Валютна іпотека вже понад десять років є проблемою для банків. Про це йдеться у звіті регулятора про фінансову стабільність.
У квітні 2021 року було ухвалено закон, яким запроваджено механізм обов’язкової для кредиторів реструктуризації за заявкою позичальника. Попри сприятливі для позичальників умови, подовження мораторію на стягнення майна все ще знеохочує їх урегульовувати борги.
Проблеми валютної іпотеки
У квітні 2021 року на балансах банків було трохи більш як 400 млн дол. валютної іпотеки, з якої понад 95% уже давно не обслуговується.
В Нацбанку зазначають, низьку якість цього портфеля зумовили дві кризи: 2008 – 2009 років та 2014 –2016 років. До першої кризи обсяги іпотечного кредитування стрімко зростали. Клієнти позичали здебільшого в іноземній валюті через меншу вартість таких кредитів.
Рисунок 1 - Відношення портфеля іпотеки до ВВП
Джерело: НБУ.
Проте недооціненими були валютні ризики, які реалізувалися під час кризи. Унаслідок девальвації гривні боргове навантаження на позичальників зросло. Частка непрацюючих кредитів у сегменті упродовж кризи 2008 – 2009 років зросла з 1% до 13%.
Відтак із 2009 року споживче кредитування в іноземних валютах заборонено. Протягом наступних п’яти років обсяг портфеля валютної іпотеки зменшився майже втричі, передусім через погашення працюючих кредитів.
На початку 2014 року на балансах банків залишалося близько 4 млрд дол. валютної іпотеки, лише половина якої була працюючою.
Через девальвацію та скорочення доходів у 2014 – 2016 роках почалася наступна хвиля дефолтів за цими кредитами. Тоді було запроваджено мораторій на стягнення застави за іпотекою у валюті, аби запобігти виселенню із заставного житла неплатоспроможних позичальників.
Дія мораторію демотивувала позичальників обслуговувати кредити й шукати шляхи врегулювання проблемного боргу. Банки змушені були визнати майже весь портфель непрацюючим та відобразити збитки. Вони очищали свої баланси від цих кредитів шляхом списання або продажу зі значними дисконтами.
Майже вдесятеро портфель валютної іпотеки скоротився з 2014 року. Тривалість мораторію передбачала завершення на етапі законодавчого врегулювання реструктуризації валютних кредитів.
У жовтні 2019 року було прийнято Кодекс України з процедур банкрутства, який установив процедуру реструктуризації. Банки мали розрахувати неповернуту частку кредиту і помножити її на поточну ціну житла, щоб визначити нову залишкову суму боргу. Відповідно різниця між сумою боргу до та після реструктуризації підлягала прощенню. Також було встановлено дату закінчення дії мораторію – жовтень 2020 року. Проте цей механізм виявився непопулярним через продовження дії мораторію, а також оподаткування прощеної частини боргу. Тож реструктуризацій практично не було.
Парламент продовжив дію мораторію до квітня 2021 року.
У квітні було ухвалено закон, який запроваджує механізм обов’язкової реструктуризації валютної іпотеки, а також внесено зміни до Кодексу України з процедур банкрутства.
Рисунок 2 - Отримано заяв на реструктуризацію за період, од.
Джерело: НБУ.
Останні оптимізували чинний механізм і зберегли баланс інтересів сторін. Водночас процедура реструктуризації створила преференції для позичальника, адже: реструктуризація стала обов’язковою для кредитора; борг конвертується за середнім курсом між значеннями на дату отримання кредиту і на дату реструктуризації; борг зменшується на суму раніше погашеної пені та на різницю між раніше нарахованими процентами за початковою ставкою та UIRD; установлено, що мають бути реструктуризовані й кредити із земельною ділянкою в заставі.
Шлях до розв’язання проблеми валютної іпотеки
Відповідні законодавчі зміни регулювання, попри слабке врахування інтересів банків, можуть поставити крапку в тривалій історії з валютною іпотекою, зазначають в Нацбанку.
Проте початок процесу реструктуризацій був млявим. За травень 2021 року банки отримали близько 120 заяв на реструктуризацію. Це лише пів відсотка валютних іпотечних кредитів.
Слабка динаміка подачі заявок на реструктуризацію підтверджує, що мораторій знеохотив більшість позичальників йти на діалог із банками. Заяви на реструктуризацію можуть бути подані упродовж трьох місяців із дати набрання чинності законом – до 23 липня 2021 року. Тож позичальники все ще мають можливість подати заявку на реструктуризацію, значно зменшити власне боргове навантаження, відновити обслуговування кредитів та повністю усунути ризик стягнення заставного житла. Банки, своєю чергою, повинні комунікувати з клієнтами та заохочувати їх урегульовувати проблемну заборгованість, зазначає регулятор.
