$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+9° Київ +11° Варшава +6° Вашингтон
Третя річниця «Мінська-2»: Росія проти дипломатії

Третя річниця «Мінська-2»: Росія проти дипломатії

16 Лютого 2018 11:31

12 лютого 2018 року виповнилося три роки з моменту підписання «Комплексу заходів з виконання Мінських угод». Документ був завізований лідерами групи Нормандського формату - Україною, Німеччиною, Францією та Росією після різкого загострення ситуації та «котлів» в Іловайську і Дебальцеве.

Комплекс заходів стосувався виконання раніше підписаних документів – Протоколу від 5 вересня 2014 року та Мінського Меморандуму від 19 вересня 2014 року. Основним завданням «Мінська-2», як зафіксовано в домовленостях від 12 лютого, було «суворе виконання негайного та всеосяжного припинення вогню». Мета – забезпечити перемир'я.

Через три роки можна констатувати: цілі не реалізовані, завдання не виконані. Війна продовжує забирати життя людей, руйнувати інфраструктуру, виснажувати економіку, дестабілізувати ситуацію в країні. Все частіше стали говорити, що Мінські угоди не працюють. При цьому залишається розуміння того, що альтернативи «Мінську-2» немає.

Підводимо підсумки третьої річниці угод та аналізуємо перспективи на майбутнє.

Результати Мінських угод у 2017 році


2017 рік приніс Україні неоднозначні результати. З одного боку, було реалізовано багато важливих ініціатив, спрямованих на врегулювання кризи на Донбасі. Серед головних:

  • посилення загальносвітового тиску на РФ: продовження європейських санкцій, розширення та посилення американських санкцій;

  • домовленості надання Україні оборонного озброєння з боку США (протитанкові комплекси Javelin);

  • світове співтовариство, в особі впливових міжнародних інституцій, визнало Росію країною-агресором та окупантом – відповідні документи ООН, ОБСЄ, ПАРЄ та інших установ приймалися протягом усього року;

  • стартували судові розгляди на рівні Міжнародного Суду ООН в Гаазі. Були винесені «Тимчасові рішення» для країни-агресора (зобов'язання забезпечити дотримання прав людини в окупованому Криму, відмовитись від утисків та розслідування злочинів проти української і кримськотатарської громад півострова; визнані факти військової агресії Росії на Донбасі);

  • у звіті прокурора Гаазького трибуналу було визнано РФ країною-агресором та факти її масових злочинів на території України;

  • обмін полоненими і вирішення поточних гуманітарних питань.


Ці досягнення могли б мати значно більший ефект для відновлення миру в Україні, якби країна-окупант дотримувалася взятих на себе зобов'язань. Втім, більшість з того, що було досягнуто дипломатичним і політичним шляхом – заходи у відповідь на бездіяльність Росії в частині виконання Мінських угод. Як підсумувала речник МЗС України Мар'яна Беца:
«12 лютого 2015 року прийнято Комплекс заходів з імплементації Мінських угод (2014 року). Жодного пункту РФ не виконала. РФ потрібна війна і дестабілізація України»

Оцінки Заходу та невтішна статистика


Свої оцінки підсумків виконання Мінських угод озвучили і в Європі. МЗС Німеччини зробив ряд заяв:
«Завдяки Мінським угодам вдалося утримати конфлікт на Сході України і запобігти масштабній пожежі в регіоні. За наявності політичної волі сторони можуть і сьогодні досягати прогресу – як показав успішний обмін сотнями полонених в кінці грудня»

В цілому, у німецькому МЗС не задоволені втіленням домовленостей через три роки. У Німеччині утрималися від оцінок хто правий, а хто – винен:
«Ми закликаємо всі сторони, нарешті, довести наявність політичної волі для втілення Мінських угод. Важливо спочатку стабілізувати безпечну ситуацію і відвести важку зброю з регіону»

У МЗС вважають, що якщо миротворча місія ООН сприятиме забезпеченню миру, її необхідно імплементувати.
«Німеччина разом із Францією в «нормандському» форматі продовжать інтенсивно працювати над пошуком рішення, яке, нарешті, принесе мир»

Лідер Франції Еммануель Макрон в останній заяві про ситуацію в Україні сказав, що Мінські угоди неефективні. Макрон закликав шукати шляхи виходу з кризи:
«Необхідно прийняття конкретних заходів щодо вирішення ситуації для полегшення страждань народу, консолідації припинення вогню і негайного здійснення гуманітарних заходів, запропонованих Францією та Німеччиною»

У Держдепартаменті США ситуацію оцінюють більш прямолінійно:
«Росія продовжує ігнорувати свої зобов'язання і заперечує свою безпосередню участь»

Такої ж думки дотримується і спецпредставник США по Україні Курт Волкер. Цей рік дипломат назвав найважчим за всю історію протистояння. Висновки Волкера засновані не на політичних мотивах. Вони підтверджені статистикою моніторингової місії ОБСЄ за 2017 рік.

Порушення перемир'я


Згідно зі статистикою Моніторингової місії ОБСЄ у 2017 році зафіксовано:

  • 401 336 порушень режиму припинення вогню;

  • 4 065 випадків розміщення озброєнь з порушенням лінії відводу;

  • 2 422 випадків перешкоджання виконанню мандата місії ОБСЄ.


Втрати серед військових та цивільних


За весь період дії Мінських угод у війні на Донбасі загинуло понад 10 тисяч осіб. Такі дані наводить офіційна українська статистика. Число внутрішньо переміщених осіб досягло 2 млн осіб. Серед безповоротних бойових втрат ВСУ за 2017 рік – 191 боєць, поранено – 174.

В ОБСЄ відзначають, що реальна кількість жертв значно перевищує статистичні дані:
«Число жертв серед цивільного населення більше, ніж йдеться у статистиці. У минулому році СММ підтвердила смерть і поранення більше 40 дітей, багато з яких були вбиті або покалічені на все життя під час гри або навчання в школі»

Перший заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександр Хуг констатував:
«У минулому році Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ також зазначила, що звичайні люди на сході України залишалися без світла, газу і води. Всюди вони доведені до такого відчаю і залежності, яких протягом десятиліть не бачили ніде в Європі»

З початку 2017 року на Донбасі загинуло 85 цивільних осіб, ще 384 отримали поранення. З початку 2018 року, на думку ОБСЄ, інтенсивність вогню значно зросла.

Заручники


За даними представника гуманітарної підгрупи на переговорах в Мінську Ірини Геращенко в кінці 2017 року в Росії і територіях ОРДЛО незаконно утримувалася більше 170 людей. На сьогоднішній момент вдалося звільнити більше 70 осіб.

Щодо інших незаконно утримуваних осіб продовжуються переговори. Зокрема, на майбутній зустрічі в рамках Мюнхенської конференції 16 лютого буде піднято питання обміну полоненими та звільнення українських заручників.

Геращенко зазначила провал останньої зустрічі гуманітарної підгрупи в Мінську 14 лютого:
«Мінськ. Гуманітарна підгрупа, на жаль, завершилася безрезультатно через деструктивну позицію підконтрольних Кремлю представників ОРДЛО та їх кураторів з РФ. Вони блокують відкриття КПВВ «Золоте», росіяни не погоджуються на створення механізму з пошуку зниклих без вісти за їх участю і МКЧХ (Міжнародний комітет Червоного Хреста – прим.авт); до сих пір немає чіткої відповіді на українську пропозицію за списками заручників, зате ОРДЛО намагається прив'язати звільнення заручників до питання амністії (стара їх тактика пов'язувати два різних питання)»

Геращенко підтвердила готовність України продовжити процес звільнення і передати РФ «засуджених за злочини перед Україною російських громадян в обмін на політв'язнів Кремля».

Чому «Мінськ-2» не працює


Більшість експертів відводять ключову роль в провалі Мінських угод РФ. Росія продовжує штучно створювати контекст війни на Донбасі як внутрішнього протистояння регіонів України, громадянської війни. Виконання Мінських угод, за її логікою, повинно залежати від політичних кроків з боку Києва – змін до Конституції, місцевих виборів і т.д.

Безумовно, це повне спотворення суті того, що відбувається. Весь світ, включаючи визнані міжнародні інституції, визнає втручання і військову агресію Росії: поставки зброї, фінансова і технічна підтримка сепаратистів, тотальний контроль і вплив на останніх. Враховуючи кадрових військових РФ, які керують подіями на Донбасі з Кремля та воюють на боці бойовиків. Росія продовжує заперечувати агресію на адресу України.

Єдине, що визнає на камеру президент Путін – наявність російських громадян, які «в приватному порядку» і при «доброї волі» встали на сторону населення Донбасу. Тобто – добровольці, охочі воювати на стороні ОРДЛО.

Прямі переговори з терористами, чого домагається Кремль, означали б визнання легітимності псевдореспублік та їх лідерів. І дали б привід думати, що в Україні має місце громадянська війна. Чого немає. І на що Київ ніколи не піде.

Кремль переслідує цілком зрозумілі цілі: законодавчо закріпити в Україні п'яту колону, яка буде виконувати волю зовнішнього господаря – зокрема щодо питань безпеки та євроінтеграції (блокувати рух України в НАТО і ЄС). Ну і служити джерелом постійної нестабільності і «чорної діри», що пожирає економіку країни.

Як вважає дипломат Богдан Яременко, поточний статус-кво вигідний Росії:
«Росія, насправді, хоче мати важіль тиску на Україну і Захід, а тому їй потрібен конфлікт в тому вигляді, в якому він існує зараз. Основна проблема Мінських домовленостей не тільки в тому, що вони були брехнею з моменту задуму, оскільки ніколи не були шляхом досягнення миру, а лише способом знайти вихід з проваленою українською авантюрою Путіна за рахунок України»

Дипломат Олександр Хара відзначає основну обмеженість «Мінська-2», що також свідчить про вразливість усього процесу врегулювання:
«Відсутність ув'язки в Мінських угодах «кримського» і «донбаського» епізодів війни в Україні є ще однією підставою вважати, що кінець війні і збройній агресії Росії проти України не настане навіть в разі виконання Мінських угод»

Перспективи


Експерти вважають, що в даний момент ситуація з виконанням Мінських домовленостей тупикова. А пошук рішень необхідно шукати у нових підходах. Каже президент Української асоціації зовнішньої політики Володимир Хандогій:
«Розраховувати на його швидке вирішення не варто. Якщо конфлікт не можна вирішити, то його потрібно розширити, а точніше, розширити його об'єктне поле. Тобто потрібно збільшити коло учасників врегулювання цього конфлікту. Потрібно залучити більше коло посередників та інституцій. Таким чином, Нормандський формат та Мінські домовленості потрібно реформувати і залучити до врегулювання конфлікту ООН. Але при цьому потрібно чітко розуміти, що миротворчі операції ООН – це не швидка допомога»

Аналітики сходяться на думці, що Росію необхідно стимулювати не заохоченням, як того дотримуються деякі європейські дипломати, а примусом до миру. Створити умови, при яких війна проти України буде безглуздою або надмірно дорогою.

Богдан Яременко вважає, що необхідно шукати шляхи, за допомогою яких можна впливати безпосередньо на президента РФ Путіна:
«Змусити Путіна взяти на себе відповідальність за цей конфлікт (це перша і мінімально необхідна умова для початку пошуку будь-яких миротворчих сценаріїв)»

Замість висновків, які в цілому вже озвучені, можна привести свіжий приклад примусу до миру за мотивами нещодавніх подій у Сирії. 8 лютого американська авіація ліквідувала батальйон російських найманців «Вагнера» в районі Хашшама на лінії розмежування зон відповідальності сторін. Загинуло понад 200 бійців. Російські оборонні відомства прокоментували інцидент невиразним беканням ...

Цей приклад демонструє мову жестів, зрозумілий Кремлю. Протистояння гібридним тактикам є ефективним такими ж гібридними тактиками. Наскільки вони виправдані? У плані самозахисту – цілком. Питання в іншому. Україна не може дозволити собі такі тактики в тій мірі, як американці. Тому вибирає довгий та малоефективний шлях дипломатії, переговорів і поступок.

Марія Гелюх