Зеленський, Єрмак, Кулеба вже висловлювалися, що противні американці не беруть нас у НАТО; вчора те ж, але на адресу французів і німців, сказав Данилов; ну і прибічники влади дружно приєдналися (тепер же не режим кривавих бариг, а всенародних обранців - тому пропагандистів у влади ніт, а тіки щирі прибічники))).
Ну, шо: воно-то так, но є нюанс. Жирненький такий.
Жадібна Меркель і боягуз Макрон цінують не Путіна. Вони цінують своїх виборців. Їхні виборці хочуть воювати? Та вони навіть за себе навряд чи змогли би постояти. Не те що за нас. І до речі, що ми їм показали такого, щоб із нами аж так хотілося дружити?
Причому навіть якби от нинішні, всенародні, і справді два роки не покладаючи рук працювали на рішучі реформи (може, вони вірять, що й справді працювали, ну то таке), так все одно було би просто замало часу. Який тоді сенс вже зараз скігліти?
Да, звичайно, ми розуміємо реалії демократичного Заходу - за всіх відмінностей у цьому плані між США та ЄС, загалом всерйоз воювати ніхто не хоче ні там, ні там, а грошей хочуть усі. Але ж ми розуміємо і те, що навіть без такої куцої допомоги, як зараз, нам не протриматися.
А тому, очевидно, треба максимально доносити до Заходу нашу аргументовану думку як на політико-дипломатичному рівні, так і на народно-пропагандистському (чим давно займається Росія). Щоб по максимуму скористатися хоч би з тих можливостей, які є. Але, друззя, якшо це буде думка «вредні дяді й тьоті нас, хороших, не люблять» - ну, навіть ці можливості урешті-решт помітно звузяться.
І це буде з боку нашої богоспасаємої влади або свідоме шкідництво, або - що, як відомо, гірше - Помилка. З великої «П».
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
