«Сірі коробки» на Заході: як розвивався нерадянський модернізм

UA.NEWS
Автор
UA.NEWS
Поділитись:

Протести проти демонтажу сонцезахисту з будівлі Міністерства соцполітики в Києві і дискусії про майбутнє «тарілки» УкрІНТЕІ в черговий раз спровокували хвилю «хейту» модернізму. Діапазон його — від нерозуміння до відкритої агресії щодо архітектури другої половини XX століття. Як правило, люди вважають, що модернізм — це виключно радянська архітектура, яка повинна бути знищена або, як мінімум, осучаснена.

Ненависників модернізму можна зрозуміти – вони проектують на цю архітектуру свій негативний досвід життя в тісних квартирах хрущовок, розташованих в невпорядкованих спальних районах радянських міст. Досить згадати, що типовий радянський «спальник» ставав придатним для життя лише через 5-10 років після заселення, коли були побудовані майже всі торговельні і громадські будівлі, школи і дороги.

Майже через 30 років після краху СРСР архітектура радянської епохи досі протиставляється стереотипній західній архітектурі — затишним вуличкам, замкам і палацам. Цей стереотип зовсім не нешкідливий — при збереженні такого ставлення через декілька десятків років від українського модернізму може нічого не залишитися.

У продовження матеріалу про загрозу київській архітектурі модернізму Ua.News розповість про те, що будували в другій половині XX століття за кордоном.

Британський бруталізм

Піджанр модернізму, що сформувався в Великобританії в 1950-х – 1970-х роках. Як водиться, все почалося з Ле Корбюзьє, французького архітектора, батька-засновника післявоєнного модернізму у тому вигляді, у якому ми його знаємо. Особливі прикмети бруталізму — поверхні з необробленого бетону, масивні глухі об’єми, підпірки-«ніжки». Сам же термін винайшли британські архітектори Елісон і Пітер Смітсони, як вважаються офіційними основоположниками стилю. Бруталізм одночасно доповнює і протиставляє себе інтернаціональному стилю, що існував на Заході в 1950-х — легкому, скляному, тому, що парить над старим тісним містом.

Бруталізм бруталізмом Смітсони вперше назвали у своїх статтях 1950-х років. Термін походить від французького béton brut, що означає «необроблений бетон». Популярність серед архітекторів він знайшов після виходу в 1966 році книги архітектурного критика Райнера Бенема «Новий брутализм — етика або естетика?».

/

Найбільше чистого бруталізму, звичайно, в Британії. У 1960-х — 1970-х в Лондоні побудували десятки величезних бруталістських житлових комплексів, найвідоміші серед яких — «Барбікан» і «Трелік-тауер».

Лондон недалеко пішов від української столиці — британський бізнес так само поклав око на площі, які займає морально застаріле бруталістське житло. Один з комплексів, який у майбутньому знесуть, Robin Hood Gardens, вдалося частково врятувати — недавно музей Вікторії і Альберта викупив фрагмент будинку у якості експонату.

Крім Лондона, своя бруталістська школа була в США і Югославії. Нові-Београд, передмістя сербської столиці Белграда, практично неможливо відрізнити від Лондона. А ось на радянському просторі чистий брутализм практично не зустрічався — тут полюбляли будувати «багато», із застосуванням дорогих оздоблювальних матеріалів — каменю та дерева, а необроблений бетон штукатурили і фарбували.

Паризькі Великі ансамблі

У 1950-х – 1980-х у зв’язку з урбанізацією і масовим переселенням з колишніх колоній Париж обзавівся сузір’ям міст-супутників (формально вони не входять до складу Парижа), відомих під назвами Grands Ensembles (Великі ансамблі) і Villes Nouvelles (Нові міста) .

/

Кожне таке містечко і комплекс — Кретей, Еврі, Марн-ла-Валле, Сенарт, Олімпіади — має власну архітектуру, від простого інтернаціонального стилю до чудернацького постмодернізму 1980-х. Нові міста укомплектовані всім необхідним для життя — магазинами, громадськими та медичними установами, навчальними закладами.

З центральною частиною Парижа вони зв’язані лініями електрички RER.

Японський метаболізм

В архітектурі, як і багато в чому іншому, не могла не виділитися Японія. У 1950-х тут зародилася архітектурна течія метаболізму, що бере за основу принцип розвитку живого організму, на відміну від сухості і простоти довоєнного функціоналізму і післявоєнного інтернаціонального стилю.

За словами одного з головних ідеологів метаболізму, архітектора Кіонорі Кікутаке, концепція метаболістичної архітектури сходить до витоків японської будівельної традиції, пропонуючи алгоритм її зміни. Метаболісти зуміли поєднати необхідність раціональної архітектури у перенаселеній країні з живою мовою природи, недомовленістю і деструктивністю форм.

/

Найвідоміший приклад метаболізму — капсульна вежа «Накагін» в Токіо, тринадцятиповерховий офісно-житловий будинок, збудований за проектом Кісьо Курокави у 1972 році. Ідея «Накагін» — 140 автономних капсул, кожна з яких закріплена на одному з двох стовбурів будівлі чотирма болтами високої напруженості. Передбачалося, що капсули можна буде знімати, переміщати і об’єднувати.

Ідея капсул в 1970-х здавалася дуже футуристичною, але, як водиться з фантастикою, вона миттєво застаріла. Зараз сама будівля і інтер’єри капсул виглядають як декорації до старого фантастичного фільму. Жити у «Накагіні» незручно і небезпечно — ще 10 років тому мешканці будинку скаржилися на підвищений вміст азбесту в конструкціях і вимагали знести вежу. На щастя любителів архітектури, у 2017 році «Накагін» все ще стоїть на своєму місці.

Більшу частина проектів в естетиці метаболізму не було реалізовано — в 1970-х до будівництва будинків-дерев ще не дійшла техніка, а на сьогоднішній день ці проекти морально застаріли. Більше пощастило роботам архітектора Кендзо Танге — поєднавши метаболізм з бруталізмом і інтернаціональним стилем, він не прогадав — роботи Танге з’явилися навіть в Македонії та Сінгапурі.

Безумовно, перерахованими течіями і країнами модернізм не обмежувався. Архітектори-модерністи у другій половині XX століття творили по всій земній кулі — у США, Південній Америці, Африці та Індії. Розселити населення планети, що багаторазово збільшилося, окрім як в «сірі коробки» спальних районів, не вийшло б ніде — ані в Мексиці, ані в СРСР. Самі хрущовки, нібито цілком радянський продукт, в 1950-х були запозичені Союзом у Франції, де вони стоять досі. Говорити про збереження всього типового житла не варто, це масовий продукт, але громадські будівлі відчайдушно потребують захисту і розуміння їхньої цінності.

Лев Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Автор: UA.NEWS
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: