«Свої ж по нам стріляли»: український військовий розкрив деталі подій під Дебальцевом

Український військовий Вадим Гришак, який служив у Нацгвардії, розповів про події під Дебальцевом у січні 2015 року, труднощі виходу з оточеного міста і безглузді накази командирів.

Боєць ЗСУ в інтерв'ю каналу «2+2» також оповів про ворожі засідки, «дружній» обстріл українцями і щасливі випадковості, які врятували життя. Усе інтерв'ю за хвилину.

Загін Вадима підняли по тривозі у Харкові 13 січня для перекидання нібито у Слов'янськ. «Але усі все розуміли, на слуху було тільки Дебальцеве».

Після прибуття у Луганське розвідник переконав нацгвардійців не іти по трасі, яку ворог прострілював з Логвинового. «Багато хто відмовився їхати - розуміли, що їдемо в кільце», зокрема й офіцери. Бійців уночі через Миронівське доставили у Дебальцеве. Там загін зайняв будівлю вокзалу і чекав результатів із Мінська. Тиша запанувала лише на півгодини, потім почалися масштабні обстріли. «Тоді зрозуміли, що перемир'я не буде».

15 січня зранку загін висунувся з вокзалу Дебальцевого на зачистку, приєдналися до бійців 128 бригади, яка пішла у підземний тунель і їх підірвали. З блокпоста «Хрест» приїхали українські танки, постріляли, розштовхали розбиті машини, але у місто не йшли, «їх можуть підбити з кожного вікна».

Щасливих випадків у Дебальцевому було багато. Після засідки з тунелем нацгвардійці уночі охороняли танки. Відійшли до ангару погрітися, а по танках почали бити «Гради». Одній машині пробили бак, а бійці залишилися живі. Провівши зачистку, загін повернувся на вокзал, ночував на верхніх поверхах, а про наказ їх не займати не знав. «Під ранок стріляли  «Гради», зліва рознесло сходи, праворуч - кімнату, а посередині були ми».

Українські війська стріляли по загону Гришака, коли ті прикривали відхід з вокзалу Дебальцевого на «Хрест». «Артилерії не сказали, і спереду наші стріляють, і ззаду свої ж по нам стріляли. Дружній вогонь». У результаті бійці отримали поранення, але обійшлося без смертей.

Після відступу з вокзалу Дебальцевого надійшов наказ повертатися. «Усі офіцери зрозуміли, що це наказ в нікуди». Вночі працювала артилерія терористів, тому вони перечікували. Згодом з'ясувалося, що «підполковник який наказ віддавав, кудись подівся» і загін Вадима приєднався до групи, яка їхала з Вуглегірська.

Під час виходу з Дебальцевого бійці Нацгвардії «як консерви забилися» в МАЗ без зчеплення, через обстріл він був весь «як решето». Пізніше МАЗ очікувала засідка і довелося розвернутися.

Уранці українські бійці натрапили на російсько-терористичні війська у лісопосадці. «Раптом із зеленки взвод вискакує у білих пов'язках. Прийняли бій. Наш водій відразу в поле звернув», через 100 метрів МАЗ зламався і його довелося кинути. Поруч проїжджали 2 українських колони, до однієї з них бійці і приєдналися.

На польовій дорозі українців спіткала велика засідка терористів. «Справа - яр, зліва - поле. Нас в цей вузький коридор пропустили, а попереду зробили засідку і почали з яру із кулемета палити». Водій загинув одразу, почався хаос, хтось заметушився, хтось потрапив у ступор, «Усі почали стріляти. Черги», а Вадим вистрибнув у сніг.

Українська колона розвернулася і нацгвардієць сів у вантажний «УРАЛ». У машини лопнуло колесо при переправі через річку і військові так їхали до Бахмута. «У тебе такий викид адреналіну, що ти не помічаєш трупи у машині». Погодні умови дуже допомогли, земля замерзла, «як бетон».

«Не згоден з назвою «плановий відхід». Усі рішення приймав середній офіцерський склад.