У номінації «Найбільш очікувана політична подія 2019 року» отримав переконливу перемогу Нормандський саміт, який відбувся 9 грудня. Саміт завершився, а, що далі? В якій реальності Україні жити у 2020 році і чи є в ній місце зустрічі в Мюнхені? До Мюнхена, як кажуть, треба ще дожити, а нижче – післямова Нормандії.
Для того щоб належним чином оцінити Норманську Зустріч, слід розуміти цілі, які собі ставили кожна із сторін.
«Відповідь на питання «Чому РФ так бажала цих перемовин?», дуже проста. Росія хоче публічно продемонструвати, що вона є цивілізованою, прогнозованою, а найголовніше – великою державою та світовим миротворцем. Європі потрібен великий російський ринок і звичайно газ, Макрону – європейське лідерство і стратегічне партнерство, а Меркель – «шлях Шредера» до Газпрому»
експерт з міжнародного праваА що ж Україна? Або, що планував привести з Парижу Зеленський? По-перше – можливість широкого обміну полоненими «під ялинку», по-друге – можливість здійснення розведення військ та припинення вогню по всій лінії розмежування (перехід конфлікту в тліючу фазу) і по-третє – корегування «Мінську-2», або підписання декларативної дорожньої карти до нього. Що вдалося, а що ні розберемо трохи пізніше.
Гадаю, ніхто не мав ілюзій, що з першого разу Зеленському вдасться привести «мир» в Україну? Та і що таке «мир»: Україна без Криму? Реінтеграція проросійського ОРДЛО в Україну на умовах Москви? «Заморозка» конфлікту? Вибори, а потім передача кордонів? Не агресія РФ, а сепаратисти на Донбасі? Важко відповісти на ці питання одразу, адже в поняття «мир» насправді багато відтінків і змістів. Однак найголовніше – це дійсно люди. Не території, а передусім, люди! Той факт, що із застінків Кремля та ОРДЛО вдасться повернути своїх людей – це, звісно, перемога, але слід розуміти, що за результатами уже проведених перемовин («Норманського саміту») насправді стоять набагато більше людських життів і зламаних доль, як у минулому, так, на превеликий жаль, і в майбутньому.
Отже, давайте проаналізуємо чи досягли сторони Норманського саміту своєї мети.
Еммануель Макрон (Франція) – попри важку, але контрольовану, внутрішню ситуацію з «жовтими жилетами», лідер Франції досить впевнено перебирає на себе функції нового лідера об’єднаної Європи, враховуючи транзит влади в Німеччині та затяжний BREXIT у Великій Британії. Безумовно, важливу частину його геополітичної гри посідає саме Росія з її великим ресурсним потенціалом та комплексом «наддержави» в минулому. Також не слід забувати, що Макрону наступного року слід буде ще вигравати вибори, а Нобелевська премія миру, яку він отримав за значну роль у вирішенні українсько-російського конфлікту, може йому в цьому дуже допомогти. Погоджена участь президента Франції у святкуванні Дня Перемоги 9 травня у Москві, вже багато про що свідчить…
Ангела Меркель (Німеччина). Її зараз цікавить лише одне – газ, а саме можливість домовитись про максимально фінансово-лояльну позицію Кремля («Газпрому») щодо самої Німеччини. Тобто, Меркель цікавить можливість максимальної концентрації газових інвестицій РФ (насосні та газорозподільні станції, газові сховища, транзитна інфраструктура) на території Німеччини, адже відомо, що точкою входу «Північного потоку-2» є саме суходіл на території Німеччині. Це, без перебільшення, великий інвестиційний проект для Німеччини, оскільки окрім прямих інвестицій в економіку, він дасть ще і робочі місця в енергетичній та суміжних галузях. Також інсайдерська інформація свідчить, що Меркель після закінчення своєї каденції канцлера, хоче приєднатися до свого колеги Шредера у керівництві «Газпрому». Це має стати запорукою сталих відносин між РФ та Німеччиною і досить символічним та знаковим жестом для усієї Європи. Адже таким чином Росія та Європа стануть близькі не лише енергетично й економічно, а й ідеологічно.
«Ідея об’єднаної Європи Макрона – не «північноатлантична», а «широкоєвропейська». Її завдання - «вклинити» свій інтерес у теперішній двополярний світ (США-Китай), змінивши раз і назавжди крихкий геополітичний баланс»
експерт з міжнародного праваВолодимир Путін (РФ) – як вже аналізували раніше, геополітична стратегія Кремля зараз направлена на безальтернативне зближення з ЄС і провідником цього зближення є, як Меркель, так і Макрон. Тож лідерам було про що поговорити «за зачиненими дверима» Норманського саміту. З публічних джерел стає відомо, що саме Путін був головним ініціатором Норманського саміту та реінтеграції ОРДЛО в Україну, але виключно на власних умовах – через визнання місцевих виборів на цих територіях ОБСЄ. Таким чином, РФ зніме з себе фінансовий і санкційний тягар «Л/ДНР» і отримає легітимну точку дестабілізації на території України з «блокуючим пакетом» будь-якої зовнішньополітичної ініціативи, що буде влаштовувати Кремль. Час іде і «гібридні впливи» також змінюються: схожу карту РФ може потім розігрувати в Грузії та Молдові – тобто, в країнах, які проголосили західноєвропейський шлях свого цивілізаційного розвитку.
Тобто, фактично Путін отримав майже усе чого бажав, окрім питання по передачі кордону Україні за наслідками виборів визнаних ОБСЄ, тому і була так чітко визначена дата наступного саміту (не пізніше 4 місяців).
«Вибори в ОРДЛО – це головна мета Кремля і, з огляду рішення, Макрон та Меркель цю мету абсолютно підтримують і поділяють. Під цю мету зараз підлаштовують законодавство України. Зокрема, була пролонговано Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО» зі внесенням до нього відповідних змін у вигляді домовленості сторін, досягнутих у так званій «Формулі Штайнмаєра». Тексту цих домовленостей ще ніхто не бачив, але з офіційних заяв відомо, що там йдеться про одночасне виконання як політичних, так і безпекових компонентів під час проведення дострокових виборів в ОРДЛО»
експерт з міжнародного праваКрім того, у своїй промові Володимир Путін згадав про обов’язкове внесення вищезазначених положень до Конституції України, що позбавляє країну унітарного статусу. А для того, щоб сепаратисти могли вільно взяти участь у виборах і розподілі відповідних керівних посад, ухвалити закон про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності, що не слід плутати з амністією.
До того ж, за результатами саміту, ніхто із сторін не сказав ані слова про Крим, що свідчить лише про одне – Кремль проводить успішний шаховий гамбіт, навіть без втрати жодної своєї фігури.
Що очікувати в майбутньому?
Якою є подальша доля Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»? Відповідь, скоріш за все, лежить виключно у політичній площині.
По-перше, змінювати чинний закон, враховуючи положення так званої «Формули Штайнмаєра», яку, нагадаю, погодили у вересні цього року, було передчасно, оскільки останнє слово все одно було за рішеннями, які мали бути прийняті на норманському саміті. Тобто, не було впевненості, що жодна сторона не спробує «протягнути» для себе більш зручні формулювання.
По-друге, навіть так-звана «Формула Штаймаєра», положення якої насправді ніхто не бачив, хоча і була більш лояльним варіантом Мінських угод, у частині одночасного виконання як політичної, так і безпекової частини, все одно не влаштовувала українську сторону, адже контроль за кордоном, а потім вибори є ключовою тезою і вимогою української сторони. І не дарма, в підписаному Леонідом Кучмою документі, є лише витяг з цієї формули, тому вона так і називається в листі «так-звана Формула Штаймаєра», а повний текст, на превеликий жаль, так і залишився в секреті.
По-третє, враховуючи підписане за наслідками Норманського саміту комюніке, політично Зеленському та його монобільшості буде менш болісно «протягувати» через Верховну Раду саме «старий» закон і вішати «усіх собак» на Порошенка. А «вішати» там є що...
Хоча положення цього закону зможуть повноцінно запрацювати лише після виборів в ОРДЛО, там записано дійсно досить багато контроверсійних речей, на кшталт призначення, з урахуванням позицій органів місцевого самоврядування, «своїх» прокурорів, суддів, правоохоронців та інше... (ст. 5, 9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»). Недопущення як кримінального, так і адміністративного переслідування осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей (стаття 3 Закону). Тобто не амністія і не помилування, а саме на законодавчому рівні закріплене «прощення», наче цих подій в Україні ніколи не відбувалося.
Стаття 2 цього закону встановлює пріоритет Закону України «Про особливий порядок...» над всім законодавством України і необхідність враховувати «особливості» встановлені цим Законом. Так, наприклад, у ч.2 ст. 5 передбачено, що «повноваження депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на позачергових виборах, призначених Верховною Радою України цим Законом, не можуть бути достроково припинені». Тобто, депутати, які оберуться до органів місцевого самоврядування, пропрацюють повний строк повноважень – впродовж 5 років.
По-четверте, цей закон в будь-якому випадку прийдеться змінювати, оскільки він має абсолютно абсурдні положення, такі як, вибори призначені на 7 грудня 2014 року та і в принципі усі положення передбачені статтею 10.
По-п’яте, в цьому законі лише одна зміна – в статті 1 яка змінює «2019» на «2020» і повністю проігнорована вимога Кремля, яку підписав у комюніке сам Зеленський, про отримання цим законом постійного статусу.
І найголовніше – пролонгувавши дію «старого» закону, команда Зеленського демонструє, що вона серйозно налаштована на виконання домовленостей, досягнутих у норманському форматі, тим самим вигравши для своїх перемовників час для покращення домовленостей у Мінському форматі. Тобто, доки у 2020 році діятиме ухвалений закон, на дипломатичному фронті будуть продовжуватись запеклі бої за імплементацію до нього «Формули Штайнмаєра», Мінських домовленостей і закріплення в Конституції України «особливого порядку місцевого самоврядування». Закон влаштовує Кремль, але фактично починає діяти з моменту проведення в ОРДЛО виборів. Тобто, доки в ОРДЛО не пройшли вибори, залишається статус-кво і це усіх влаштовує.
«Фактично, пролонгувавши цей закон, команда Зеленського отримала цінний час на напрацювання сильної дипломатичної позиції перед анонсованою наступною зустріччю «Норманської четвірки» у Мюнхені і зможе повернути своїх людей із застінків Кремля. Адже, як пише британська газета Independent: «Жоден український президент не може виконати мінські угоди так, як вони написані, не спровокувавши революцію»
експерт з міжнародного праваУсвідомлюючи, що на такій швидкій наступній зустрічі наполіг, скоріш за все, саме Володимир Путін, в України насправді не так вже й багато часу. Кремль буде постійно насідати, зокрема через Мінські перемовини, на можливості якнайшвидшого проведення виборів в ОРДЛО на своїх умовах та імплементації «Мінських угод» і «Плану Штайнмаєра» в українське законодавство з мінімальною кількістю правок.
Підсумки міркувань
Отже, перший раунд завершено майже на-рівних.
Москва:
- продавила закріплення в комюніке «особливого порядку в ОРДЛО» на постійній основі та імплементації «Плану Штайнмаєра», а у своїй промові Володимир Путін говорив ще і про закріплення в Конституції України положень «про особливий порядок...»;
-під час офіційної прес-конференції не прозвучало жодного слова про повернення АР Крим до складу України;
- вже і сам Зеленський каже про «сепаратистів», а не про агресію зі сторони РФ.
Україна:
- не дозволила проводити вибори на тимчасово непідконтрольній території, чим пролонгувала вікно можливостей для продовження політичного діалогу;
- отримала час на напрацювання сильної дипломатичної позиції перед Мюнхеном, враховуючи компенсацію/допомогу на відновлення інфраструктури Донбасу зі сторони підписантів Будапештського меморандуму.
Як пише Times, результати саміту в Парижі «далекі від прориву» і навіть не змогли розвіяти українські побоювання щодо таких питань, як контроль над східним кордоном, яка на даний момент «в руках заколотників і Росії».
Додам, що ситуація з відкриттям Державним бюро розслідувань (ДБР) кримінального провадження щодо Петра Порошенка з приводу можливої державної зради, під час підготовки та проведення перемовин, щодо змісту документу «Комплекс заходів, спрямованих на виконання Мінських угод» у 2015 році, може носити досить пікантний характер, враховуючи те, що сам Порошенко поспіхом переписує свої фінансові та майнові активи на родичів.
«Якщо продовжити логічний ланцюг, запропонований ДБР про те, що якщо Мінські угоди – це результат можливої державної зради Петра Порошенка, то виконувати такий документ може бути також зрадою державних інтересів. Отже, Мінські угоди є незаконними і не легітимними»
експерт з міжнародного праваВраховуючи вищевикладене, чи не збирається команда Зеленського взагалі змінити привила гри вилучивши з них Мінські угоди і надавши пропозиції нової Мюнхенської угоди на наступну Норманську зустріч в Мюнхені? А можливо і не в Мюнхені?
Не виключено, що Мюнхен у Норманському форматі так і не відбудеться. А що ж тоді? Заморожений конфлікт, зміна формату перемовин, «мінус» Німеччина та Франція і «плюс» США, або повернення до Будапештського чи Варшавського формату. Або ж включення питання України у так-звану «Велику Угоду».
Олексій Буряченко
