Перемога на виборах Володимира Зеленського і прихід до влади нової еліти, змінили позиціонування і сприйняття України на міжнародній арені. Про головні загрози національній безпеці та особливості нової політики офіційного Києва, а також перспективи безпрограшного завершення війни на Донбасі, в ексклюзивному коментарі інтернет-виданню UA.News розповів доктор політичних наук, модератор аналітичної групи Geostrategy.ua Сергій Даниленко.
Як загалом змінилося геополітичне сприйняття України у Європі, США та світі після обрання президентом Володимира Зеленського? Що покращилося, а що погіршилося?
Так от, попередня влада в Україні проводила зовнішню безпекову політику «підвищення ставок», загострення, мілітаризації країни, що логічно з огляду на війну на Донбасі. Для ЄС і США така політика Києва створювала купу проблем у відносинах з Росією. І вони усіляко намагалися пом’якшувати відносини з Москвою, як робили це ігноруванням окупації РФ нових територій у Грузії в 2008 році. За тим же принципом сьогодні Захід обережно схвалює «формулу Штайнмайєра» і так само намагається «загасити» війну на Донбасі.
Нинішня українська влада у всьому намагається бути інакшою, що проявляється абсолютно в усьому – в поведінці, зовнішньому одязі, манері комунікації, навіть у характері проведення конференцій. Вони прагнуть бути не про- чи антиукраїнськими, а просто інакшими за попередників. У сфері безпеки та зовнішньої політики ця інакшість проявилася в тому, що команда Зеленського іде на заниження градусу напруги, на відхід від мілітарної риторики і поведінки, на прагнення пошуку миру. Однак Росія у своїй зовнішній політиці, завжди грає на підвищення ставок. І тут спостерігається «клінч» української влади і частково вимушене повернення до риторики і поведінки попередників, але в більш м’якій формі.
Які загрози для безпеки України несе така «м’яка» політика?
Сергій Даниленко: Перш за все, це втрата суб’єктності. Якщо Україна перестає демонструвати активність і не йде на загострення відносин з агресором, то починає втрачати позиції на світовій арені.
Нажаль сьогодні ми знову поступово втрачаємо суб’єктність і перетворюємося на об’єкт світової політики і цим активно користається європейський істеблішмент. Еліти європейських країн зацікавлені в пониженні градусу протистояння, у статус-кво, вони не зацікавлені посилювати і розробляти нові види санкцій проти Росії, а лише подовжують чинні обмеження. Кремль, у свою чергу, вже звик і пристосувався до нинішніх європейських санкцій. За деякою інформацією, інвестиції американських та європейських підприємців у різні сектори російської економіки, відновилися, а подекуди навіть зросли.
Водночас я б не сказав, що Україна на сьогоднішній день уже повністю втратила суб’єктність. Справа в тому, що за останні п’ять років в нашій країні сформувалися нові соціальні верстви, виховані в умовах протидії агресії РФ. Це не класичні патріотичні чи псевдопатріотичні сили, а нова рішуча і пасіонарна сила. Ці люди дуже часто активно долучаються до протидії Росії, і не лише у військовій справі, а і в гуманітарній, політичній, ідеологічній та культурній площинах.
«Україна поступово втрачає суб’єктність і перетворюється на об’єкт світової політики, чим активно користається європейський істеблішмент»
модератор аналітичної групи Geostrategy.uaОстанні кілька місяців продемонстрували, що під тиском цього середовища, влада почала корегувати свою політику. Діяльність цієї нової верстви на владу має свої результати - скандальна «формула Штайнмайєра» не спрацювала так, як на неї розраховували ініціатори як всередині, так і за межами України.
Офіс Зеленського діє методом «пробних куль» - ініціює якісь кроки, випробовує їх, а потім змінює і корегує. Наразі не до кінця зрозуміло чи це удаване корегування на публіку і реакція на зовнішні ризики, чи воно дійсно носить системний характер.
Найближчим часом очікується проведення зустрічі у «нормандському форматі» під час якої Україна може погодитись на узаконення «формули Штайнмайєра». Наскільки українська сторона готові відстоювати національні інтереси? Які це матиме наслідки? Є загроза поступової федералізації країни, перетворення її на конфедерацію чи взагалі розпаду?
Сергій Даниленко: Згідно з останніми повідомленнями, саміт «нормандського формату» планувався на кінець жовтня. До того часу українська сторона зобов’язалася відвести війська поблизу Станиці Луганської і почати ремонт мосту, а російсько-терористичні війська – повністю припинити вогонь. Однак цього не сталося і «нормандська зустріч», скоріш за все, буде перенесена.
До того ж, останні кілька тижнів я не чув, щоб західні ЗМІ повідомляли про цю зустріч, хоча раніше про неї згадували мало не щодня. Головними темами європейських мас-медіа сьогодні є протести в Каталонії, запуск роботи нового складу Європейської комісії, формування бюрократичних інструментів нового циклу 2021-2027 років і затвердження бюджету на цей період. Однак про саміт у «нормандському форматі» вже не пишуть.
Причин цього може бути кілька. По-перше, мені здається, що свою роль у цьому процесі зіграв патріотичний фактор дипломатії. За всі роки Незалежності, українські дипломати завжди намагалися відстоювати національні інтереси на міжнародній арені, навіть попри часто деструктивну політику центральної влади. Колосальних зрад на дипломатичному фронті не було. Тому не виключено, що наші дипломати зробили все, аби відтермінувати проведення «нормандської зустрічі», де можуть ухвалити загрозливі для національної безпеки рішення.
«Зустріч у нормандському форматі переноситься. Київ почав корегувати риторику і вимоги в контексті переговорів по Донбасу. Україна починає підвищувати ставки. Свою роль у цьому зіграли українські дипломати за кордоном і нова активна патріотична верства населення»
модератор аналітичної групи Geostrategy.uaІ по-друге, кілька днів тому українська сторона на засіданні Тристоронньої контактної групи у Мінську заявила про необхідність ліквідації «ЛНР» та «ДНР». Звісно, це може бути одна з численних блефуючих заяв нової української влади, хоча вона і розуміє, що вічно їй блефувати не вдасться. Однак як би там не було, Київ почав корегувати риторику і вимоги в контексті переговорів по Донбасу. Україна починає підвищувати ставки. На це впливають кілька факторів: народжена п’ятирічною війною верства «свідомих» українців, професійні інтереси та честь української дипломатії, а також «сіра зона» економічних інтересів олігархічної верстви, яка має вплив на переговори. Останні – це окрема олігархічна верства, яка хоче заробити грошей і «розкуркулити» тих, хто зберіг і примножив свої статки за попередньої влади.
Як на таке «підвищення ставок» Києва реагуватиме Росія?
Сергій Даниленко: Росія реалізовує щодо України гібридну агресію і має безліч сценаріїв: роз’єднання країни зсередини через медіапростір, постійне загострення на зовнішніх кордонах, продовження сценарію «Новоросії», блокування доступу з моря. Розігрується і сценарій окупації та вторгнення з півночі – через 1000 кілометровий україно-білоруського кордон. Окремий сценарій зовнішньополітичний – це руйнування антиросійської коаліції у Європі та США. Сполучені Штати меншою мірою, але і надалі будуть продовжувати свою гостру лінію, а от Європа в певний момент зупиниться і відновить співпрацю з Росією.
Однак ми також повинні пам’ятати, що всі імперії більшою мірою руйнуються, коли починаються великі загарбницькі війни. Російська імперія та ще кілька імперій зруйнувалися після Першої світової війни, а СРСР, як імперія, був зруйнований внаслідок «холодної війни» і застосування її інструментів. Зараз відбувається третя війна, яка цілком може зруйнувати сучасну Росію. Найбільш вірогідний сценарій – це загострення національного питання. І не лише через економічні причини, а й через посилення усвідомлення своєї національної ідентичності. «Першою ластівкою» можна вважати самоспалення в Іжевську заслуженого діяча науки Удмуртії Альберта Разіна.
«Сучасна Росія може зруйнуватися через загострення національного питання. Не лише через економічні причини, а через посилення усвідомлення її народами своєї національної ідентичності
модератор аналітичної групи Geostrategy.uaТож Росія більше не буде наддержавою, але вона все ще може зберігати статус глобального гравця на світовій арені. Україні, в разі посилення втрати суб’єктності, буде дедалі важче протистояти зусиллям Кремля як на дипломатичному, так і на іншому фронтах.
У серпні президент Франції Емманюель Макрон після зустрічі з Володимиром Путіним заявив, що «вірить у велику Європу – від Лісабона до Владивостока», а також у те, що можна «винайти нову архітектуру безпеки і довіри між Росією та ЄС». Можна вважати, що Україна вже втратила підтримку Франції та інших європейських партнерів?
Сергій Даниленко: Заява Емманюеля Макрона – це питання французьких цінностей. Коли в Європі зрозуміли, що в Україні намічається зміна президента й істеблішменту, вони спробували на цьому зіграти. На Макрона тисне економічне лоббі Франції. Як людина і політик, він має величезні політичні амбіції і хоче увійти в історію як миротворець. Це така французька ментальність. Для них Наполеон є своєрідним світським богом і вони рівняються на нього, аби закарбувати в історії своє ім’я.
До того ж, такою заявою Макрон перехопив ініціативу в Ангели Меркель у битві за впливовість в Європі. Він намагається сподобатися своїм виборцям. З іншого боку, і Володимир Зеленський відчув аналогічний пієтет до свого французького колеги. Макрон і Зеленський відчули, що настала доба молодих політиків і у них виникло суто міжлюдське порозуміння, що проявилося у демонстративній взаємній дружбі
Водночас у меседжі президента Франції закладений і більш глибинний зміст. Сьогодні у світі відбувається т.зв. «геополітичний зсув»: руйнуються застарілі система, стандарти і цінності, на зміну яким з часом має прийти новий світовий порядок. І на цьому етапі важливо не розгубити ці цінності, які допомагали людству отямитися після руйнівної Другої світової війни, зберігати мир, а локальні війни не перетворювати на катастрофічну Третю світову. Саме цих традицій і притримується Макрон та інші європейські політики.
Узагальненням цих цінностей є поняття демократії, яка у сучасному світі неможлива без ліберальної економіки. Економіка без демократії може бути успішною, як, наприклад, у Китаї, де навіть вибори не відбуваються. Однак демократія без успішної економіки завжди нестиме загрозу. І тут типовим є приклад України. Наша попередня влада пробувала експлуатувати лише ціннісні речі, але не змогла запустити ліберальну економіку, бо для цього дуже часто треба було «наступати на горло» власній гордині. Ми не зробили цього економічного стрибка, не підкріпили демократичні цінності ліберальною чи неоліберальною економікою, і сьогодні безпека країни опинилася під загрозою.
Досить вагому роль у цьому відіграв Кремль. Анексувавши Крим, Путін заблокував розвиток південних областей України – іноземні інвестори не будуватимуть порти в Одеській області, якщо під боком нашпигований зброєю «неплавучий авіаносець» під назвою «Крим». А підприємства тимчасово окупованого Донбасу просто ніколи було переносити через форсований початок війни. Крім того, санкції та розрив економічної співпраці з Росією, призвели до банкрутства і закриття низки підприємств машинобудування у містах Сходу та Півдня країни і зростання безробіття.
«Україна часів Порошенка не змогла поєднати демократичні цінності з побудовою ліберальної та неоліберальної економіки, тому сьогодні безпека країни опинилася під загрозою»
модератор аналітичної групи Geostrategy.uaТож повертаючись до заяви Еммануеля Макрона, він та інші західні лідери, застосовують концепцію післявоєнного ліберального миру, аби не розпалити нове протистояння на теренах Європи. Саме тому вони активно намагаються педалювати мирний сценарій припинення війни на Донбасі та замирення з Росією, навіть всупереч частині національних інтересів України.
Найбільш гучна подія останнього тижня – військова операція Туреччини проти самопроголошеної автономії курдів у Сирії. Усе почалося з рішення президента США Дональда Трампа вивести американські війська з території курдської автономії. Про що свідчить таке рішення Білого дому, а також поведінка Анкари і які наслідки це матиме для безпеки в регіоні?
Сергій Даниленко: З Сирією все дуже просто. Президент США Дональд Трамп дивиться на світ, не як на політичну, а як на фізичну мапу – він бачить лише природні ресурси та ринки збуту. Політика сучасного Білого дому – вичавити з тієї чи іншої території максимум корисних ресурсів, і коли вони вичерпаються, «погратися у війну» та хитру дипломатію.
У Сирії Трамп підігрує Росії і одночасно через Туреччину підігрує собі. Президент США може критикувати Анкару за закупівлю російських зенітно-ракетних комплексів С-400 і водночас критикувати Ердогана за спроби знищити курдів, які свого часу виступили соратниками американців. З іншого боку, США підігрують і Росії – фактично тепер Москва виступає ще одним союзником у вирішенні турецького вторгнення.
Дональд Трамп ідеально грає за формулою «нічого особистого, лише бізнес». Цінності та людські життя, ідеї курдів для нього ніщо. Йому вигідно підіграти Росії, мати нагоду ще раз покритикувати Туреччину та вивести свої війська. І перед виборами сказати, що «ось, я бережу ваші гроші, а демократ Барак Обама навпаки їх витрачав і починав локальні війни по всьому світу».
Валерій Савицький
