Останніми роками у відносинах між Україною та Польщею спостерігалося напруження, викликане трактуванням історичних подій і прагненням відстояти національні патріотичні ідеї. За статистикою, поляки стали більш агресивно ставитися до пересічних українців-«заробітчан», а нещодавнє затримання на кордоні українського добровольця Ігоря Мазура, на перший погляд, загострило і без того непрості колізії між країнами.
Про нинішній стан польсько-українських взаємин і про те, як вони змінилися після зміни влади в Україні, а також про співпрацю країн у протистоянні російській загрозі, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів кандидат філософських наук, головний редактор інтернет-видання Polonews Євген Білоножко.
Євген Білоножко: Зі зміною влади, у відносинах України та Польщі спостерігається «потепління» і розворот на 180 градусів, на відміну від періоду президентства Петра Порошенка. І це при тому, що керівництво МЗС України і посольств та інші дипломати фактично залишилися на своїх посадах.
Про зміни свідчать дві знакових події. Перша, це звільнення з посади голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича – ключової людини, яка впливала на польсько-українські відносини з березня 2014 року.
І друге – скасування заборони проведення ексгумаційних робіт польськими дослідниками й істориками на території України. Два роки тому на такі процедури була введена неформальна заборона і це суттєво ускладнило відносини між державами. Однак президент Володимир Зеленський під час візиту до Варшави у серпні цього року, пообіцяв скасувати цю заборону. Впродовж місяця рішення було погоджене на рівні міністрів і вже на початку жовтня чинний секретар Державної комісії у справах увічнення пам’яті, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, запросив спеціалістів Інституту національної пам’яті Польщі провести спільну ексгумацію останків польських вояків на місці колишньої в’язниці НКВС у Дрогобичі. Фактично людина, яка була уособленням «бандерівщини», ненависті до Польщі, «прихильником колаборантів», і так далі, почав безперешкодно співпрацювати з офіційними польськими установами. Політизована проблема, яка існувала два роки, скасована, що суттєво покращило взаємодію Києва і Варшави.
«Відносини України та Польщі не погіршилися і не покращилися. Варшава завжди підтримує незалежність України, незалежно від того, хто президент і яку він політику реалізовує»
кандидат філософських наукЯкщо ж аналізувати глобальний аспект і перспективу, то україно-польські відносини не погіршилися і не покращилися. Справа в тому, що Польща завжди підтримує незалежність України, незалежно від того, хто є президентом країни і яку політику реалізовує. Це аксіома наших стосунків. Для польської держави ця підтримка України вища і є понадпартійною та позачасовою. Вона діє постійно, незалежно від того, який уряд і парламент зараз працює у Києві та Варшаві.
Тож останні п’ять років в україно-польських відносинах існував ось такий напружений період. Однак сьогодні амплітуда добросусідства відновлюється і повертається на рівень взаємодії періоду президентів Лєх Качинський – Віктор Ющенко.
Які були причини такого загострення між державами в часи Порошенка?
Євген Білоножко: Справа в тому, що Петро Порошенко свідомо обрав підтримку пропатріотичної і націоналістичної партії. В Україні ця верства сягає 25% і вона за будь-яких умов буде відстоювати безкомпромісність українського націотворення коштом інших держав, національних меншин, і т.д. Гасло «Армія. Мова. Віра» вписувалося у концепцію «ми своїми героями не торгуємо». Звісно ж, Порошенко відкрито ніколи такого не говорив. Однак загальна аура, яка існувала на той час і неформальна підтримка Володимира В’ятровича, свідчать про те, що політика в Україні – цинічна річ. Що навіть несказані слова про того чи іншого політика, важать більше за озвучені меседжі. Водночас цінностями європейської солідарності є саме вибачення, прощення і визнання провини тими, хто вчиняв злочини.
Український омбудсмен Людмила Денісова повідомила, що за останні чотири роки у Польщі лише за офіційними даними кількість проявів ксенофобії до українців зросла вшестеро. Чи змінилася щось за останні півроку-рік, зокрема, після зміни влади в Україні?
Євген Білоножко: Озвучуючи такі дані, пані Денісова не бере до уваги той факт, що за останні роки кількість українців у Польщі зросла на 26%. До 2014-го року в країні проживали близько 40 тисяч поляків з етнічним українським корінням і близько 50 тисяч «заробітчан», які виїздили заробітки на сезонній основі. Сьогодні в Польщі проживає уже 1,5 – 2 мільйони українців і це досить велика цифра для настільки моноетнічного і монорелігійного суспільства. Для поляків прояви ксенофобії є своєрідною природною захисною реакцією в умовах великої кількості приїжджих іноземців. Це по-перше.
І по-друге, оприлюднена кількість випадків ксенофобії є невисокою і не перевищує середньостатистичний показник по Європі й Україні. Зміни у ставленні поляків до українців не залежать від характеру української чи польської влади. Це побутові відносини між поляками автохтонами і українськими мігрантами-«заробітчанами» і вони не залежать від того, хто в даний момент обіймає президентське крісло в державах: Зеленський чи Порошенко, Коморовський чи Дуда або інші керманичі.
«За останні роки кількість українських мігрантів у Польщі зросла на 26% - з 50 тисяч сезонних «заробітчан» у 2014-му до 1,5-2 мільйони на сьогоднішній день»
кандидат філософських наукДо речі, на останніх виборах до польського Сейму, перемогли націоналісти. І показово, що у своїй передвиборчій риториці вони не критикували й не відгукувалися зневажливо про Україну та українців. Це ще один доказ того, що якщо не «підкидати хмизу» і не розпалювати певні теми, вони маргіналізуються і перестають цікавити більшість суспільства.
9 листопада на україно-польському кордоні було затримано одного з командирів УНА-УНСО Ігоря Мазура за запитом Росії через Інтерпол. Однак польські правоохоронці видали бійця на поруки консулу України і пообіцяли не допустити екстрадиції до країни-агресора. Чому Варшава так люб’язно пішла назустріч Києву?
Євген Білоножко: Польща не йшла назустріч Україні, а просто виконує власні закони і дотримується букви і духу законів. Цей запит Росії з’явився не випадково – Слідчий комітет РФ розмістив його буквально за кілька днів до візиту Мазура в Польщу. Він поїхав туди на запрошення громадської організації і мав польську національну візу. Росіяни знали про цю поїздку бійця і потурбувалися, аби під неї в базі розшуку Інтерполу навпроти прізвища українця з’явилася саме така «червона картка». І полякам нічого не залишалося, як виконати такий наказ міжнародного відомства. До речі, це не перший подібний випадок – Ігорю Мазуру вже забороняли в’їзд на територію країн Шенгенської зони, зокрема, Німеччини.
У Польщі сталося близько десятка подібних випадків, коли росіяни подавали запити в Інтерпол на затримання українців з якихось надуманих справ періоду ще 2010-2011 років. Однак за жодним із них польські суди не видали українців до Росії. Будь-який польський суддя усвідомлює, що шукати справедливості в російських судах – марна справа. Тож і в майбутньому польський суд не лише за буквою, а і за духом, навряд чи візьме до уваги запит російської сторони в Інтерпол з приводу видачі українця. Прокуратура Польщі погодилася віддати Мазура на поруки консулу, що знову ж таки, свідчить про довіру і розуміння суті того, що відбувається. На мою думку, цей прикрий інцидент завершиться тим, що польський суд виправдає бійця і він або повернеться в Україну, або безперешкодно продовжить свою подорож країною.
«Польський суд виправдає Ігоря Мазура і він або повернеться в Україну, або безперешкодно продовжить свою подорож країною»
кандидат філософських наукДодам, що подібний випадок трапився і в Україні. Влітку 2018 року в Миколаєві за екстрадиційним запитом Росії суд заарештував уродженця Інгушетії, колишнього бійця українського добровольчого батальйону імені Шейха Мансура й учасника Другої російсько-чеченської війни Тимура Тумгоєва. Однак через резонанс і позицію Генпрокуратури України, вже за кілька місяців суд повністю виправдав бійця та випустив його на волю. Хоча низка ЗМІ чомусь повідомили про начебто незаконну видачу бійця агресору.
Наскільки великим є ризик повторення подібних затримань українських діячів та політиків на території Польщі?
Євген Білоножко: Я вважаю, що подібні до Ігоря Мазура інциденти й затримання, траплятимуться і надалі. Росія постійно моніторить виїзд за кордон українських військових, які воювали на Донбасі та постійно використовує у власних політичних цілях інструменти міжнародних організацій на кшталт Інтерполу. Нагадаю, що кілька років тому росіяни вносили до бази даних організації під грифом «чеченський терорист» навіть екс-прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Тож подібні інциденти, скоріш за все, будуть повторюватися. Водночас я переконаний, що затриманих за подібними запитами українців на території Польщі, не передаватимуть Росії.
Наскільки в Польщі існує потужна антиукраїнська партія або проросійська «п’ята колона»? Чи є ризик приходу подібних сил до влади і погіршення ставлення до України?
Євген Білоножко: У Польщі не дуже багато затятих симпатиків Росії. Причина криється в історії – ставлення росіян до поляків не особливо змінилося з часів царського режиму та СРСР. Головними проросійськими силами є окремі націоналістичні середовища й організації, які в деяких питаннях вони підтримують позицію Кремля. Водночас у Польщі не виявлено фактів масштабного фінансування Росією власної «п’ятої колони», як це зафіксовано в Італії, Іспанії і навіть Великій Британії.
«У Польщі не виявлено фактів масштабного фінансування Росією власної «п’ятої колони», як це зафіксовано в Італії, Іспанії і навіть у Великій Британії»
кандидат філософських наукАнтиукраїнська діяльність націоналістів обмежується маргінальними мітингами на кілька десятків осіб під стінами посольства і консульств України. Тисячі українців постійно їдуть до Польщі, де їх працевлаштовують, починаючи від продавців у магазинах, і закінчуючи лікарями й викладачами університетів. Якби антиукраїнська кампанія в країні була надзвичайно потужною, наші громадяни не виїздили б до цієї країни так масово на заробітки чи постійне проживання.
Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що президент Франції Емманюель Макрон не усвідомлює агресивності Росії, коли намагається налагодити з нею дружні стосунки. Глава уряду також негативно висловився про будівництво російського газопроводу «Північний потік-2» і назвав його «оплатою російської зброї і російської оборони нашими європейськими грошима». Про що свідчить настільки рішуча заява?
Євген Білоножко: Заява Макрона базується на історичному підґрунті. Востаннє французи тісно співпрацювали з росіянами у 1812 році і це партнерство завершилося появою у французькій мові російського терміну Bistro, а для Росії – серією невдалих Повстань декабристів. Французи сприймають росіян крізь призму Льва Толстого і його роману «Война и мир». І я б радив їм поспілкуватися з правнуком письменника Петром Толстим, який спочатку активно займався пропагандою на російському телебаченні, а згодом отримав депутатський мандат і був призначений заступником глави Державної думи РФ.
Близькість з росіянами й історичний досвід є найбільш вагомими для усвідомлення французами свого майбутнього. Нажаль сьогодні Франція живе спогадами минулого й ілюзією, що вона може впливати на якісь міжнародні відносини, бути лідером міжнародного порядку денного. Насправді, епоха Франції у дипломатії минула й окрім французької мови, ознаки традиційної класичної дипломатії з боку цієї країни практично вичерпалися.
Щодо проекту «Північний потік-2», то це один із численних прикладів «беззубості» політики Європейського союзу. Ця тактика умиротворення агресора, яка ще аукнеться ЄС дуже плачевними наслідками. Хоча я сподіваюся на політичне врегулювання усіх суперечностей, адже в Європі все-таки домінує принцип спільності інтересів країн і народів. Як би це було невигідно росіянам і політичному керівництву Кремля.
Валерій Савицький
