«Декомунізації не зупинити» - з такими словами звернувся до громадськості глава Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович, повідомляючи про перейменування двох областей країни. 20 червня стало відомо, що Дніпропетровську область планують назвати Січеславською, а Кіровоградську – Кропивницькою. Таке рішення підтримав профільний комітет Ради.
За період декомунізації, який триває більше 3 років, в Україні з'явилося чимало нових назв, більшість із яких – виправдані і часом, і історією, і головне – здоровим глуздом.
Ми зібрали добірку найбільш резонансних перейменувань, які пройшли в Україні під гаслом декомунізації.
Дніпро і Січеславська область
Логіка перейменування Дніпропетровської області у Січеславську продиктована історичним минулим регіону. Тому не дивно, що нову назву підтримують історики та краєзнавці. Серед аргументів – самобутність нового імені, як спадщина багатьох козацьких січей – Січеславщина. Так регіон називали більше ста років тому, розповідає письменник і краєзнавець Микола Чабан:
«Кажуть про причетність професора Яворницького до цієї назви. Валеріан Підмогильний використовував цю назву»
Ще одним пов'язаним з історією аргументом є туристичний аспект, вважає історик Олег Репан:
«Таке позиціонування - саме Січеславська область, дозволить нам показати нашу область з точки зору туризму»
Серед населення є багато противників такого перейменування. Але з тих аргументів, які мені зустрічалися, раціональним знайшла всього пару. Різні імена обласного центру і самої області можуть плутати населення. Але у нас уже є «прецеденти» - Луцьк і Волинська область, Ужгород та Закарпатська область, тому тут питання часу і адаптації.
Іншим аргументом, який здався тверезим – назва Дніпровська область. Але якщо ми говоримо про край, важливо підкреслити його історичну та українську сутність. В цьому ж і є сенс декомунізації.
Перейменування Дніпропетровська у Дніпро пройшло ще в травні 2016 року. Дебатів було безліч, як і протестів. Серед прихильників іншої назви багато виступали за популярну в народі скорочену версію Дніпропетровська – Днєпр. Але ідея була в тому, щоб місто звучало по-українськи, незалежно від мови.
Перед прийняттям рішення в Раді депутати висловлювалися за і проти. Нардеп Оппоблоку Олександр Вілкул запропонував залишити колишню назву Дніпропетровськ, присвячуючи ім'я міста Святому Петру. Шляхетний задум, на перший погляд. Але якщо звернутися до історичних фактів, то це ім'я місто отримало у 1926 році на честь радянського політика і глави президії Центрвиконкому СРСР від УРСР Григорія Петровського.
Особистість Петровського викликає дискусії щодо його участі в організації голодомору в Україні 1932-1933 років. СБУ вважає комуніста непричетним до трагедії, тому не внесла його ім'я до Списку причетних до голодомору, опублікованого у 2006 році. Деякі громадські діячі це спростовують. Український Суд довів неупередженість розслідування СБУ у 2010 році.
Разом з тим, Петровський був прихильником сталінських репресій, «червоного терору» і боровся проти Української Центральної Ради, тому його ім'я прямо підпадає під дію Закону про декомунізацію.
«Почайна» замість київської «Петрівки»
Пов'язаний з ім'ям Григорія Петровського район у Києві Петрівка, а також відповідну станцію метро перейменували на «Почайну» у лютому 2018 року. Таке ім'я вибрано на честь однойменної притоки Дніпра – Почайни.
Депутат Київради Костянтин Богатов пояснює обрану назву тим, що вона є найдавнішим топонімом Києва і має важливе історичне і культурне значення. Також – пряме відношення до цієї території. Притока Почайна вважається місцем хрещення Русі, розповідає сюжет «РадіоСвободи»:
Нову назву підтримало 80% населення, що брала участь у громадському голосуванні. В одному з коментарів з мережі наводяться витяги із наукових робіт:
[blockquote_with_author]«Перша літописна згадка про Почайну відноситься ще до часів князювання Ольги, бо в гавані на Почайні швартувалися візантійські кораблі, поки посланці південного царя оббивали пороги княгині»[/blockquote_with_author]
Була перейменована і вся «червона гілка» Київського метро – на Оболонсько-Теремківську.
Був Кіровоград, став – Кропивницький
Кіровоградську область хочуть назвати Кропивницькою. Це рішення також підтримав профільний комітет Ради від 20 червня. Деяка складність перейменування полягає в тому, що для позитивного результату необхідне голосування в парламенті і зміни до Конституції України – 300 голосів «за» від народних депутатів.
Обласний центр Кіровоград перейменували на Кропивницький два роки тому, у липні 2016 року. Цей процес супроводжувався бурхливим обговоренням, деяким рукоприкладством серед чиновників, спротивом серед місцевого населення і влади. Мер міста тоді висловлювався за відстрочку перейменування і проти нав'язування нового імені всупереч бажанню мешканців і без належного, на його погляд, обговорення альтернативних варіантів:
«Не послухали, не взяли до уваги – це неправильно, це не демократично»
мер КропивницькогоКрім Кропивницького, розглядалися ідеї первісної назви Єлисаветград, а також – Інгульська. Останнє жителі не схвалювали.
Були й ті, хто дуже вітав нове ім'я. З особистістю Марка Кропивницького – відомого українського письменника і драматурга, засновника професійного театру – українці знайомляться ще зі шкільної лави. Творчість Кропивницького збагатила не тільки вітчизняну драматургію, а й українську культуру в цілому, адже працював письменник у проросійській Україні.
Жителі міста також прекрасно знають, чому у підсумку було обрано саме цю назву. Розповідає сюжет ТСН:
Горішні Плавні замість Комсомольська
Ймовірно, це найбільш резонансне перейменування комуністичної спадщини. З причини самої назви. Також проходило в умовах бурхливого обговорення. Як розповідає репортаж 112.ua, не обійшлося і без крайнього креативу:
Парламент не підтримав цю ініціативу, як і пропозицію від самої громади – Святомиколаївськ. За це ім'я висловлювалося 70% місцевого населення.
Комсомольськ, адміністративний центр Полтавської області, отримав нову назву Горішні плавні в травні 2016 року. Чиновники погрожували судами і протестами, але все закінчилося тим, що місто під тиском «згори» прийняло перейменування.
Назва «Горішні плавні» - історична, походить від імені села, що знаходиться в 3 км від міста. Унікальний український топонім з чіткою географічною прив'язкою до краю. Це були хутори, а Горішні плавні вважалися центром цих поселень. Кандидат історичних наук Богдан Короленко пояснює історію регіону:
«В результаті побудови Дніпровського (нині – Полтавського) гірничо-збагачувального комбінату територія хуторів зникла. Власне, місто Комсомольськ і з'явився в результаті зникнення цього села. У 1972 році. Слово «Плавні» походить від плавнів Дніпра. А «Горішні» від давнього українського слова – верхні»
Історик вважає, що неприйняття назви пов'язане з місцевим менталітетом:
«Те, що назва дивна для когось ... Частина українського суспільства просто не хоче знати українську історію, зате придумують усілякі легенди і міфи. Один з народних депутатів, «затятих» супротивників цієї назви, у своїй замітці написав, що Горішні Плавні на російську перекладаються, як «Горіхові Болота». Суцільне невігластво ... Не розумію, чому вони противляться. Ніхто не противиться Кобелякам, Лобковій Балці, які є в Полтавській області, або Голій Пристані на Херсонщині. Це стародавні оригінальні українські топоніми»
Унікальним брендом, яким варто скористатися, вважає нову назву Комсомольська Інститут нацпам'яті.
Декомунізація з гумором
Деякі перейменування дуже швидко прижилися. Наприклад, Північний міст у Києві, який ще недавно був Московським. З міст це – Бахмут (колишній Артемівськ), Торецьк (раніше – Дніпродзержинськ), Чорноморськ (колишній Іллічівськ).
А ось деякі нові імена не виходить прочитати без посмішки, хоча усі вони мають історичне коріння: Сапожків Хутір і Хандобоківка (Чернігівська обл), Батюшки (Миколаївська обл), Німецька Мокра (Закарпатська обл.). Для місцевого населення ці назви мають важливе значення в історії краю.
Те, що перейменування назв не завжди проходить за підтримки населення – закономірно. Нове завжди тягне вихід із зони комфорту. Навіть якщо у перспективі це на користь. А те, що декомунізація корисна і важлива – сумніватися не доводиться.
Частиною нашого менталітету довгий час було зведення катів народу у ранг святих. Їх шанування і вшановування. Це не тільки блюзнірство, це згубно для здоров'я нації. Більшість тих проблем, які сьогодні супроводжують Україну, закріпилися в результаті довголітньої ломки свідомості і вкорінення мешновартості українців.
Тому також закономірно, що зараз із цим доводиться боротися, в тому числі і перейменуванням вулиць, площ і міст. І як тут не задатися питанням, яке часто звучить сьогодні: чому ми зробили цього раніше?
