Після деякої «зміни» позиції США щодо подальшого санкційного тиску на «Північний потік-2», будівництво російського газопроводу, схоже, наближається до свого фінішу.
Україна побоюється завершення проекту в силу енергетичних ризиків і загроз національній безпеці, так як потік покликаний обійти її ГТС у поставках газу з Росії на європейський ринок. Це розв'язує руки Кремлю у війні проти України.
Як (не)змінилася позиція США
Сполученим Штатам за допомогою санкцій проти основних підрядників «Північного потоку-2» вдалося загальмувати будівництво більш ніж на рік. Після виходу з проекту трубоукладника Швейцарської Allseas у грудні 2019, росіяни переобладнали свої кораблі для самостійного укладання морських ділянок у водах Данії та Німеччини. Саме там зараз проходять залишкові роботи. За словами оператора Nord Stream 2 AG завершити будівництво планують до осені.
У пресі, і українській, і зарубіжній, йдеться про те, що США послабили тиск на Росію і ФРН, коли у травні 2021 офіційно відмовилися від санкцій проти оператора і його посадових осіб. Що викликає занепокоєння, так як суперечить жорсткій риториці Байдена на адресу президента Росії і його курсу. Про це в різній тональності говорять і опозиційні до Байдена американські політики і навіть демократи-конгресмени, критикуючи президента за «поступливість Путіну».
На перший погляд, це може здаватися «поступливістю», «м'якістю» або «слабкістю» нової адміністрації перед Кремлем. І саме так стан речей трактують у самій Росії, пропагандистські ЗМІ.
Але насправді ситуація дещо інша, так як Вашингтон продовжує вводити санкції проти юросіб, що беруть участь в проекті. Останній список підсанкційних компаній і суден був оприлюднений Міністерством фінансів США 21 травня, куди потрапили 4 російських підприємства і 13 кораблів, пов'язаних з будівництвом газопроводу. Білий Дім залишає за собою право посилювати або переглядати санкції кожні 90 днів.
Коли США говорять про те, що обкладати обмеженнями німецького оператора проекту і його керівників - «контрпродуктивно» і відмовитися від цього – відповідає «національним інтересам» Америки, це не розмите формулювання для преси і суспільства. Це цілком конкретні національні інтереси, як пояснює екс-радник голови правління «Нафтогазу» Лана Зеркаль:
Говорити про те, що США в принципі відмовляються від тиску на «Північний потік-2» за допомогою санкцій – неправильно. Швидше, США коректують свої наміри, виходячи з міркувань пріоритетів.
Треба пам'ятати, що Джо Байден обіцяв налагодити трансатлантичні відносини, зруйновані за часів Трампа, щоб спільно з Європою протистояти глобальним викликам на кшталт клімату, роззброєння, пандемії. Тому мотивація Білого Дому – не розпалювати відносини з європейськими партнерами.
Заходи Конгресу
Практично відразу після рішення не вводити обмеження проти Nord Stream 2 AG, група сенаторів від Республіканської партії зареєструвала у Конгресі законопроект, який «відновлює обмеження проти компанії-оператора газопроводу та її гендиректора Маттіаса Варніга, а також поширює санкції на субпідрядників від будь-якої організації, яка задіяна у роботі над проектом».
Крім того, залишаються чинними розширені санкції проти потоку, включені в оборонний бюджет США на 2021 рік. Вони спрямовані проти компаній, які страхують кораблі та інших підрядників, що виконують геодезичні, зварювальні та інші допоміжні роботи для укладання труб. Цим же законом санкції поширюються на компанії, які надають послуги тестування і сертифікації трубопроводу, що необхідно для введення його в експлуатацію.
Цих заходів ніхто не відміняв. іЧерез загрозу потрапити під дію цих обмежень, 18 європейських підрядників «Північного потоку-2» вийшли з проекту. На майбутнє це означає, що Газпрому належить шукати компанії, які виконають ці роботи, щоб потік зміг заробити відповідно до європейських законів.
Добудувати – не означає запустити в роботу
Приблизно в такому сенсі дивляться на перспективи проекту після його завершення деякі аналітики і західні медіа. Тільки Москва і Берлін здатні вплинути на запуск «Північного потоку-2» і ніякі інші столиці не в змозі цьому протистояти, вважає автор статті для Foreign Policy.
Росія, яка інвестувала в проект 11 млрд євро і бажає винести Україну за дужки газотранспортних інтересів Європи, ніколи не відмовиться від трубопроводу. Тому зміни пріоритетів і «незапуску» морської труби варто шукати саме в Німеччині. Тим більше що восени там відбудеться зміна влади.
Газпром поспішає закінчити усі роботи до цього часу. Але з огляду на необхідність виконання багатьох технічних процедур до запуску в умовах діючої санкційної політики США, це проблематично. В таких обставинах лобісти припинення газопроводу повинні діяти на зволікання, вважає автор колонки.
Фактор німецьких «зелених»
Популярна у ФРН партія «зелених» з високою ймовірністю братиме участь у формуванні майбутнього німецького уряду. Ця політична сила активно просуває ідею шкоди «Північного потоку-2» для клімату і геополітичної стабільності. Їх прихід до влади після вересневих виборів і лідерство в коаліції може означати крах російського газопроводу:
Для протидії проекту у «зелених» є дуже вагомі аргументи, вважає експерт у сфері енергетики Олена Павленко. Ймовірно, що ця карта ще буде розіграна противниками газопроводу після осінніх виборів у Німеччині:
Ризики для України і «уроки дипломатії» на майбутнє
Яка роль України у великій грі, де, як висловився автор матеріалу для The Telegraph «б'ються геополітика і комерція»? Які шанси Києва вплинути на зупинку або гальмування проекту на перспективу? На думку Лани Зеркаль, зараз питання «Північного потоку-2» вирішується без участі нашої країни:
Це означає лише те, що Києву необхідно консолідувати зусилля всередині країни і з партнерами, адже ризики запуску газопроводу для України не відміняються:
У великій грі, де все-таки перемагає комерція, Україна не повинна давати приводів своїм союзникам сумніватися в собі, як це сталося зі зміною керівництва «Нафтогазу» і поставило під сумнів здатність Києва дотримуватися зобов'язань у реформах. Що дало привід не сприймати її переговірні позиції всерйоз.
Західна преса активно обговорює «подвійні стандарти» Німеччини, як головного лобіста «Північного потоку-2» в Європі. Можна довго сперечатися про це твердження або про пріоритети інтересів США, але Україні важливо усвідомити, що у питаннях захисту своїх економік і бізнесу, інші країни можуть підводити власну риску в реагуванні на загрози нашій державі:
Російське лобі в Європі шукає шляхи «нейтралізації» кліматичних аргументів проти «Північного потоку-2», ведучи переговори з Німеччиною в області водневої енергетики та експлуатуючи цілі декарбонізації Європи. Мова і про те, щоб експортувати цим газопроводом водень з Росії, що нібито дозволяють ті технології і матеріали, що використовуються при укладанні труб. Це також додає цінності проекту в оцінках європейців.
Поки що ці ідеї виглядають швидше райдужними планами на папері, але Газпром вже активно працює на цьому терені. І Україні варто діяти аналогічно, якщо мета йти на випередження і вчитися говорити з партнерами про спільні фінансові інтереси.
Можливістю для повороту ситуації на свій бік може бути нещодавній скандал з Олександром Лукашенком. Після захоплення ним літака Ryanair з метою затримання білоруського опозиціонера Романа Протасевича, європейські чиновники заговорили про жорсткі секторальні санкції проти режиму диктатора.
У якості одного із заходів розглядається заборона на транзит російського газу в ЄС через територію Білорусі. Це близько 25% від усього російського експорту в Європу. Як би це не виглядало, але деструктивна поведінка білоруського автократа може зіграти на руку Україні і паралельно вирішити ряд інших геополітичних завдань, вважає фінансист Сергій Фурса:
Чи готова Україна доносити свої інтереси партнерам в такому ключі? Питання відкрите. Поки що в цілому ситуація виглядає таким чином, що високі ціни на газ у Європі і бажання Німеччини покрити свої промислові потреби дешевим трубопровідним газом з Росії, переважують багато геополітичних та енергетичних аргументів. Але це не привід для Києва пасивно спостерігати за тим, як зі спільних європейських і євроатлантичних інтересів виводять українську газотранспортну систему.
Україна має 3,5 роки – залишок дії поточного транзитного контракту, щоб запропонувати Європі альтернативу російському газопроводу. Використовуючи дипломатичні канали і геополітичну підтримку США та інших союзників, «проміжні можливості» у вигляді виборів у Німеччині та успіх у власних реформах, для підвищення ваги в переговорному процесі global decision makers.