Недавня історія з печерою в Таїланді, звідки найкращі дайвери з усього світу визволяли дітей-підлітків, надихнула на написання цього матеріалу. Ми щодня стикаємося з різного роду подіями, які в більшості здатні подолати самостійно або з мінімальною допомогою.
Але є випадки, коли для порятунку життя одних людей потрібен ризик для життів та здоров'я інших. Що ми знаємо про рятувальників? Про їх спецпідготовку та надзусилля і навики? Думаю, не багато. Разом з тим, історія знає чимало рятувальних операцій – побутових, промислових, військових, в результаті яких вдавалося звільнити людей, взятих у заручники терористами, обставинами або стихією.
Ми вирішили зібрати кілька найризикованіших і надскладних рятувальних операцій та згадати тих, хто віддав своє життя заради порятунку інших.
Тайська пастка
Ймовірно це найрезонансніша рятувальна операція наших днів. 12 дітей-підлітків та їх тренер з футболу вирушили до печери Кхао Луанг на півночі Таїланду і не змогли повернутися назад. Через 10 днів після пропажі команди вдалося виявити її місцезнаходження на незатопленій ділянці печери, в 4 кілометрах від виходу. Діти виявилися на глибині 600 метрів під землею.
Рятувальна операція проходила у кілька етапів і ускладнювалася погодними умовами. У Таїланді в цей час сезон дощів. В цілому в операції брало участь 90 дайверів, 40 з них - «морські котики» військових сил Таїланду, інші 50 – кращі нирці з усього світу, включно з України.
Звільнення дітей ускладнювалося тим, що в печері багато вузьких проходів, повна темрява і сильний перепад висот у деяких ділянках підземелля, мокра і слизька поверхня незатоплених частин, сильна течія. Найвужча ділянка печери, через яку необхідно було пробиратися дайверам, складала всього 40 см у ширину.
Перед початком операції воду, що накопичувалася через проливні дощі, відкачували надпотужними насосами. Існував ризик того, що якщо дощі посиляться, дітям доведеться провести під землею кілька місяців. Інакше вихід на поверхню буде неможливим або занадто ризикованим для їх життів. Один з тайських дайверів, який доставляв постраждалим кисневі балони, ще до початку виведення дітей з печери, загинув. За словами експертів, йому не вистачило повітря на зворотному шляху.
Сам порятунок розтягнувся на кілька днів, щоб знизити ризики для самих дайверів і контролювати погодні умови. Дітей виводили групами, у кисневих масках, які повністю закривали обличчя, а кисневі балони несли нирці, що супроводжували підлітків.
Усі 12 заручників печери, а також їх футбольний тренер, були успішно доставлені на поверхню. Пізніше у дітей виявили інфекцію, але їх життю і здоров'ю на даний момент нічого не загрожує.
Порятунок шахтарів у Чилі
У серпні 2010 року на шахті Сан-Хосе у Чилі стався обвал породи. 33 гірники опинилися відрізаними від світу приблизно в 5 км від входу у шахту. Глибина горизонту, на якій працювали люди, становила близько 700 м. У результаті аварії шахтарі провели під землею 69 днів, що вважається рекордом.
Визволяти гірників почали на наступний день після обвалу, 6 серпня. Перші спроби виявилися невдалими, оскільки вентиляційні шахти, по яких рятувальники хотіли спускатися вниз, також виявилися заваленими породою. Вдавалися і до важкої техніки з метою розчищати завали, але це призвело до нових обвалень.
Щоб звільнити людей стали бурити вертикальні свердловини і 22 серпня бур підняв записку від гірників:
[blockquote_with_author]«Ми відчуваємо себе добре і знаходимося у притулку, нас 33»[/blockquote_with_author]
Таке тривале перебування під землею стало можливим тому, що люди працювали на гірничодобувному, а не вугільному підприємстві. Тому й не було викидів метану і вугільного пилу.
Дилема рятувальників полягала в тому, щоб вирішити, яким чином витягнути людей з такої глибини. Самі шахтарі не володіли навичками спецпідготовки тривалого перебування в ізоляції.
Підготовка до спасіння зайняла більше двох місяців. За планом очікувалося, що людей зможуть підняти не раніше грудня, але підготовчі роботи були завершені достроково, 9 жовтня.
Спеціальний гідравлічний бур проробляв шурф, всередині якого проходила рятувальна капсула «Фенікс», діаметр якої становив усього 50 см. За один спуск вона могла підняти одну людину. Капсула успішно пройшла випробування і власне операція почалася 12 жовтня.
Для підняття гірників з горизонту задіяли 6 рятувальників. Менш ніж за добу усі 33 шахтаря вийшли на поверхню. Рятувальна операція обійшлася Чилі у 22 млн доларів.
Травневий «Ізотоп»
8 травня 1972 року 4 палестинських терориста угруповання «Чорний вересень» взяли у полон пасажирський літак бельгійської авіакомпанії «Сабена». На борту захопленого судна перебувало 90 пасажирів. Метою загарбників була вимога до влади Ізраїлю звільнити військовополонених палестинців в обмін на заручників.
Літак приземлився в Ізраїлі. У ході переговорів з терористами влада країни змогла домовитися про те, щоб до авіасудна допустили обслуговуючий персонал, так як літак вимагає техогляду.
Під виглядом авіатехніків на борт захопленого літака зайшов загін ізраїльського спецназу Сайерет Маткаль. Відомо, що серед бійців загону був майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху.
Операція зі звільнення тривала всього 10 хвилин, були ліквідовані двоє терористів. Ще двох обеззброїли. Усі пасажири були звільнені. Пізніше, один із заручників помер від отриманих при штурмі травм.
«Великий рейд» Другої світової
У період Другої світової війни Японія «славилася» особливою жорстокістю у поводженні з військовополоненими. За різними свідченнями, тисячі ув'язнених гинули від знущань японських солдатів.
Багато полонених помирали на шляху до в'язниць, загальна кількість заручників становила десятки тисяч американців і філіппінців, серед яких були і мирні жителі. В історію події 1942 року на філіппінському острові Батаан увійшли під назвою «марш смерті» - особливо жорстокого поводження з полоненими під час їх переправлення до таборів, а число загиблих тоді оцінювалося як мінімум у 5-6 тисяч осіб.
У 1944 році японські солдати продовжували позбавлятися від полонених, щоб супротивники не робили контрзаходів з порятунку своїх співгромадян. Щоб уникнути більш інтенсивного знищення заручників, Сполученими Штатами було прийнято рішення про проведення рятувальної операції в одному з масових таборів військовополонених в Кабанатуані на Філіппінах.
Участь в спецоперації взяли 400 бійців, включаючи американський десант, розвідників та філіппінських партизанів. 30 січня 1945 року табір взяли штурмом. Півгодинна атака завершилася ліквідацією декількох сотень японських солдатів та охоронців. Втрати американців були мінімальними. Їм вдалося звільнити близько 500 військовополонених і цивільних. За масштабами операція рейду на Кабанатуан вважається однією з найбільших. Американський генерал Дуглас МакАртур розповів про свою реакцію на рейд:
[blockquote_with_author]«Жодна подія кампанії на Тихому океані не завдала мені такого задоволення, як звільнення військовополонених Кабанатуана. Це була блискуча успішна місія»[/blockquote_with_author]
Історія рейду на Кабанатуан була екранізована.
Серед інших успішних рятувальних кампаній - «Баррас» в Сьєрра-Леоне вересня 2000 року, «Німрод» у травні 1980 року в Лондоні, Feuerzauber ( «Вогняна магія») 1977 року в Сомалі, «Чавин-де-Уантар» в Перу 1997 року . В результаті цих операцій було врятовано сотні життів, в більшості своїй – мирного населення.
На жаль, не всі рятувальні місії проходять успішно. Відомі випадки, коли результат не виправдовував зусиль, а кількість жертв під час порятунку налічувала сотні смертей. Такими провальними операціями можна вважати план визволення французьких військовополонених «Джеріко» січня 1944 року. Або операцію Норд-Ост в Росії.
Історія одного альпініста
Наостанок хочеться згадати про неймовірну історію американського альпініста Арона Лі Ралстона, який виявився в ущелині одного з каньйонів Юти (Blue John Canyon) у травні 2003 року. В результаті невдалого сходження один з валунів схилу обвалився і намертво придавив руку альпіністові. Це не дало чоловікові вибратися на поверхню.
У положенні прикутого до скелі Ралстон пробув 5 днів і 7 годин. Вижити допомогли провіант і дощі, які забезпечили туриста питною водою. Щоб врятувати своє життя, альпініст відрізав власну руку тупим ножем, який був у нього із собою. Ралстону довелося впоратися із травматичним шоком та сильною кровотечею, після чого він ще довгий час пробув у пустелі під палючим сонцем у пошуках допомоги. Його знайшли нідерландські туристи, після чого альпініст був доставлений до лікарні рятувальним вертольотом.
Ця історія – свідчення неймовірної мужності і сили волі в умовах, коли людина залишається один на один з усією міццю стихії. Сьогодні Ралстон продовжує займатися альпінізмом. А його щаслива історія була екранізована у стрічці Денні Бойла «127 годин».
