Що не так з «візитом» депутата Верховної Ради до диктатора Лукашенка

Євген Шевченко та його, прости Господи, «візит» до Лукашенко.

Проблема насправді не в тому, що він поїхав до диктатора. І не в тому, що він - нахабна антиукраїнська морда. Цього факту він не приховує. І я би навіть сказав, пишається ним!

Проблема і іншому. «Слуги народу» показово не виключають таких персонажів зі своїх рядів. Натомість вони полюбляють віщати про те, що їх фракція включає в себе представників усіх регіонів, з різними поглядами. І що це - репрезентація усіх українців. Вони - космополити. Але що в такому разі може об’єднувати цих дуже різних людей? Що роблять в одній партії патріоти та ватники? Все просто - вони насамперед об’єднані універсальною ідеєю доступу до влади та ресурсу. Якщо підійти з цієї точки зору, виключення якогось ватного «штика» і правда виглядає нелогічним. Бо Україні, війна, цінності - це все пусте! Для піпіла, який як відомо все «схаває». А ми тут усі - дорослі політики. Пан Шевченко, чи Петриченко, чи якійсь ще пан, може підставити плече в разі голосування за якісь дуже потрібні «шкурняки». А 225, як відомо - не 226. А так, ну виключимо його, людина залупиться, перестане голосувати за наші «інтереси». Кому це потрібно? Йой, най буде! Хай хоч до Путіна поїде - головне, щоби за бюджет натиснув «за».

Це - об’єднання за ознакою глибокого цинізму! Але справа в тім, що новітня історія України - вона не про цинізм. Вона про Майдан з його позицією та жертовністю. Вона - про війну, на яку йшли та йдуть побутово дуже успішні люди. Які вирішили поставити на карту власне життя заради якихось не конвертуємих у валюту ідеалів.

Нова Україна, над якою взяли реванш пострадянські циніки без роду та плем’я в 2019 році - це про інше. Про те, що для бізнесу, дружніх чи сімейних зв’язків недостатньо бути просто хорошими хлопцями. Весело бухати та смажити шашлики. Скільки особистих зв’язків було розірвано від неможливості? Неможливості спокійно сидіти в барі з «друзями», які розповідають про «громадянську війну». Неможливості бачити родичів, які говорять «Путін - введи». Неможливості підтримувати зв’язки з діловими партнерами, які вважають Україну «непорозумінням».

Згадайте власний досвід. Скільки всього обірвалося за останні сім років? Скільки людей були викреслені з наших життів з одного небажання миритися із злом поруч? Впевнений, що багато.

Тому проблема пана Шевченко - це не проблема пана Шевченко. Це проблема того, що нібито нові обличчя повернули нас в ту саму епоху цинізму та брехні, проти якої вони нібито ставали боротися.

Зеленський з його оточенням та «партією» дуже подібні до Януковича саме цим оскотинюванням усього до чого вони доторкаються. Як би ми не хотіли, але саме еліта задає суспільні стандарти. Вона ж може порушувати ці стандарти і отримувати за це критику громадян. Але еліта без стандартів, нехай декларативних - це просто группа людей, які мають владу заради влади. Зеленський - це світ, в який цінності підмінені миттєвою необхідністю, а ідеали - вигодою. Вигода є найбільшим ідеалом. Заради вигоди можна і чорта поруч із собою потерпіти. Від нас не відніметься.

Пристосуванство та цинізм є найбільшими ворогами української держави. І найбільш характерною ознакою пострадянщини та «руського світу». І саме ці стандарти поведінки зараз насаджує Зеленський та його зелена армія без знамен.

До наступного виборчого циклу в нас бракує інструментів впливу на це. Але найменше, що ми можемо робити - це не погоджуватися. Не погоджуватися, що честь та гідність - це порожні слова. Не мовчати. Не мовчати про зло. Не мирится. Не миритися із цим злом та цинізмом. А історичний маятник зробить решту. Він розставить все по своїх місцях. Україна переможе, бо доля завжди усміхається сміливим ідеалістам. Та ставить на місце циників, які начебто знають все про те, як влаштоване життя!

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.