Для української зовнішньої політики, 2020-й рік не був достатньо успішним. У відносинах зі США та Європейським Союзом не сталося бажаних проривних моментів, а Росія продовжує активно проштовхувати свій план завершення війни на Донбасі у вигляді «формули Штайнмаєра». Про головні досягнення і прорахунки в зовнішній політиці України в році, що минає, а також про перспективи вирішення нагальних питань у 2021-му і подальших роках, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів експерт-міжнародник Ярослав Войтко.
Які головні досягнення і прорахунки можна загалом відзначити у зовнішній політиці України в 2020-му році?
Цей рік навряд чи можна назвати досить успішним для зовнішньої політики України з кількох причин. 2020-й пройшов під знаком пандемії COVID-19, яка зачепила весь світ; наша країна тут не стала винятком. У світі сповільнилися міжнародні зв’язки, масово скасовувалися і переносилися заплановані раніше заходи й візити. Вперше в історії засідання Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй відбулося в онлайн-режимі.
«Найбільш позитивним моментом, на мою думку, була активна робота української дипломатії в ООН, зокрема ініціювання, просування й ухвалення резолюцій Генасамблеї щодо незаконно анексованого Криму. На окрему увагу заслуговує остання резолюція про засудження поширення російської агресії на акваторію Азовського моря і Керченської протоки. В цьому ж контексті слід відзначити й активний розвиток діалогу України з Туреччиною, оскільки Анкара зацікавлена надавати Києву підтримку в питаннях деокупації Криму та у розширенні двосторонньої військово-технічної та економічної співпраці»
експерт-міжнародникОкремим здобутком є Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Великою Британією. Щоправда, головним ініціатором документу виступила британська сторона, адже в контексті наближення Brexit (виходу Великої Британії з Євросоюзу – ред.), країні слід укласти якомога більше угод, що дозволить їй вийти з цієї непростої ситуації з найменшими втратами.
Яким були ключові моменти у відносинах України з Європейським союзом?
Ярослав Войтко: В цілому, по основних напрямках зовнішньої політики України в році, що минає, сталася низка невдач.
У відносинах з ЄС нічого проривного цього року не відбулося. Більше того, наші внутрішні проблеми, зокрема скасування Конституційним судом антикорупційних законів і не до кінця подолані наслідки цього скандалу, створили загрозу втрати безвізового режиму України з ЄС. В україно-європейському діалозі зараз мало питань, які можна обговорювати по суті, оскільки українською стороною порушуються деякі принципові засади Угоди про Асоціацію з ЄС та Угоди про вільну торгівлю. І винен у цьому не лише COVID-19.
На лютий 2021 року було заплановане проведення саміту Україна-ЄС. Однак європейська сторона уже висловила бажання відтермінувати цю зустріч, оскільки в Брюсселі не бачать питань, за якими можна досягнути прогресу чи ухвалити якісь дієві рішення.
Які досягнення і прорахунки можна відзначити у відносинах України зі Сполученими Штатами в році, що минає? Як вплине на подальший діалог між країнами обрання президентом США Джо Байдена?
Ярослав Войтко: Як би це парадоксально не звучало, але вже понад 25 років наші дипломати жартома говорять, що США залишаються «найголовнішим європейським партнером України».
У відносинах України зі Сполученими Штатами в 2020-му році не сталося позитивних зрушень, порівняно з попереднім. На початку року обговорювалася ймовірність візиту президента Володимира Зеленського до США. Однак досі чинний американський президент, з огляду на минулорічний процес імпічменту, почав ставитися до нашої країни вкрай негативно. З огляду на завершення адміністрацією Дональда Трампа своєї каденції такий візит не мав сенсу, а в умовах пандемії, це неможливо було реалізувати на практиці.
«Чи поновиться активна співпраця з адміністрацією новообраного президента Джо Байдена, ми побачимо вже після його інаугурації. Попри те, що президент-демократ досить добре знає про ситуацію в Україні ще з часів, коли був віце-президентом в адміністрації Барака Обами, не можна не відзначити дестабілізуючу роль, яку зіграло скандальне розслідування справи сина новообраного президента США Хантера Байдена. Нагадаю, його почали з ініціативи вищого керівництва України на підставі сфальсифікованих матеріалів, наданих одним з народних депутатів України. Хочеться сподіватися, що Київ і Вашингтон зможуть подолати негативні моменти і продовжити стратегічне партнерство, яке нині опинилося під загрозою. Україна конче потребує допомоги Сполучених Штатів у протистоянні російській агресії, але в яких формах це відбудеться, покаже час»
експерт-міжнародникЩо можна відзначити у відносинах України з Російською Федерацією? Чи вдалося Києву наблизити завершення війни на Донбасі?
Ярослав Войтко: Як показав півторарічний досвід, наше політичне керівництво не має навіть «плану А» для вирішення конфлікту на Сході в інтересах України, не кажучи вже про плани «В» і «С». Увесь рік після паризького саміту в нормандському форматі у грудні 2019 року, Росія продовжувала наполягати на односторонньому виконанні своїх вимог; передусім це стосується реалізації на практиці так званої «формули Штайнмаєра», а по суті – втілення плану Кремля по Донбасу.
Головне зрушення в цьому контексті – це встановлення всеосяжного режиму припинення вогню, що триває з липня. Це позитивний момент, адже гине менша кількість українських військових. Водночас, обстріли не припиняються, а це означає, що перший же пункт мінських угод (про припинення вогню), як і раніше, не виконується. Навпаки, Росія діє з позиції сили, а Україна в односторонньому порядку почала відводити війська, проте бажаних результатів це не дало. Ми не можемо в односторонньому порядку закінчити війну на Донбасі, адже не Україна її почала.
«Україні потрібна подальша підтримка в рамках нормандського формату – Німеччини і Франції, а також Сполучених Штатів, чого добивається президент Володимир Зеленський. З очей українського політичного керівництва починає зникати полуда, що з Росією можна просто домовитися по Криму і Донбасу. Жодного прогресу з боку Кремля немає, а сподіватися на «мир в очах Путіна», щонайменше, було б наївно»
експерт-міжнародникЧому в цьому році не відбувся традиційний саміт у нормандському форматі?
Ярослав Войтко: Кремль відмовляється виконувати Мінські домовленості по суті або висмикує з них лише вигідні для себе моменти. У грудні 2019 року, під час попереднього саміту, Україна взяла на себе додаткові зобов’язання, і сьогодні Росія вимагає від Києва їхнього виконання. І це при тому, що Кремль має тотальний вплив на сепаратистів ОРДЛО, а себе позиціонує в переговорах, як посередник.
До того ж, Москва не збирається навіть обговорювати питання деокупації Криму. Під час саміту в Парижі рік тому президент Зеленський запропонував почати обговорення питань деокупації півострова. Росія категорично відмовилася обговорювати ці питання і заявляє, що для себе вона їх уже вирішила і навіть запровадила кримінальну відповідальність за обговорення проблеми повернення Криму Україні, кваліфікуючи це як порушення територіальної цілісності Росії.
У вересні під час виступу на загальних дебатах 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, президент України Володимир Зеленський повідомив про створення переговорного майданчика під назвою «Кримська платформа». До нього приєдналися близько 10 країн, а 21 травня 2021 року в Києві має відбутися перший саміт. Як Ви оцінюєте цей переговорний формат, наскільки він здатен прискорити деокупацію Криму?
Ярослав Войтко: З точки зору піару створення «Кримської платформи», це позитивне рішення – нам слід нагадувати міжнародному співтовариству про проблему окупації українського Криму. Свою попередню підтримку цій ініціативі висловили США, Велика Британія, Канада, Туреччина; останнім часом до переговорів залучилися Словаччина і Молдова. Хочеться, щоб ця ідея дала користь, але наразі жодних структур для вирішення проблем ще не створено. «Кримська платформа» – це ще один майданчик для обговорення, але наразі я не бачу інструментів, які були б здатні перевести розмови в конкретні дії з деокупації півострова, адже цього не хоче допустити Росія.
«Головне, щоб саміт, запланований на травень 2021 року, не перетворився на майданчик порожніх декларацій. Тут можна провести певні аналогії: у 1997 році була заснована Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ, до якої увійшли Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова, а тимчасово долучався й Узбекистан. Попри те, що в рамках ГУАМ триває певна економічна співпраця, в політичному плані (насамперед, у протистоянні російській агресії в Україні, Молдові й Грузі) їй немає чим похвалитися. Не хотілося б, щоб аналогічна доля спіткала і нову українську ініціативу»
експерт-міжнародникНабагато ефективнішим інструментом залишається діяльність Постійного представництва України при ООН. Вітчизняні дипломати на найвищому глобальному рівні готують, просувають і добиваються ухвалення резолюцій, які засуджують Російську Федерацію за окупацію півострова, що тягне за собою його мілітаризацію, дискримінацію місцевого населення та інші міжнародні злочини. Тут Україна послідовно відстоює свою позицію, а головне – здобуває розуміння і дедалі ширшу підтримку.
