Конфлікт у Нагірному Карабасі перейшов у фазу політичних домовленостей. Прем’єр-міністр Вірменії підписав спільну заяву з президентами Азербайджану та Росії про припинення війни у регіоні. Після того, як Азербайджан збив російський гелікоптер, Кремль направив до Нагірного Карабаху своїх миротворців. Про те, як зміниться розстановка сил у регіоні та наслідки раптових миротворчих ініціатив, в ексклюзивному інтерв’ю інтернет-виданню UA.News розповів політолог, кандидат політичних наук Олексій Якубін.
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що підписав спільну заяву з президентами Азербайджану і Росії про припинення вогню у Нагірному Карабасі. Якими будуть геополітичні наслідки такого рішення?
Перший нюанс – усе вирішив фактор військової сили. Конфлікт у Нагірному Карабасі, який був «сплячим» і «замороженим», перетворився на незаморожений і «гарячий». Світ побачив, що «заморозка» конфлікту - далеко не найкращий варіант його вирішення. Тобто, використовувати цю формулу для завершення війни на Донбасі не настільки ефективно, як вважають автори подібних ініціатив.
Другий нюанс. Не слід гадати, що чинні договори по Нагірному Карабаху – найгірші та неефективні. Адже якщо застосовується фактор військової сили, то це означає, що незабаром з’являться нові домовленості, які докорінно змінять нинішню конфігурацію, і яку, можливо, вважали далеко не найкращою.
«Договір про припинення вогню, який минулої ночі підписали Вірменія і Азербайджан за участю Російської Федерації, істотно змінює ситуацію в регіоні. Москва вводить своїх миротворців, які контролюватимуть припинення вогню, і таким чином посилює присутність у Кавказькому регіоні. Це буде мати довгострокові наслідки, адже ставить під сумнів ефективність роботи Франції та США у Мінській групі ОБСЄ з мирного врегулювання у Нагірному Карабасі. Ми бачимо, що в підсумку, гарячий конфлікт зупиняється вольовим рішенням кількох залучених країн, і однією з великих держав – у даному випадку Росією. А зовсім не за допомогою механізмів, які пропонує ОБСЄ, як міжнародна організація»
політологКрім того, нинішній «мирний договір» може докорінно змінити ситуацію не лише у самому Карабасі. Зверніть увагу на реакцію населення Вірменії. Частина опозиції намагається активно торпедувати угоди про припинення вогню, узгоджені та підписані прем’єр-міністром Ніколом Пашиняном. Минулої ночі учасники протесту вже захопили будівлі парламенту й уряду Вірменії. Тобто, тут дуже важливе питання, як далі політично буде розвиватися ситуація в країні. Я не виключаю спроб перезавантажити уряд, вже луняють заклики до відставки прем’єра.
Водночас, партія Миколи Пашиняна «Мій крок» має більшість у парламенті, а в опозиції, у партій «Процвітаюча Вірменія», «Світла Вірменія» та позафракційних депутатів, її немає. З іншого боку, не варто забувати, що сам Пашинян також прийшов до влади на хвилі протестів. Тому ключове питання сьогодні в тому, чи може далі вся ця історія привести до перезавантаження уряду, і чи вдасться прем’єру зберегти свою посаду.
Тобто, в Україні сьогодні багато «гарячих голів» вважають, що війну на Донбасі можна зупинити виключно силовими і військовими інструментами. Однак на прикладі Нагірного Карабаху, ми бачимо, що це не так. Грубо кажучи, це може змінити диспозицію, але далеко на факт, що в результаті ви отримаєте те, що хотіли. До того ж, силові методи можуть мати небажані наслідки, яких ніхто не очікує.
Наскільки можливий варіант, що Росія могла таємно домовитися з Азербайджаном і Туреччиною розпалити військовий конфлікт у Нагірному Карабаху, аби тепер підписати новий договір, ввести миротворців і посилити свій вплив у регіоні?
Олексій Якубін: Маю великі сумніви щодо такого сценарію. Справа в тому, що Туреччина зараз проводить «неоосманську» політику - посилює свою присутність у суміжних до неї регіонах, перш за все, у Сирії, на Близькому Сході і на Кавказі. Анкара користується тим фактом, що турецька армія – друга за розмірами серед усіх країн-членів НАТО. До того ж, Туреччина не завжди мала теплы відносини зі США та іншими членами Альянсу. Тому Реджеп Ердоган намагається реалізовувати турецьке бачення регіону від Близького Сходу до Кавказу і виступає суперником РФ на цих територіях.
«З іншого боку, Туреччина цілком ймовірно переграла сама себе. У Нагірному Карабаху будуть присутні виключно російські миротворці, що лише посилить військову присутність РФ у регіоні Закавказзя. І навряд чи Ердоган мріяв саме про такий розвиток подій. Не виключено, що Анкара хотіла б посилити свою присутність у Нагірному Карабасі. Але виходить, що навіть у завершенні цього конфлікту і припиненні бойових дій, Туреччина, у кращому випадку, зможе отримувати хіба що моніторингові дані про ситуацію в регіоні. Безпосередню військову присутність у вигляді миротворчого контингенту, матиме лише Російська Федерація»
політологУ чому була зацікавленість Азербайджану відновити гарячу фазу конфлікту в Карабаху? Крім бажання повернути території, які Баку вважав своїми.
Олексій Якубін: Азербайджан використовував війну, щоб вирішити свої внутрішні проблеми, обумовлені низькими цінами на нафту. Це дозволяло переорієнтувати суспільний настрій на протистояння і підвищити патріотичний дух азербайджанців. Тим більше, що в контексті цього конфлікту, Азербайджан отримав частину територій, які формально і за нормами міжнародного права, належать йому, але були підконтрольні уряду невизнаної Республіки Арцах (Нагірного Карабаху – ред.).
Тобто, Азербайджан, з одного боку, вирішував частину своїх внутрішніх проблем, а з іншого – активно співпрацював з Туреччиною. Водчас, Анкара відкрито не переходила на бік Баку і не вводила до Карабаху свої військові контингенти.
«Загалом, мені здається, що в історії з миротворцями, важливу роль зіграло знищення азербайджанськими військовими російського гелікоптера на кордоні з Вірменією. Росія офіційно не брала участь у бойових діях, але загибель російських військових відкрила Кремлю шлях для втручання. Виходить, що варіант з миротворцями – це якась «лайт-версія». В Азербайджані усвідомили, що ставки істотно зросли»
політологЧи може Росія використати випробувані у Нагірному Карабасі методи для легалізації незаконної анексії Криму? Наприклад, надати кримським татарам якусь автономію-політичну або культурну, - а в обмін домовитися з Туреччиною, і можливо з Азербайджаном та Вірменією, підписати якийсь договір про закріплення російської територіальної приналежності півострова?
Олексій Якубін: Президент Туреччини Реджеп Ердоган регулярно заявляв про територіальні претензії, і не лише щодо Криму. Згадайте його слова про те, що Єрусалим входить у зону впливу Туреччини. Він пояснив це тим, що колись місто було частиною Османської імперії і Туреччина начебто має на нього право. Заява викликала гучний резонанс і активно обговорювалася в Ізраїлі.
Навряд чи Росія буде обговорювати з Туреччиною подальшу долю Криму. Ми бачимо, що офіційний Київ час від часу озвучує ініціативи щодо півострова, наприклад, проект міжнародної «Кримської платформи», в якому беруть участь країни Заходу, а в перспективі – можливо приєднаються й інші держави.
«Головне відкрите питання полягає у тому, наскільки Туреччина буде готова псувати відносини з РФ, використовуючи тему Криму. Поки що турки сидять на «двох стільцях» - на зустрічах з лідерами України, вони говорять одне, а з росіянами – зовсім інше. Формально Туреччина не визнає незаконну анексію півострова, але намагається відстоювати і свої інтереси»
політологВодночас, чітко зрозуміло одне – надії Києва на те, що замість України хтось буде розбиратися з Росією з питання Криму, наївні і некоректні.
