Монополіст країни-агресора зіткнувся з новими проблемами на Європейському ринку збуту російського газу, який є для холдингу ключовим.
Ціни на природний газ в газових хабах Європи на початку 2019 року різко прискорили падіння і опустилися нижче мінімального значення, закладеного компанією в бюджет.
Порівнюючи з серпневими цінами, падіння відбулося на третину, а рівень поточних цін виявився мінімальним з 2017 року. Рівень цін є суттєво нижчим за офіційний прогноз Міністерства економічного розвитку країни-агресора, який базується на середній ціні - 233 долара за тисячу кубометрів, і значно меншою є за ціну самого «Газпрому», який опирався на більш оптимістичний прогноз при формуванні бюджету на 2019 рік.
Як зазначали в грудні 2018 року менеджери холдингу, «Газпром» планує продавати газ в середньому по 248 долара за тисячу кубів.
«Діапазон ціни буде коливатися в середньому від 230 до 250 доларів протягом 2019 року», як коментувала ціну на газ в кінці лютого представник топ-менеджменту монополіста. В Газпромі заявляли, що компанія покладається як мінімум повторити рекорд 2018 року, коли на експорт було відправлено більше 200 млрд кубометрів.
Наразі успішні продажі «Газпрому» істотно падають, ускладнюючи ситуацію з бюджетом, який перевантажений масштабними капітальними витратами на будівництво трубопроводів в Китай, Туреччину і Німеччину.
Нагадаємо, що європейський ринок дає три чверті виручки холдингу від реалізації газу - 2,7 трлн рублів з 3,6 трлн за січень-вересень 2018 року.
На тлі падіння споживання газу, європейські сховища на початок березня були заповнені на 43% проти 33% на той же період минулого року. Постали проблеми «Газпрому» як з експортом газу, так і з наповненням бюджету.
Загальні поставки до Європейського союзу у лютому впали на 13%. На заваді стали погодні та економічні фактори. По оптимістичних планах «Газпрому» вдарила тепла зима та економічна криза в Туреччині: продажі в країну по Трансбалканському газопроводу за перші 20 днів лютого упали на 82%.
Але, окрім погодних та економічних факторів, існують і інші фактори, як політичні, так і чинники, що пов’язані із змінами на світових ринках природного газу.
Політичні та інвестиційні фактори
Витрати на інвестиційні програми монополіста є досить суттєвим фінансовим тягарем, які мають потенціал на подальше зростання. У 2019 році інвестиційні витрати складають 1,325 трлн рублів. Для її реалізації потрібні зовнішні позики на 297 млрд рублів, або 4,5 млрд доларів. І це не остаточна сума, враховуючи цінову кон’юнктуру ринку газу, яка може обумовити зростання через падаючу виручки на ринку ЄС, а також позицію Данії. Адже, шанси на те, що влада Данії дозволить прокладку трубопроводу «Північний потік-2» через свої територіальні води, досить низькі. Головна причина – російська агресія проти України, про що 6 березня заявив міністр закордонних справ Данії Андерс Самуельсен. Він зазначив, оскільки слово – за урядом Данії, то Копенгаген оцінить, «що відбувається в Росії і як вона поводиться з Україною». Але вже зрозуміло, що Росія «безумовно, не працює в інтересах Данії в цілому». У разі відхилення Данією заявки доведеться прокладати газогін альтернативним маршрутом, що збільшить витрати на будівництво газопроводу. Звісно, на тлі збільшення витрат на обхід Данії виникає ризик істотного погіршення інвестиційної привабливості проекту.
Нагадаємо, за підсумками минулого року дисбаланс в фінансових потоках компанії складав рекордні 518 мільярдів рублів - таку суму «Газпром» позичив через емісію облігацій, щоб оплатити 1,5 трильйона рублів інвестицій в «Турецький потік», «Сила Сибіру» і Nord Stream 2.
Доля Nord Stream 2 ускладнюється також нещодавнім рішенням Європарламенту. Нагадаємо, 12 березня депутати Європарламенту проголосували за резолюцію щодо майбутніх відносин з Росією, у якій йшлося про наслідки будівництва газопроводу «Північний потік 2». У документі зазначено, що в Європарламенті заявили про необхідність згорнення реалізації проекту будівництва російського газопроводу «Північний потік 2», про що йдеться в звіті Європейського парламенту. У тексті доповіді зазначено, що «газопровід «Північний потік 2» посилює залежність ЄС від поставок російського газу, ставить під загрозу внутрішній ринок ЄС і не відповідає положенням енергетичної політики ЄС та її стратегічним інтересам - тому повинен бути зупинений».
Варто підкреслити, в Європарламенті вкотре акцентували, що «політика РФ виражається у використанні її енергетичних ресурсів в якості політичного інструменту для надання, підтримки і посилення свого політичного впливу і тиску на зону, яку РФ вважає своєю сферою впливу. А також для впливу на кінцевих споживачів».
Важливим чинником в цьому контексті є те, якщо Nord Stream 2 потрапляє під третій енергопакет, відповідно «Газпром» зможе використовувати лише 50% з 55 млрд куб м потужностей, а це, як зазначають аналітики, може збільшити термін окупності, знівелювавши інвестиційну привабливість проекту.
Зростаюча диверсифікація ринку
Ціни на газ падають не лише в Європі - це результат кардинальних змін на світових ринках природного газу.
Зміни в секторі, насамперед, пов'язані з зростаючим експортним потенціалом США і Австралії, а також енергетичною політикою Китаю, які мають суттєвий вплив на європейський ринок.
Окрім провідних гравців на ринку з’являються нові. З 1 липня 2019 року до Європи розпочне постачатися азербайджанський газ. На цю дату має запрацювати Трансанатолійський газопровід. На кінець лютого в рамках проекту TANAP завершено 98% робіт, тестувати газопровід почнуть після 15 квітня. Цей газопровід є однакової потужності із російським проектом «Турецький потік», морську ділянку якого недавно було завершено.
Нагадаємо, Ізраїль, Італія, Греція та Кіпр досягли згоди про будівництво трубопроводу East Med, який буде завантажений газом з родовища «Левіафан» – найбільшого відкриття покладів газу в 21-м столітті з запасами в 3,5 трлн кубометрів. Як повідомляє The Times of Israel, експерти ЄС дали позитивний висновок проекту, планування та технічне обґрунтування якого було профінансовано за рахунок бюджету Євросоюзу. Проект трубопроводу EastMed буде проходити близько 170 кілометрів (105 миль) біля південного узбережжя Кіпру протяжністю 2200 км (1,350 миль), щоб дістатися до Отранто, Італія, через Крит і материкову Грецію. Пропускні можливості трубопроводу складають до 20 мільярдів кубічних метрів (706 мільярдів кубічних футів) газу на рік. Потреби в імпорті газу в Європі, за прогнозами, зростуть на 100 мільярдів кубічних метрів (3,5 мільярда кубічних футів) в рік до 2030 року. Потужність труби в 20 млрд кубометрів на рік – удвічі більше, ніж друга нитка «Турецького потоку», кінцевою точкою якої, за початковою задумом «Газпрому», також повинна була стати Італія.
Стрімкий розвиток газової промисловості КНР супроводжується модернізацією інфраструктури. Внутрішній видобуток в КНР планують наростити на 60%, до 220 млрд кубометрів, з яких 30 млрд кубів – сланцевий газ, родовища якого почали розробляти в 2016 році спільно з британо-голландським концерном. Наразі, китайськими вченими анонсовано розробку нової технології видобутку природного газу, що дозволить відкрити доступ до масштабних сланцевих родовищ, які здатні вирішити проблему енергетичної залежності КНР. Адже, маючи 31,6 трильйона кубометрів сланцевого газу в надрах, Китай поки може добувати лише близько 6 млрд кубів на рік, оскільки основні поклади сконцентровані в провінції Сичуань на глибині понад 3,5 тисячі метрів нижче рівня моря.
Крім того, введені Китаєм обмеження на імпорт австралійського вугілля збільшують пропозицію цього енергоносія в Європі, що призводить до появи додаткових чинників падіння цін.
Оцінюючи секторальний попит, зокрема з боку виробництва електроенергії, варто зазначити, що зниження попиту на природний газ відбувається під тиском зростаючого виробництва вітрової електроенергії.
Засоби масової інформації Китаю повідомляють, що в найближчі два роки у будівництво сонячних та вітряних електростанцій Уряд КНР планує інвестувати 2,5 трильйона юанів, або 373 млрд доларів, зокрема йдеться у повідомленні китайської державної урядової агенції новин «Новий Китай» («Сіньхуа»).
Для порівняння, країна-агресор планує практично таку ж суму – 338 млрд доларів протягом 10 років витратити на виробництво зброї: держпрограма озброєнь, яку підписав у 2018 році лідер РФ Путін. Програма «розвитку» Путіна обійдеться платникам податків у 22 трильйонів рублів.
Порівняно м'яка зима в азійському регіоні в поєднанні з раннім наповненням запасів змушує численні СПГ-танкери шукати альтернативних покупців, збільшуючи пропозицію й зменшуючи ціну.
Які можливості, що розкриваються для пересічних споживачів газу в Україні, обумовлених падінням ціни на світових ринках? Їх є два - економія на споживані газу, та профіцит на монетизованих субсидіях.
На погляд ринку, ціна максимізує загальну суму доданої вартості для продавців (producer surplus) та добробуту для покупців (consumer surplus). Таким чином ринкова ціна сприяє економічному зростанню. І в цьому сенсі монетизація субсидій дає паритет інтересів, як для продавців, так і споживачів.
Коли йдеться про ринкові важелі та баланс інтересів, варто пам’ятати про досконалість ринку, зокрема про додаткові економічні та політичні фактори:
Ринкові фактори. Ринкові ціни встановлює конкуренція. Але на енергетичних ринках конкуренція обмежується монополією, яка домінує на таких ринках. Тому тут ціну встановлює держава, але європейський ринок стрімко диверсифікується за постачальниками, що впливає на її зменшення. Отже, європейський ринок є пріоритетним джерелом постачання, а не поставки монополіста.
Соціальні фактори. Уряд і суспільство прагнуть широкого доступу до газу та електроенергії. Це стало питанням основ соціальної політики. Розрізняють декілька способів такого доступу. Перший - низькі ціни на газ та електроенергію. Другий — ринкові ціни, але надання монетизованих субсидій соціально-незахищеним верствам населення. Для економічного зростання, другий спосіб є оптимальним, бо він передбачає раціональний підхід та враховує інтереси передусім споживача газу.
В підсумку зазначимо, ефект м’якої дії приборкання агресора вимірюється не лише цифрами, а й можливостями реалізації в подальшому його агресивної політики на Європейському континенті. Було б наївно сподіватися, що економіка РФ стрімко зазнає краху. Є значні сировинні ресурси та фінансові резерви. Але ці резерви стрімко вичерпуються, і найважливіший із них – це стрімке зменшення інвестицій, припинення передачі західних технологій, і що важливо, вагомий політичний чинник – жодна компанія не розглядає ринок РФ як потенційний.
Окрім інших факторів, в підсумку, варто наголосити на питаннях безпеки. Розвиток будівництва країною-агресором газотранспортної магістралі «Північний потік-2», обумовлює проблему національної безпеки не лише для України, а й інших країн, зокрема США. Реалізація проекту без забезпечення балансу національних інтересів обумовлює зростання зовнішньополітичних викликів. Зростає загроза не лише втрати економічних інтересів, а й збільшення військової присутності РФ на Балтійському морі. Ця проблема обумовлює все більшої гостроти в пошуках партнерського консенсусу США і ЄС для забезпечення економічної та військової безпеки.
