В українсько-польських взаєминах намітилася нездорова тенденція. Відносини країн, що колись підтримували одна одну з кожним новим конфліктом тільки погіршуються. Багато спірних тем загальної історії та національної пам'яті, які сьогодні служать яблуком розбрату, раніше вдавалося згладжувати. В чому справа? Адже історія, якщо в ній було місце крові та ненависті, такою і залишилася. Спробуємо розібратися, хто або що сьогодні підкидає дров у спалювання мостів між Києвом та Варшавою.
Історія конфлікту з монументами
Як стало відомо увечері 9 листопада з польського джерела Dziennik, Польща позбавила директора Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича права відвідувати країну:
«Під керівництвом міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського главу українського Інституту національної пам'яті В'ятровича позбавили права в'їзду в Польщу»
«Зараз говорять, отримав заборону в'їзду до Польщі. Мене більше турбує не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією»
Ні з боку посольства, ні від імені польської влади офіційної інформації немає. Якщо відомості підтвердяться, це стане певною кульмінацією усього українсько-польського конфлікту останніх років на історичному підґрунті.
Передумовами для таких дій з боку Польщі стали довгограючі розбіжності між відомством В'ятровича та польською владою. Проблема – легалізація українських пам'ятників у Польщі і польських – в Україні. Обидві сторони обмінюються звинуваченнями в небажанні йти на компроміси і вирішити непросте питання справедливо. Справедливість, на думку конфліктуючих, у кожного своя. Україна наполягає на легалізації незаконних монументів за принципом «всіх на всі». Польська сторона цього не підтримує. Коментує директор Інституту національної пам'яті:
«Ми пропонуємо легалізувати всі незаконні пам'ятники, як з українського боку кордону, так і з польського, за принципом «все на все». Польщу ця пропозиція не влаштовує, але власних пропозицій там не роблять. Відсутність діалогу ставить перед Україною питання: що робити з нелегальними польськими пам'ятками? Копіювати дії Польщі?»
Під «копіюванням дій Польщі» чиновник має на увазі ігнорування, і навіть заступництво вандалізму над українськими пам'ятками на польських землях. Не просто слова В'ятровича, зацікавленої особи, а підтверджені факти: 15 випадків наруги над українськими могилами. З боку влади Польщі розслідувань не проводилося, а випадок знищення монумента у Грушовичах в квітні 2017 року було офіційно названо законним.
Інститут нацпам'яті України відреагував призупиненням легалізації зі свого боку. При цьому Київ визнає, на території країни також були випадки вандалізму по відношенню до поховань поляків – всього 4. Ці злочини були засуджені і розслідувані, каже В'ятрович:
«Акти вандалізму сталися і в Україні проти польських пам'ятників. Але ці дії були одноголосно засуджені всіма політичними силами, включаючи праворадикалів, а самі пам'ятники були відразу ж приведені до нормального вигляду. Зрештою, нещодавно СБУ і МВС відзвітували про арешт провокаторів, які вчинили цю наругу»
Позиція Польщі
Призупинення легалізації викликало невдоволення у Варшаві, що і послужило прецедентом в загостренні конфлікту. На адресу Києва все частіше звучить критика і звинувачення в призначенні на керівні посади осіб з антипольськими поглядами, у використанні Польщі в якості джерела «невичерпної підтримки» безпеки. Україну назвали «варваром», що пропагує «бандерівщину», безвідповідальною та недалекоглядною, погрожуючи перспективами членства в ЄС. На думку віце-консула Польщі Марека Запура навіть Львів виявився польським містом. Все це – риторика 2017 року. З останнього – міністр Вітольд Ващиковський 2 листопада пригрозив скласти список персон нон грата з України за антипольські настрої:
«В даний час ми запускаємо процедури, які не дозволять людям, які займають крайні антипольські позиції, приїхати до Польщі. Люди, які демонстративно надягають мундири «СС Галичина», до Польщі не в'їдуть. Ті особи, які демонструють і використовують адміністративні інструменти проти Польщі, також зіткнуться з наслідками»
При цьому польська сторона наполягає на добросусідських відносинах і необхідності діалогу і взаєморозуміння. Але судячи з контексту, Польщу цікавить взаємність на користь їхніх інтересів, ніяк не загальних. Останній коментар польського сенатора та історика Яна Жарина:
«Україна не хоче належати до римської цивілізації. Вона поводиться як варвар в питаннях історичної пам'яті. У нинішній зовнішній політиці у нас багато спільного, у нас є багато позитивних пропозицій. Але взаємні відносини будуть дуже неглибокими, якщо Україна не зрозуміє, що набагато глибші відносини відбуваються з культурного виміру»
Обвинувальні промови звучали і від інших польських чиновників. Все це можна списувати на взаємні торги і небажання поступок. Якби не слова того ж Ващиковського про Польщу, яка «зціпивши зуби», підтримує Україну в конфлікті з Росією. Спекулювати темою війни, коли Україна, по суті, є щитом проти російської агресії на захід, як і торгувати своєю підтримкою - це дещо інша гра. Подібними заявами поляки швидше підтримують нашого противника.
У 2016 році обидва парламенти, Верховна Рада і Сейм, прийняли спільний документ – Декларацію пам'яті і солідарності, що повинна було примирити сторони і залишити минуле в минулому. Зокрема, особливу гостроту про Волинську трагедію під час другої світової війни. Декларація так і лишилася декларацією. На ділі конфлікт, підживлений польськими політиками, вийшов з-під контролю.
Слово за Україною
Володимир В'ятрович називає позицію Польщі бажанням наростити власний рейтинг за рахунок спірного історичного минулого з Україною. Чиновник звинувачує Варшаву в погіршенні відносин між країнами, які, на його думку, знаходяться в «самому низу»:
«Вже зараз можна сказати, що нинішній рівень наших відносин з Польщею є найгіршим за останні десятиліття. Причому всі непорозуміння базуються на спробах нав'язати Україні своє бачення історії»
В'ятрович вважає позицію Польщі не тільки антиукраїнською, але і неєвропейською:
«Перш за все, потрібно визнати – історія Європи надзвичайно складна, конфліктні ситуації були між усіма сусідніми народами. Але сама ідея Європейського Союзу в тому й полягала, що ці конфлікти потрібно залишити в минулому, довіривши їх дослідження історикам. Тому питання історичних непорозумінь вже давно не є підставою для зовнішньополітичного курсу країни»
В'ятрович каже, що питання культурної спадщини та історичного минулого повинні вирішувати не політики, спекулюючи чутливими темами у власних інтересах, а уповноважені органи з відповідною компетенцією:
«Польські політики повинні відмовитися від спокуси скористатися погіршенням польсько-українських відносин для отримання політичних дивідендів на внутрішньому ринку. Змагання між ними, хто сильніший і більш чутливо вдарить по Україні, ставлять під сумнів публічні запевнення в необхідності збереження добросусідських відносин»
Президент Петро Порошенко вирішив втрутитися, повідомив прес-секретар Святослав Цеголко. І справа не в тому, що він не підтримує позицію В'ятровича. Якраз підтримує. Але конфлікт вже вийшов за рамки компетенції Інституту нацпам'яті України. Мова про імідж країни і її здатність відстоювати свою позицію та приймати правду. Нехай навіть гірку. Поляки спекулюють складною історичною темою і відкрито виступають проти України, натякаючи на відмову від підтримки у війні з Росією. Чи повинен реагувати президент? На наш погляд, повинен:
«Резонансні заяви з боку представників офіційної польської влади на адресу України та її керівництва, які звучать останнім часом, викликають серйозне занепокоєння і не можуть залишатися без належного реагування»
Український лідер ініціював проведення надзвичайного засідання Консультаційного Комітету Президентів для зміцнення стратегічного партнерства між країнами. Польща цю пропозицію схвалила.
Як складаються стосунки України та Польщі – тенденції
Незважаючи на гостру кризу на історичному підґрунті, відносини Києва і Варшави не можна назвати безперспективними. Крім ворожнечі пам'яті і трактувань загального минулого складно пригадати, коли країни так відкрито виступали одна проти одної. Ініціатива можливого позбавлення ряду українських чиновників права відвідувати Польщу прозвучала в один день із заявами міністра закордонних справ Ващиковського про збільшення кількості робочих віз для українців в поточному році на 30% (до 900 тисяч).
Товарообіг зростає. Україна збільшила експорт до Польщі, частка якого становить 6,2% від загальної цифри. Ще одне підтвердження тези про те, що криза в політиці не заважає заробляти гроші. Що стосується соціальних протиріч та невирішених тем, їх вистачає в обох державах. Польща переживає нелегкі часи у власних викликах, яскравий приклад – реакція суспільства на судову реформу. Та ж міграція. До слова, поляки грають на темі неприйняття біженців зі Сходу тим, що збільшилася кількість мігрантів з України. Їх Варшава готова бачити у себе з більшою радістю, ніж сирійців.
Сила українсько-польських відносин в об'єднанні. В геополітичному контексті. Незважаючи на більш сприятливе і сильне становище Польщі в плані економіки та безпеки, обидві країни залишаються об'єктами зовнішньої політики. Розбіжності минулого роблять держави більш уразливими для зовнішнього тиску інших. Коментує Богдан Соколовський:
«Тільки тоді, коли будемо разом і самостійно вирішимо всі наші питання, з нами буде рахуватися світ, в тому числі - і нинішні «запеклі» друзі. Іншими словами: тільки за умови дружніх відносин і Україна, і Польща завжди будуть суб'єктами міжнародної політики, а не об'єктами. Безперечно корисним і для українців, і для поляків було б жити не минулим, а майбутнім. Варто було б виходити з того, що нам обом нічого ділити, а значить, є всі підстави дружити державами і брати участь у серйозних міжнародних проектах, які орієнтовані в майбутнє і часто не під силу окремій країні»
В даний момент загострення вийшло на президентський рівень. Імовірно, конфлікт вдасться погасити, конструктив і вигода від спільних зусиль повинні взяти верх над маніпуляціями. Як радять експерти, за стіл переговорів потрібно сісти і політикам, і історикам, і громадськості, узгодивши всі гострі теми. Ситуацію коментує Соколовський:
«Тут дрібниць немає. Мабуть, з обох сторін кожне питання має бути всебічно вивченим і обговореним не лише науковцями та представниками влади, а й представниками народних мас та носіями об'єктивних даних про «пікантні» події і т.д.»
Україні потрібно звернути увагу на власний піар у Польщі. Експерти кажуть, що зараз цього не вистачає. Почасти це робота дипмісії та МЗС. Але Україна, як відомо, кидає всі дипломатичні сили на боротьбу проти агресії Кремля. Спалахи напруженості з європейськими країнами останнім часом – результат недостатньої роботи у двосторонніх відносинах. Є, про що подумати. Україні слід було б також перестати загравати з націоналістами. Це не означає відмову від національних інтересів і прогин під амбіції інших держав. Як і у випадку з освітнім законом та Угорщиною.
Що стосується Польщі, її поведінка – це гра в старшого брата та бажання домінувати у Східній Європі. Як зазначає експерт Петро Олещук, Польща переслідує власні цілі:
«Польща ніколи не була абсолютно безкорисливим «адвокатом України». Польща просто продовжувала ту доктрину, яку сформулював ще Пілсудський, сенс якої полягає в тому, що Україна розглядається, в першу чергу, як буфер між Польщею і Росією. Саме в такому контексті: Україна як гарант незалежності Польщі від російського тиску і впливу»
Очевидно, що конфлікти останнього часу мають реальні передумови, але їх ескалація – політична гра на догоду власним амбіціям. Подолання цих амбіцій і вибудовування рівноправних відносин – такою повинна бути стратегія України на запропонованому президентом Порошенко надзвичайному засіданні комісії двох країн. Чи зможе Польща приборкати свої претензії на домінування і повернутися до конструктиву – покаже час.
Марія Гелюх
