Ревальвація гривні збільшує економічні ризики для України у довгостроковій перспективі: інтерв'ю глави Ради НБУ Данилишина
Голова Ради Національного банку України Богдан Данилишин прокоментував валютно-курсову та монетарну політику НБУ у 2019 році та назвав мінуси зміцнення гривні й низької інфляції.
Очільник Ради НБУ в інтерв’ю виданню «Главком» розповів, у якому випадку капітал може залишити українські облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) та чим це загрожує. Усе інтерв’ю за дві хвилини.
Застій у кредитуванні реального сектору викликаний високим рівнем дисконтної ставки. Адже банки отримують доходи від ОВДП. 40%цінних державних паперів на балансі банків.
«Зменшення ставки до 13,5% — запізнілий півзахід» та є символічним рішенням. Ставку слід було знижувати з більшим кроком починаючи ще з травня-червня.
Збільшення цін попри зміцнення гривні пов’язане зі слабким антимонопольним законодавством та низькою конкуренцією у певних секторах.
Залежність України від спекулятивних гравців на ринку ОВДП збільшилась у 2019 році. «За рік вкладення спекулянтів-нерезидентів в ОВДП зросли у 18,5 раза». Це загрожує фінансовій стабільності у разі відтоку капіталу у майбутні 1-2 роки.
Спекулятивні гравці можуть масово залишити український ринок ОВДП через глобальну фінансову кризу (як у 1998 чи 2008), погані новини (війна на Донбасі, несприятливі погодні умови для урожаю, політична криза) та через зростання ставок на розвинутих ринках (зокрема, через вибори президента США). «Ризик обвальної девальвації гривні до основних світових валют збільшується», якщо капітал залишатиме ринки, які розвиваються.
Відтік капіталу з ОВДП загрожує повторенням кризи 2014-2015 років у банківському секторі і на валютному ринку. «Загальний (максимально) негативний сценарій на 2020 рік передбачає, що від’ємне сальдо торговельного балансу перевищить $13 млрд». На цей випадок потрібно мати більші запаси золотовалютних резервів.
Завищені ставки за ОВДП на рівні 20% знижують соцстандарти (виплати) та є тягарем для бюджету, особливо на короткі терміни обігу. «У бюджеті-2020 майже кожна друга гривня доходів піде на обслуговування та погашення держборгу».
«Кошти заробітчан не є гарантією притоку на валютний ринок», це ненадійне джерело. Не факт, що українці обмінять отриману валюту на гривні. До того ж, половина від прогнозованих Нацбанком надходжень - це дооцінки, бо не усі кошти прибувають офіційними переказами.
«Ревальвація гривні у 2019 році, збільшує економічні ризики для України у довгостроковій перспективі» через зниження темпів і привабливості українського експорту за кордоном та збільшення споживання імпорту.
«Не думаю, що Україну при курсі 23,0 очікують масові банкрутства експортерів». Але падіння експорту спричинить скорочення робочих місць, зниження виплат податків від експортних секторів та зниження промвиробництва.
Від укріплення гривні виграють у довгостроковій перспективі імпортери, а у короткостроковій – українці, які споживають імпорт, а також бізнес, який хоче модернізувати основні фонди. Через міцну нацвалюту Міністерство фінансів зекономило на обслуговуванні зовнішнього боргу.
Роль траншів МВФ у поліпшенні інвестиційного клімату перебільшена. Останні два уряди, «які працювали від траншу до траншу і робили вигляд, що здійснюють реформи, говорили, що за траншами МВФ масово підуть прямі іноземні інвестиції». Проте обсяги прямих інвестицій лише падають, у 2018 році вони склали 1,8% ВВП.
Нацбанк відкинув пропозицію Данилишина щодо розширення коридору інфляції, що допомогло б підняти гнучкість інфляційного таргетування. Широкий коридор інфляції запроваджують країни зі слабкими фінринками, а Україна без активних реформ у фінсекторі зазіхає на параметри режиму інфляційного таргетування як у розвинених гравців.
«Споживча інфляція у 2019 році була на найнижчому рівні з 2013 року» та склала 4,1%. Низька інфляція спричинена гарною кон’юнктурою на глобальних ринках ключових імпортованих товарів (нафти і газу), ревальвацією гривні, жорсткою монетарною політикою НБУ щодо облікової ставки.
Мінуси низької інфляції переважають над плюсами. Негативи - це піврічне падіння промислового виробництва, зростання безробіття, зниження цін виробників, зменшення обсягів кредитування реального сектору, дефіцит зовнішньої торгівлі.