«Сірі коробки» на Заході: як розвивався нерадянський модернізм

«Сірі коробки» на Заході: як розвивався нерадянський модернізм
Фото: Edmund Sumner

Протести проти демонтажу сонцезахисту з будівлі Міністерства соцполітики в Києві і дискусії про майбутнє «тарілки» УкрІНТЕІ в черговий раз спровокували хвилю «хейту» модернізму. Діапазон його — від нерозуміння до відкритої агресії щодо архітектури другої половини XX століття. Як правило, люди вважають, що модернізм — це виключно радянська архітектура, яка повинна бути знищена або, як мінімум, осучаснена.

Ненависників модернізму можна зрозуміти – вони проектують на цю архітектуру свій негативний досвід життя в тісних квартирах хрущовок, розташованих в невпорядкованих спальних районах радянських міст. Досить згадати, що типовий радянський «спальник» ставав придатним для життя лише через 5-10 років після заселення, коли були побудовані майже всі торговельні і громадські будівлі, школи і дороги.

Майже через 30 років після краху СРСР архітектура радянської епохи досі протиставляється стереотипній західній архітектурі — затишним вуличкам, замкам і палацам. Цей стереотип зовсім не нешкідливий — при збереженні такого ставлення через декілька десятків років від українського модернізму може нічого не залишитися.

У продовження матеріалу про загрозу київській архітектурі модернізму Ua.News розповість про те, що будували в другій половині XX століття за кордоном.

Британський бруталізм

Піджанр модернізму, що сформувався в Великобританії в 1950-х – 1970-х роках. Як водиться, все почалося з Ле Корбюзьє, французького архітектора, батька-засновника післявоєнного модернізму у тому вигляді, у якому ми його знаємо. Особливі прикмети бруталізму — поверхні з необробленого бетону, масивні глухі об’єми, підпірки-«ніжки». Сам же термін винайшли британські архітектори Елісон і Пітер Смітсони, як вважаються офіційними основоположниками стилю. Бруталізм одночасно доповнює і протиставляє себе інтернаціональному стилю, що існував на Заході в 1950-х — легкому, скляному, тому, що парить над старим тісним містом.

Бруталізм бруталізмом Смітсони вперше назвали у своїх статтях 1950-х років. Термін походить від французького béton brut, що означає «необроблений бетон». Популярність серед архітекторів він знайшов після виходу в 1966 році книги архітектурного критика Райнера Бенема «Новий брутализм — етика або естетика?».

Найбільше чистого бруталізму, звичайно, в Британії. У 1960-х — 1970-х в Лондоні побудували десятки величезних бруталістських житлових комплексів, найвідоміші серед яких — «Барбікан» і «Трелік-тауер».

Лондон недалеко пішов від української столиці — британський бізнес так само поклав око на площі, які займає морально застаріле бруталістське житло. Один з комплексів, який у майбутньому знесуть, Robin Hood Gardens, вдалося частково врятувати — недавно музей Вікторії і Альберта викупив фрагмент будинку у якості експонату.

Крім Лондона, своя бруталістська школа була в США і Югославії. Нові-Београд, передмістя сербської столиці Белграда, практично неможливо відрізнити від Лондона. А ось на радянському просторі чистий брутализм практично не зустрічався — тут полюбляли будувати «багато», із застосуванням дорогих оздоблювальних матеріалів — каменю та дерева, а необроблений бетон штукатурили і фарбували.

Паризькі Великі ансамблі

У 1950-х – 1980-х у зв’язку з урбанізацією і масовим переселенням з колишніх колоній Париж обзавівся сузір’ям міст-супутників (формально вони не входять до складу Парижа), відомих під назвами Grands Ensembles (Великі ансамблі) і Villes Nouvelles (Нові міста) .

Кожне таке містечко і комплекс — Кретей, Еврі, Марн-ла-Валле, Сенарт, Олімпіади — має власну архітектуру, від простого інтернаціонального стилю до чудернацького постмодернізму 1980-х. Нові міста укомплектовані всім необхідним для життя — магазинами, громадськими та медичними установами, навчальними закладами.

З центральною частиною Парижа вони зв’язані лініями електрички RER.

Японський метаболізм

В архітектурі, як і багато в чому іншому, не могла не виділитися Японія. У 1950-х тут зародилася архітектурна течія метаболізму, що бере за основу принцип розвитку живого організму, на відміну від сухості і простоти довоєнного функціоналізму і післявоєнного інтернаціонального стилю.

За словами одного з головних ідеологів метаболізму, архітектора Кіонорі Кікутаке, концепція метаболістичної архітектури сходить до витоків японської будівельної традиції, пропонуючи алгоритм її зміни. Метаболісти зуміли поєднати необхідність раціональної архітектури у перенаселеній країні з живою мовою природи, недомовленістю і деструктивністю форм.

Найвідоміший приклад метаболізму — капсульна вежа «Накагін» в Токіо, тринадцятиповерховий офісно-житловий будинок, збудований за проектом Кісьо Курокави у 1972 році. Ідея «Накагін» — 140 автономних капсул, кожна з яких закріплена на одному з двох стовбурів будівлі чотирма болтами високої напруженості. Передбачалося, що капсули можна буде знімати, переміщати і об’єднувати.

Ідея капсул в 1970-х здавалася дуже футуристичною, але, як водиться з фантастикою, вона миттєво застаріла. Зараз сама будівля і інтер’єри капсул виглядають як декорації до старого фантастичного фільму. Жити у «Накагіні» незручно і небезпечно — ще 10 років тому мешканці будинку скаржилися на підвищений вміст азбесту в конструкціях і вимагали знести вежу. На щастя любителів архітектури, у 2017 році «Накагін» все ще стоїть на своєму місці.

Більшу частина проектів в естетиці метаболізму не було реалізовано — в 1970-х до будівництва будинків-дерев ще не дійшла техніка, а на сьогоднішній день ці проекти морально застаріли. Більше пощастило роботам архітектора Кендзо Танге — поєднавши метаболізм з бруталізмом і інтернаціональним стилем, він не прогадав — роботи Танге з’явилися навіть в Македонії та Сінгапурі.

Безумовно, перерахованими течіями і країнами модернізм не обмежувався. Архітектори-модерністи у другій половині XX століття творили по всій земній кулі — у США, Південній Америці, Африці та Індії. Розселити населення планети, що багаторазово збільшилося, окрім як в «сірі коробки» спальних районів, не вийшло б ніде — ані в Мексиці, ані в СРСР. Самі хрущовки, нібито цілком радянський продукт, в 1950-х були запозичені Союзом у Франції, де вони стоять досі. Говорити про збереження всього типового житла не варто, це масовий продукт, але громадські будівлі відчайдушно потребують захисту і розуміння їхньої цінності.

Лев Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Теги Запису
Слідкуйте за UA.News в Telegram. Дізнавайтеся важливі новини першими.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: