Що не так з зупинкою приватизації «Більшовика»

Що не так з зупинкою приватизації «Більшовика»

Eugene Dubogryz
Автор
Eugene Dubogryz
UA.NEWS
Поділитись:

Захотів трохи додати до того, що вже сказали колеги, а також різні «експерти» з приводу зупинки приватизації «Більшовика».

Для тих хто не слідкує: суд на прохання Державного бюро розслідувань арештував акції завода. Бо ДБР вважає, що продали занадто дешево. Сама сума угоди – 1.4 млрд грн, плюс борги, плюс інвестзобов’язання, виходить десь близько 2.0-2.3 млрд грн, тобто менше $100 млн за 30+гектарів досить близько до центра Києва, ще й поруч із метро. Маловато будіт, як казав герой мультфільма про прошлогодній снєг.

Що хочу сказати. Три моменти, як то кажуть, п’ять копійок, тобто в сумі виходить п’ятнадцять.

Перший момент. В нас аналітики, інфоциганє, активісти, журналісти, а за ними й власті, начитавшись моніторингов, люблять оперувати термінами «дорого», «дешево», «завищене», «занижене». На базі, зазвичай, незрозуміло чого – якихось суджень, за вуха притягнутих бенчмарків («а от в Лондоні чи в Варшаві так, то і в нас має бути так» – а чому в Лондоні чи Варшаві, а не в Парамарібо чи Уагадугу). Без розуміння контексту, супутніх обставин, часу врешті-решт.

Плюс ще в нас зараз такий, як би сказати, дискурс, що кругом все дуже дорого, суперцикли, бум, люди, в яких є гроші, мовляв, не знають, куди їх дівати, і тому готові купити будь-який треш за ціною золота. «Дєд, продай ружжо! – Мільєн!», як влучно помітив Ivan Uhlianytsia

Тому часто формується думка, що українські активи мають коштувати дорого, і продаватися дорого. Навіть коли відбувається аукціон, і, нібито, все за класикою інвестбізнеса та просто бізнеса – «актив коштує стільки, за скільки його купили» (не «готові купити» – бо це булщіт, насправді, «готові» – а «купили»), все одно комусь спадає мудра думка «маловато будєт». І взагалі б, за скільки не продали, то буде мало, і занижена вартість, і треба те скасувати і перепродати знову. Як з Криворіжсталлю.

Криворіжсталь це, до речі, дуже гарний приклад того, що важливо розуміти контекст та обставини часу, а не намагатися вихоплювати якісь малозначущі деталі (і що цей підхід насправді люди дуже рідко використовують). Часто доводиться читати таку думку, що високу ціну в 2005 – майже $5 млрд – вдалося отримати лише тому, що був чесний прозорий конкурс. На відміну від 2004 року, коли конкурс був нечесний та непрозорий, і тому продали «лише за $800 млн».

При цьому люди вперто ігнорують супутні обставини. Що в 2005 році в Україні були зовсім інші політичні розклади, ніж влітку 2004-го. Що сприйняття України за кордоном, в цивілізованих країнах, було кардинально інше. Що Україна після Помаранчевої революції стала «модною», стала розглядатися як гарне місце для вкладень з іміджевої точки зору. Що на нас почали відкриватися ліміти в різних великих банках та інвестбанках. Це один фактор.

Другий – що в економіці в світі були оптимістичні очікування на декілька років вперед. Плюс дуже сильно пішли вгору ціни на руду, а, особливо, пішли вгору очікування тих цін – і тут Криворіжсталь, з її вертикальною інтеграцією, виглядала дуже вигідним активом, набагато вигіднішим, ніж у 2004-му.

І третій фактор це сам покупець, який розширявся, мав на меті стати першим в світі виробником сталі (і таки став трохи згодом), декларував амбіції, скуповував заводи де тільки міг, і Криворіжсталь саме тут, саме у цей рік, саме для цього покупця була конче потрібна з іміджевої точки зору. Бо іміджеві вигоди від покупки одного з найбільших на той час заводів світу можливо й перекривали ті $5 млрд, заплачених за Криворіжсталь.

Тобто висока ціна – це насамперед тому, що співпали три ці фактори: perception України, економічне зростання та очікування сировинного буму та фактор покупця. Це все наклалося одне на одного і вийшла така неочікувано приємна ціна. А фактор «чесного аукціону», він, звичайно, теж зіграв, але як дуже-дуже допоміжний, та навіть другорядний, та аж ніяк не ключовий і не основний.

Відволікся. Отже, повертаючись до нашого Більшовика, хотів сказати, що це часто дуже хибна думка, вважати, що у нас все дорого, і має коштувати якісь шалені мільярди, лише тому, що десь там за кордоном сході активи коштують тих шалених мільярдів. Це, до речі, стосується не тільки приватизації, але й приватного бізнеса. Бо, на мою думку та судячи зі спостережень, в нас і бізнес і держава дуже часто бояться продешевити, продати щось на копійку дешевше, ніж могли би, й у підсумку втрачають все. Два дуже прямо показових приклади – це Родовід Банк та Одеський припортовий завод. Зараз десь те саме коїться в банках та сировинному бізнесі – люди чекають «справжньої ціни»; за дуже нечастими винятками в результаті отримують нічого (і це у кращому випадку).

Другий момент. «Інвестор купив дешево» – ще щось на кшталт «Сонце стає на сході», «Дніпро впадає до Чорного моря», «Крим це Україна» etc. Інвестор на те і інвестор, щоб купувати дешево.

В нас взагалі, мені здається, слово «інвестор» сприймається здебільшого як синонім слова «дурник» – мовляв, якийсь малахольний, що дає нам гроші просто так. Бо ж дурний. І задача уряду чи правоохоронних органів викачати тих грошей якомога більше, бо нашо дурню гроші. Насправді все зовсім інакше. Інвестор, якщо це інвестор, це як Сфінкс у «Павліку Морозові» – здоровенна та хтива потвора з крилами, пазурами і так далі. В інвестора, як би його не звали – Mr. Rinat Akhmetov, Esquire, чи сер Слейтон Фергюсон, 86-й барон Уігморський – одна мета: заробити грошей. І зовсім немає мети на зразок «наповнити бюджет України», чи «зробити багатими та заможними жителів села Великі Крихівці» – це все, якщо іронізувати, для нього collateral damage. Інвестор і має купувати дешево, інакше це не інвестор, а просто незрозуміло що (або якщо обставини випадково складалися як в історії з Криворіжсталлю – та вірити, що так буде завжди, ще як вірити, що завжди викидатимеш на кубіках шість-шість). Тобто суд арештував акції, бо інвестор купив дешево – з тих же мотивів можна арештувати сонце – чому це воно сходить на сході, ніпарядак.

І момент третій. Це вже про конкретного інвестора. Як на мене, з такою посиленою увагою правоохоронців та інших захисників соціалістичної сопствєнності до того Більшовика – АМКУ, тепер ДБР, а там і БЕБ, і СБУ, і НАБУ на черзі – нормальний інвестор плюнув би і сказав – грайтеся в то самі. Віддати об’єкт, забрати гроші, і не мати більше справ з нашою державою, принаймні в нинішньому форматі. Собі дорожче. Ось і подивимося, як вчинить конкретно взятий інвестор – чи розвернеться, чи буде чіплятися до останнього – бо ж це і означатиме, що таки щось таке схоже на «схематоз» там мабуть таки є – бо який інакше сенс за те чіплятися.

/ілюстрація – картина Бориса Кустодієва «Бальшевік», 1920 рік/

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.

Автор: Eugene Dubogryz
Поділитись: