У чому небезпека Трампа для України і світу

У чому небезпека Трампа для України і світу

Пінчук Георгій
Автор
Пінчук Георгій
UA.NEWS
Поділитись:

Дорогі друзі,

Хочу спробувати пояснити свою позицію щодо імпічменту і невдалої спроби вигнання нашого президента Дональда Дж. Трампа з його посади. Відчуваю, що хтось вже мало не записав мене у комуністи, марксисти, друзі Росії тощо, тому просто мушу.

Я був проти Трампа ще з моменту його появи на авансцені президентської виборчої кампанії 2016 року. І це було, повірте мені, НЕ через якісь преференції Трампа у «правий» чи «лівий» бік. Моє ставлення до нього як до поганого, недостойного кандидата у президенти було через дві причини. По-перше, Трамп ще тоді, влітку і ранньою осінню 2016 року, фактично підтримав анексію Криму. Чи це був прояв невігластва, чи відображення якихось хитрих планів на майбутню дружбу з Путіним – я тоді не знав, та й тепер не впевнений. Але це відверте анти-українське твердження, плюс компліменти Путіну як «справжньому лідеру свого народу,» мене дуже відвернуло.

По-друге, суто особисті якості Трампа. Якби я міг підбити підсумок цих якостей в одному слові, я б сказав, що Трамп – хам. Не знаю коротшої і більш місткої характеристики. (Правда, одна дещо скажена народна вітія в Україні каже, що в українській мові нема навіть цього слова, та й в інших мовах – які вона всі знає – його теж нема, а тому і хамів насправді не існує, це суто російська вигадка, фантазія гнилих російських інтеліхентів з галузі вєлікай русскай літєратури.) Хам (англійське boor) – це, за словником Вебстера, «груба, нечуйна людина.» Це нарцис, якому абсолютно до фєні, що може відчувати людина, з якої він глузує. Хам – це людина, яка здатна в обличчя сміятися з людини, яка кульгає або заїкається. Своє хамство містер Трамп демонстрував і демонструє постійно. Іноді деякі люди сприймають це як оригінальність, або навіть мужність і здатність дати відсіч нападникам. Але я сприймаю хамство саме як хамство. І вважаю, що хам не повинен керувати державою і брати участь у вирішенні найскладніших міжнародних проблем.

Іноді чую, як українці повторюють вже досить заяложену тезу американських ультраправих, що Трамп нібито є порятунком від навіжених марксисток Александрії Оказіо-Кортес і Ільхан Омар, які насправді негласно очолюють Демократичну партію і ведуть світ до катастрофи своєю підтримкою войовничого ісламізму. Ви знаєте, я не маю жодних ілюзій щодо напівграмотних доморощених американських ліваків і борцунів (борцуних) за так звану соціальну справедливість. Мені дуже противні і популізм, і роздмухування ненависті до традиційних юдео-християнських цінностей. І я розумію почуття моїх друзів-євреїв, зокрема моїх чудових, милих, вірних друзів дитинства, які нині мешкають в Ізраїлі і часто змушені кидати все і бігти до бомбосховища, тому що на них, їх дітей і стареньких батьків летять ракети з Ґази. Трамп з його декларативно-проізраїльською позицією здається їм героєм-рятівником.

Але насправді, як кажуть американці, two wrongs do not make one right – відповідь поганим вчинком на поганий вчинок не становить сама собою доброго вчинку. Своїм постійним хамством по відношенню до жінок і до «не-білих» (особливо мексиканців, але й інших) Трамп тільки підсилює ненависть людей до себе і підстьобує захоплення часто нерозбірливих американців «не-білими» лівими популістками. Так само нерозбірливі, часто дуже погано інформовані американці стають тільки більш нетерпимими до частини своїх власних білих євангельницьких проповідників за те, що ті до небес підносять Трампа за його проізраїльську і про-євангельницьку (нібито) позицію, але при тому заплющують очі на Трампове чужоложництво, хабарі повіям, патякання про секс на яхті перед аудиторією 10-12-річних бойскаутів тощо.

Найбільше мені шкода, що оте возюкання навколо персони нашої сенільної помаранчово-фарбованої блондинки-хамки на троні відволікає американське суспільство від справжніх проблем. Цими справжніми проблемами я вважаю зростання нахабної безпокараності Москви у світовій політиці, і катастрофічне погіршення стану освіченості, інтелігентності, духовності американського суспільства.

У листопаді 2020 р. я не голосуватиму за Трампа. Мені хотілося б, щоби Республіканська партія номінувала когось дійсно достойного зі своїх лав, наприклад Карлі Фьйоріну або й Джеба Буша – я б проголосував за когось з них, але вони, звичайно, номіновані не будуть, а піти незалежними вони навряд чи захочуть і зможуть. Мабуть я проголосував би й за Мітта Ромні, особливо враховуючи його пророцтво 2012 року, що Росія ще покаже себе як ворога номер один для Сполучених Штатів (я б додав, і світу). Маю невеличку надію, що він піде незалежним. У жодному разі не голосуватиму за лівака Берні Сандерса (типового «вот всьо взять і падєліть») і за сіру, нудну професійну склочницю Елізабет Воррен. Охоче проголосував би за Емі Клобушар. Не безриб»ї, може, проголосував би за Піта Бутeджаджа. Але ні Емі, ні Піт не висунуться.

А взагалі я думаю, так звана двохпартійна система у США вже геть видохлася і стала атавізмом. Маю мрію, що одного дня обидві «партії» підуть до бісової матері з бізнесу управління американською державою.

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.

загрузка...
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!