Днями у пресі з'явилася інформація про насування екологічної катастрофи в Криму. Через брак прісної води страждають степові сільськогосподарські угіддя півострова. У східній частині Криму, в Радянському районі, жителі виявили сильне засолення ґрунту і затоки Сиваш.
Це далеко не перший випадок, коли землі і населення окупованої території страждають від проблем із водопостачанням. За останні рік-півтора у тому ж Радянському районі, а також в інших регіонах Криму було оголошено надзвичайний стан. Засуха знищила урожай, який нічим зрошувати.
Крим висихає від нестачі води
За прогнозами російських вчених, вже у травні цього року півострів залишиться без питної води. Питання стоїть більш ніж гостро. Запаси вичерпані, Північно-Кримський канал, по якому 85% водних потреб Криму забезпечувала Україна, після анексії був перекритий.
Окупанти намагаються вирішити ситуацію за рахунок викачування резервів місцевих водосховищ і забору підземних прісних вод. Нещадна експлуатація вже призвела до того, що підземна вода і грунт відповідно соленіють, це стосується в першу чергу північних територій Криму. У Росії відкрито визнають – ситуація катастрофічна і вирішити її за рахунок якихось точкових заходів не вийде:
«У травні може закінчитися питна вода. Раніше через Кримський канал перекидалося по 300 кубометрів прісної води щосекунди. Зараз Україна цей канал перекрила. Наші правителі говорять: не біда. Будемо брати воду з Кубані чи Дону. Побудуємо акведук і пустимо по ньому воду ... Скоро у людей, які живуть на берегах цих річок, будуть великі проблеми із водою. Вона вже солонувата, не встигає очищатися. А ви до Криму збираєтеся її перекачувати?»
Про проекти подачі кубанської води говорять уже давно. Крім того, що вартість такої перекачки – нечувана, необхідні для Криму обсяги спровокують екологічні наслідки для жителів прилеглих регіонів. Російська влада пропонує альтернативу – застосовувати технології зрошення або опріснювати солону вологу. Але виробничих потужностей на півострові немає. А щоб їх створити і запустити, необхідні відповідні енергоресурси, з якими в Криму також проблеми.
Виходить замкнуте коло, здолати яке здатна тільки Дніпровська вода, що подається Україною по Північно-Кримському каналу. Це джерело прісної води забезпечувало Крим левовою часткою усіх потреб для населення, агробізнесу та іншої промисловості (85%). Після анексії Україна перекрила подачу води і готова її відновити тільки у разі повернення Росією окупованої території.
Тверезий погляд підказує, що окупантам необхідно домовлятися з Україною про постачання води цивілізованим і ринковим способом. Але Росія йде своїм, особливим шляхом. Агресія в Азовській акваторії – це спосіб тиску на Київ у питаннях водозабезпечення Криму. Експерти та військові аналітики не виключають варіант, при якому Кремль рушить углиб України, щоб добути воду для висихаючого півострова.
Хімічні викиди, Кримський міст та інші екопроблеми Криму
Протягом останніх двох років усе частіше стали з'являтися повідомлення про різні екологічні складнощі регіону. Почасти це пов'язано із браком прісної води. Здебільшого – результат «мудрої» політики окупанта.
В регіоні Керчі йде масштабне будівництво конструкцій для зберігання відходів металургійного виробництва Камиш-Бурунського залізорудного комбінату сипучих будматеріалів.
Сховище відходів із вмістом миш'яку, фосфору, хрому, ванадію перевищує допустимі норми концентрації у 30-150 разів, залежно від точки забору проби. Спорудження токсичне для населення і навколишнього середовища, зона можливого ураження – сотні кілометрів від місця будівництва.
У 2018 році жителі південного узбережжя Криму скаржилися на викиди великої кількості мазуту на пляжах і в зонах відпочинку – в Ялті і Гурзуфі. У мережі звучали припущення, що масляниста речовина потрапила у воду з довгомірного танкера, який сів на мілину через побудований Кримський міст.
Кримський міст – це окрема тема у розділі катастроф, які окупант створює штучно. Керченська протока, через яку проходить міст – одна із найактивніших сейсмічних зон України. Простіше кажучи, це рухома частина земної кори, з тоннами мулу і активними вулканами на дні моря.
Геологічні дані розвідки щодо спорудження моста через протоку, які проводилися у цій зоні ще з часів Другої світової війни, в радянському минулому і в роки президентства в Україні Леоніда Кучми не давали ніяких гарантій того, що міст буде стояти. Та й при новітніх сучасних технологіях, як стверджують експерти, прорахувати ймовірність стійкості конструкції у воді можливо всього на 20%.
Путінський міст як символ величі російського самоуправства – це повільна бомба, на що окупанти пішли свідомо. Не кажучи вже про те, що в результаті будівництва були знищені кілометрові заповідні зони з унікальною флорою і фауною, проводилася тотальна вирубка лісів та адаптація територій під Таврійську трасу і Кримський міст.
Найгучнішим скандалом, який російська влада намагалися спочатку зам'яти, а потім звинуватити Україну, стали хімічні викиди заводу «Кримський Титан». Інцидент спровокував масове отруєння людей окисленим повітрям, в результаті чого у прилеглому Армянську було введено надзвичайний стан та евакуйовані жінки з дітьми. Сам завод на час зупинили. Наслідки викидів відчули також жителі Херсонської області України.
Окупаційна влада пояснила подію випарами з кислотонакопичувача «Кримського титану» через посушливу погоду та відсутність опадів. Українські спецслужби спростували ці доводи. Кислотні викиди заводу стали наслідком попадання бойових снарядів до накопичувачів хімічних відходів «Титана» під час військових навчань, організованих РФ на прилеглих територіях.
«Вважаю варіант із попаданням снаряда в завод близькою до істини версією, так як той хімічний склад, який ми можемо спостерігати сьогодні у викидах, про це свідчить. Причому потрапляння снаряда було саме у підприємство. З космосу був зафіксований «постріл», а куди потрапили конкретно, сказати не можна»
Тотальна мілітаризація Криму
Перетворення Кримського півострова на військову базу РФ – цілеспрямована політика окупантів із нарощування бойової потужності агресора. Стягування техніки, розгортання нових штабів і створення умов для розміщення в Криму ядерної зброї, масштабні військові навчання, перетворення кримських земель у полігони для відпрацювання бойових завдань – короткий перелік того, що відбувається усі роки окупації.
В кінці 2018 року ООН прийняла резолюцію, у якій визнала мілітаризацію Криму, акваторій Азова і Чорномор'я загрозою Україні та іншим країнам Чорноморського регіону.
У відповідь на Резолюцію ООН російський президент Володимир Путін заявив, що Крим, як «частина Росії» буде і далі мілітаризований, так як це відповідає інтересам РФ:
«Після відповідних внутрішньодержавних процедур Крим став частиною Російської Федерації, частиною Росії. І на будь-якій частині своєї території ми маємо право і будемо будувати так нашу військову політику, як ми вважаємо за потрібне для забезпечення нашої безпеки. Крим – не виняток. Якщо генштаб, якщо прикордонники вважають, що нам потрібно на якихось напрямках щось зробити додатково, ми це будемо робити»
Сьогодні 20 лютого 2019 року, Генеральна Асамблея ООН проведе дебати щодо тимчасово окупованих територій України, в якій очікується й оцінка ситуації в Криму.
Імовірно, що Росія, як і у попередні рази, буде заперечувати усі факти агресії і не підтримає підсумків слухань. Інакше це б означало визнання за собою злочинів проти України, окремих етнічних груп і людства в цілому. Іншими словами – крах режиму Путіна і провал Кримської анексії. Поки що, на превеликий жаль, ми спостерігаємо протилежне – токсичний ефект політики Кремля на окупованій росіянами українській землі.
