Умиротворення агресора, заморожений конфлікт та інші підсумки 2019 року для Донбасу

Умиротворення агресора, заморожений конфлікт та інші підсумки 2019 року для Донбасу

Поділитись
Марія Гелюх
Автор
Марія Гелюх
UA.NEWS

Закінчення війни на Донбасі в 2019 році було найбільш затребуваним запитом в українському суспільстві. На фінал року доводиться констатувати, ця мета виявилася недосяжною.

«Партії миру», а саме так називають команду Володимира Зеленського, яка обіцяла покласти край кровопролиттю, довелося визнати, швидке завершення війни на умовах України неможливе. Проте, спроби врегулювати ситуацію на сході країни були. Чого добилася Україна за рік у вирішенні щодо Донбасу – розповідаємо у спецтемі.

Від позиційної війни до заморожування конфлікту

Вважається, що з 2015 року Україна була змушена вступити в позиційну війну із сепаратистами на Донбасі. Це такий різновид бойових дій, коли противні сторони воюють на укріплених фортифікаціями позиціях при відносно тривалому збереженні нерухомості фронту. При цьому війська противників знаходяться у безпосередній близькості один від одного.

У 2019, після зміни влади, як пишуть експерти, позиційна війна перейшла в стадію окопної. Це фактично «заморожена» стадія. Оборонна тактика, рідкісні та безрезультатні наступальні заходи. Ймовірно, що в майбутньому році, окопна війна продовжиться, а конфлікт в цілому залишиться замороженим.

Загальновідомий факт, що вирішення цієї війни лежить не на полі бою. А у кабінетах. Росія, яка спонсорує сепаратистів бойовою технікою, фінансами і кадровими російськими офіцерами, готова згорнути терористичну діяльність в Україні тільки на своїх умовах. Що суперечить національним інтересам України та її безпеці.

Передбачається, що в умовах, коли сторони не можуть піти на принципові поступки один одному, «заморожування» – це найвірогідніший і безболісний сценарій для Донбасу.

Тактика умиротворення агресора і розведення під обстрілами

Після зміни влади дещо змінилася і тактика врегулювання. Володимир Зеленський обрав стратегію умиротворення – шляхом допустимих на його погляд поступок Кремлю для отримання потрібних Україні рішень.

Розведення сил на окремих ділянках послужило обміну полоненими у вересні та проведенню Нормандської зустрічі з лідерами ЄС у грудні. Передбачається ще один обмін в’язнями 29 грудня.

Як відбувалося розведення, рапортували Штаб ООС та місіонери ОБСЄ: обстріли українських позицій, поранені та загиблі бійці, відмова сепаратистів виконувати зобов’язання щодо роззброєння і демонтажу укріплень:

«В 2019 план «розводу» в трьох точках на лінії фронту – в Станиці Луганській, Золотому-5 і Вікторівці – був реалізований, навіть незважаючи на те, що противник, як і два роки тому, навіть не думав виконувати свою частину домовленостей»
— Михайло Жирохов,
військовий експерт

Власне, позиція Зеленського провести розведення в таких несприятливих для України умовах вкладалася в концепцію умиротворення агресора.

«Принаймні, на двох напрямках наше угруповання втратило стратегічно важливі позиції – на тій же ділянці біля Петровського і Вікторівки це панівні висоти, яких в приазовському степу не так багато, а те що противник отримав прекрасний плацдарм на правому березі Сіверського Дінця в Станиці Луганській навіть говорити не доводиться. Єдине, де ми відійшли відносно недалеко – це Золоте»
— Михайло Жирохов,
військовий експерт

Втрати на Донбасі

В цілому, динаміка втрат на Донбасі за останні два роки істотно не змінилася. За 2019 рік у зоні ООС за офіційною статистикою загинуло 98 військових ЗСУ, 2 співробітників СБУ, 6 бійців Нацгвардії і 3 добровольців Української Добровольчої армії. Також, небойових безповоротних втрат нараховано 97 осіб.

Українські військові гинуть через снайперські, мінометні та гранатометні обстріли, через підриви на мінах. Кількість обстрілів зберігається щодня, всупереч домовленостям ТКГ в Мінську про повне перемир’я.

Відсутність військової стратегії щодо Донбасу

У 2019 Україна йшла шляхом дипломатії і політичного врегулювання. Ні Зеленський, ні його попередник Петро Порошенко, офіційно не визнають варіанти військового повернення українських територій. Через нерівність сил (сепаратистів фактично утримує російська скарбниця) і компактне проживання в зоні окупації цивільного населення.

Відступ на власній території без розуміння кінцевої мети складно назвати успішною стратегією.

Вирішення гуманітарних і соціальних питань

В цьому відношенні Україна домагалася точкових результатів. У зоні розведення Станиці Луганській був відремонтований міст, який з’єднує підконтрольні Києву території і землі, окуповані сепаратистами.

Ремонт життєво необхідних комунікацій – теплових мереж, водоканалів тощо Україна здійснювала в результаті їх обстрілів і диверсій з боку сепаратистів. Вільний і повний доступ благодійних місій до захоплених земель на поточний момент обмежений.

Місія Червоного Хреста періодично надає допомогу цивільному населенню в окупації. У грудні місія переправила вантажний транспорт із медикаментами, товарами медичного призначення та деяке медобладнання через КПВВ «Новотроїцьке». Єдиний гуманітарний конвой, який вільно прибуває в зону окупації, це російський.

Уже під кінець року в команді президента Зеленського прозвучали ініціативи прийняття законодавства, зобов’язуючого держскарбницю виплачувати пенсійні забезпечення жителям ОРДЛО. Якщо Київ піде на прийняття такого заходу, фактично Москва буде виведена з-під відповідальності утримувати цей регіон.

Трохи соціології в якості висновку

Крім того, що у влади відсутня військова стратегія щодо Донбасу, її немає по регіону в принципі. Так як Україна не зробила спроби ментально реінтегрувати жителів східних областей на батьківщину. Ще на самому початку свого політичного шляху Володимир Зеленський обіцяв ефективну комунікацію з окупованими територіями, щоб показувати усі переваги життя в Україні. Але не виконав цієї обіцянки.

Згідно з соціологічним опитуванням, організованим Українським інститутом майбутнього і «Дзеркалом тижня» і проведеним у листопаді 2019 року, 50,9% населення ОРДЛО бажає увійти до складу Росії. І тільки 5,1% опитаних хочуть «бути частиною України як раніше». Ще 13,4% вважають прийнятним стати «частиною України, але з особливим статусом». Незалежного статусу хочуть 16,2% опитаних.

Такі невтішні для нас результати говорять про те, що кампанія по реінтеграції Донбасу і боротьба «за уми» в цьому році провалена. Щоб жителі цих земель захотіли назад, на батьківщину, Україні необхідна проактивна стратегія для регіону. Паралельно з економічними успіхами, посиленням армії і можливостями вільної від війни правової демократії.

Автор: Марія Гелюх
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!