Третій (не)зайвий. Про кандидатуру в президенти Володимира Зеленського

Третій (не)зайвий. Про кандидатуру в президенти Володимира Зеленського

Марія Гелюх
Автор
Марія Гелюх
UA.NEWS
Поділитись:

Перший передвиборчий тиждень після офіційного старту президентських перегонів пройшов захоплююче і навіть скандально. Про те, як шоумен Володимир Зеленський у Новорічну ніч 2019 прийняв рішення балотуватися у президенти України, не писав тільки ледачий. Яскравий перформанс, як і личить досвідченому коміку-затійнику, був приправлений потужним медіа-ресурсом телеканалу 1+1, коли замість традиційного новорічного привітання президента поставили відео-звернення новоспеченого кандидата Зеленського.

Гучний вихід відбувся і відшумів, а що далі? У чому сила «третього» претендента і наскільки впевнені та логічні його перші кроки у політичній іпостасі – розглянемо докладніше.

Людина поза системою?

На перший погляд, кандидат, який не пов’язаний з політикою, але має певну стабільну підтримку населення – в межах 10% – це новий свіжий струмінь у застояному політичному болоті. Але це тільки на перший погляд. Тому що, по-перше, Володимира Зеленського не можна назвати незалежним. За його висуненням стоїть відомий опальний олігарх Ігор Коломойський, який «керує» справами в Україні зі Швейцарії.

Підтримка Коломойського – фінансова і медійна основа передвиборної кампанії Зеленського, можливості і нахабство якої і були продемонстровані у Новорічну ніч. Та й якщо послухати риторику самого Володимира, особисто він про незалежність не говорить. Все, що коли-небудь звучало з вуст художнього керівника «Квартал-95» про країну, владу, політичних лідерів і суспільство, було в дусі притаманних акторському таланту Зеленського іронії, гумору і азарту.

Включаючи популярний серіал «Слуга народу», де Володимир зіграв головного героя – «випадково» всенародно обраного президентом вчителя історії Василя Петровича Голобородько. Серіал легкий і приємний громадському погляду, але кожна думаюча людина, включаючи самого Зеленського, знає, що такої легкості і абсолютної незалежності від впливу різних груп інтересів (читаємо – олігархічних кланів) в реальному українському житті не буває.

І перед воюючою Україною з її фінансово вразливим становищем та залежністю від міжнародної західної допомоги стоять серйозні політико-економічні та соціальні виклики. Чи зможе Володимир Зеленський не на екрані грати роль вищого державного діяча – викликає питання.

До слова, третій сезон серіалу запланований на лютий 2019 року, у самий розпал президентської виборчої гонки. Очевидно, що цей хід – один з прийомів передвиборчої кампанії на підтримку актора як нового обличчя і незалежного гравця.

Існує думка, що Зеленський може зіграти у технічні кандидати одного з фаворитів – Тимошенко або Порошенка. Такий варіант можливий, враховуючи публічні симпатії коміка лідеру «Батьківщини», яку також підтримує Ігор Коломойський.

Але Володимир Зеленський – це все-таки не пішак у чиїхось руках. І його подальші кроки, як і стратегії опонентів, можуть принести чимало сюрпризів у всій кампанії. Тому прогнозувати результат виборів, які ймовірно пройдуть у два тури, на поточному етапі не береться жоден впливовий експерт.

Чи відбудеться політична платформа Зеленського

8 січня кандидат у президенти Володимир Зеленський звернувся до українців із закликом допомогти йому скласти його передвиборну програму:

Володимир Зеленський,
кандидат у президенти України
«Мені здається, старі політики живуть за простим принципом – ні у кого нічого не питаючи, багато обіцяти. Я зроблю по-іншому. Ми напишемо мою програму разом з тобою (із виборцем – прим.авт.)»

Свій вчинок Зеленський пояснив тим, що бажає почути голос народу про насущні проблеми країни, а далі – спільно сформулювати шляхи вирішення і реалізовувати їх на практиці. Наскільки продуманим є такий хід – судити складно. Адже висунення у кандидати в президенти, тим більше таким нешаблонним чином, як це зробив актор, передбачає наявність хоча б думок і ідей про те, що запропонувати своєму виборцеві.

Зеленський і тут проявляє нестандартність і пропонує виконати цю роботу своїм симпатикам. Хід цікавий, але на наш погляд, запізнілий. На громадське обговорення просто немає часу. А якщо у Володимира вже заготовлена ​​передвиборча платформа, яку він висуне, як продукт загальнонародного розуму, то виходить, що кандидат поводиться рівно так само як і ті, кого він критикує: «нікого не питаючи, багато обіцяти».

Іншими словами, що новиною не є, у кандидата в президенти Володимира Зеленського немає власної політичної платформи. Як скоро вона з’явиться – можна буде побачити у найближчі тижні, коли передвиборна гонка набере обертів.

Це не означає, що йому абсолютно нічого запропонувати своїм виборцям. Експерти відзначають, що актор може працювати і на електоральному полі Петра Порошенка, і Юлії Тимошенко, і істотно відхопити голоси від так званої проросійської опозиції, головним чином кандидата Юрія Бойка, за яким стоїть кум президента Путіна Віктор Медведчук:

«Зеленський є яскравим відображенням так званого східного проукраїнського електорату. Тобто людей, які не бачать себе у партійних рядах «Опозиційного блоку», промосковської або проросійської парадигми, але бачать себе російськомовними українцями. Це значна частина Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей. Думаю, що електорат Зеленського буде обчислюватися мільйонами виборців, які не бачать альтернативи своїй точці зору, не бачать альтернативи в інших передвиборних риториках, і думаю, із задоволенням будуть голосувати за зрозумілу їм людину, що більше десяти років розповідає українцям через свої мініатюри і комічне шоу про те, якою він бачить Україну»
— Олександр Харебін,
політолог

Частково можна погодитися з думкою експерта щодо симпатій населення. Але грати на одних тільки «спецефектах» і шоу під час виборчого процесу – в результаті це може призвести до втрати рейтингу прохідного кандидата, яким Володимир Зеленський безумовно є на старті кампанії.

Чи говорить відсутність чіткої політичної програми у актора про цю його слабку сторону? Як і дефіцит політичного бекграунду, управлінського досвіду на будь-якому державному пості, надійної команди, експертної опори і тд? Говорить. Тут дозволю собі суто авторську думку. І деяке порівняння.

Зеленський – український Макрон?

У недавньому минулому сяюча радощами Франція обрала на пост глави держави молодого, амбітного і зовні привабливого Еммануеля Макрона. Того, хто пообіцяв життя по-новому та успішні реформи. Людину без особливого політичного минулого, тісних зв’язків з місцевими політелітами, без значного управлінського досвіду і схильного до зайвого піару та самозамилування.

Усі ті якості, на яких Макрон виграв вибори, обернулися проти нього на етапі реформування суспільства. Виявляється, бути няшкою і створювати красиві медійні картинки навколо свого імені – це значить нічого. Те, наскільки «успішний» французький президент на своїй посаді, говорять не тільки його постійно падаючі рейтинги, а й протести «жовтих жилетів», що паралізували Францію і принесли країні мільйонні збитки.

І навіть не це головне, а те, що політика Макрона, а він мав свою центристську передвиборну платформу, виявилася провальною. Саме брак досвіду і політичної підтримки серед еліт привели нове обличчя Франції до поразки. Поки що експерти не беруться прогнозувати результат діяльності і президентської кар’єри Еммануеля Макрона.

Пару абзаців вище – всього лише екстраполяція французького досвіду на українські реалії. Можливо, що багато хто скаже – таке порівняння недоречне. Але оскільки і сам Володимир Зеленський – фігура позасистемна, ми дозволили собі нестандартне порівняння.

Трагікомедія імені одного актора

Увесь трагікомічний парадокс української політики полягає в тому, що на тлі тотальної недовіри до влади та її представників, як і до опозиції, населення шукає вихід своєму протестному настрою. І знаходить його в людині, яка всього лише має уявлення про те, що відбувається в Україні. Без готових ідей, що запропонувати суспільству і як керувати країною, яку роздирають корупція, війна та гострі соціальні проблеми.

І такий кандидат становить реальну загрозу політичним довгожителям на кшталт Тимошенко або Порошенка. Непередбачуваність – ймовірно головне визначення нинішніх президентських перегонів. В основі якої – не боротьба ідей та рішень, а боротьба харизм і особистостей. Не кажучи вже про ресурси, тиск і брудні технології. Одним словом, буде цікаво. Єдине, про що варто пам’ятати, що гумор і самоіронія – це добре, але зовсім недостатньо, коли мова про управління цілою нацією і величезною державою.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Автор: Марія Гелюх

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: