Від депортації до окупації: пам'яті жертв репресій кримськотатарського народу

Від депортації до окупації: пам'яті жертв репресій кримськотатарського народу

Поділитись
Марія Гелюх
Автор
Марія Гелюх
UA.NEWS

Цього року дата 18 травня для кримських татар особливо драматична. 75-а річниця депортації з Криму і фактично 5-річчя російської окупації їхньої батьківщини.

Ми, українці, завжди вважали кримських татар частиною нашої країни, історії, культури і нашої ідентичності. Тому найменше, що ми можемо зробити для них у цей день – розділити їхні почуття і вшанувати пам’ять усіх жертв репресивного режиму. Тоді і зараз.

Цей матеріал присвячений нашим братам – кримським татарам – усім тим, хто постраждав від репресій 75 років тому і хто протягом останніх п’яти років відчуває на собі усю мерзенність російської каральної системи.

Трагедія сталінської депортації у цифрах і свідченнях очевидців

Напевно, немає жодної кримськотатарської сім’ї, хто не був би знайомий із депортацією на власному досвіді. За 2 дні насильницького виселення із рідних домівок в Криму, з 18 по 20 травня 1944 року, прогнали 195 тисяч людей.

Чоловіків завчасно забирали до лав Червоної армії, кого на фронт, кого – у трудові загони – копати траншеї, рити окопи, будувати укріплення. Таким чином радянська влада попереджала можливий опір депортації серед чоловічої частини населення.

А жінок, дітей, людей похилого віку – зганяли у вантажні вагони і відправляли у Середню Азію, Сибір і на Урал. Історикам все ще складно дійти спільних цифр жертв. За різними оцінками, під час депортації і протягом наступних років загинуло від 25% до 46% виселенців.

Свідки згадують, сім’ям не давали зібратися. Від нестачі води і продуктів, у повній антисанітарії багато хто хворів дорогою і просто не пережив нелюдських умов перевезення. А ті, кому «пощастило» дістатися до чужини, вмирали від голоду і хвороб.

Депортація очима очевидців

У тексті нижче – витяги зі спогадів депортованих кримчан. Історії цих людей взяті з ресурсу Крим.Реалії, який присвятив 75-м роковинам жертв репресій серію публікацій із мемуарами:

«Рано вранці нас розбудили солдати і, вигнавши на вулицю, почали усіх селян вантажити у вантажну машину. На збори було дано 15 хвилин, і моя мама змогла взяти з собою казанець зі сметаною – ось і все, що ми взяли з собою»
— Муніре Менгазієва,
родом із Ленінського району, с. Карач (нині Куйбишеве), на момент депортації було 7 років
«Взяти з дому ми не змогли нічого, крім документів – мамин паспорт і наші свідоцтва про народження, а також одну ковдру, одну невелику миску і ложки. Більшого мама з трьома дітьми взяти і не змогла, та й, напевно, не дозволили … Нас голодних, ледве-ледве живих (хто вмирав, тих на зупинках потяга, на станціях, у степах, забирали і ми до цих пір не знаємо, чи були вони поховані), привезли в Узбекистан»
— Тамелла Караєва,
уродженка Сімферополя, на момент виселення 7 років
«По шляху проходження ешелону були і такі випадки, коли вмирали люди, а поховати нормально можливості не було. Тому, коли поїзд зупинявся, швидко засипали трупи, щоб собаки не розтягли, і їхали далі»
— Еміне Аметова,
село Дерекой (місто Ялта), на момент виселення 17 років

Очевидці розповідають не тільки про примусову висилку. Спецпереселенці, так офіційно називала кримських татар радянська влада, згадують як тих, хто не міг пересуватися або пручався депортації, розстрілювали на місці.

Статус спецпереселенців означав дискримінаційні умови проживання та праці, з різними обмеженнями у правах. Зі спогадів очевидців зрозуміло, що кримські татари не залишали надій повернутися на батьківщину.

Уже в процесі розпаду Радянського Союзу, в листопаді 1989 року, депортація кримських татар 1944 року була визнана злочинною і незаконною. З 1990 року люди стали масово повертатися до Криму.

5 років Кримської окупації: державна вивіска змінилася, репресії – залишилися

У 2014 році кримтатари знову втратили батьківщину. Після анексії Криму Росією, півострів поринув у боротьбу за виживання. І першими, хто відчув на собі усю гіркоту окупації, стали етнічні українці та кримські татари. У житті цих людей змінилася тільки вивіска – з СРСР на РФ, суть залишилася колишньою.

Відразу після анексії, у квітні 2014 року, російський президент Володимир Путін підписав указ про реабілітацію кримськотатарського та інших народів, які постраждали від репресій сталінського режиму в Криму. Цинічно, адже саме з окупацією української території Росією, почалися репресії та переслідування кримських татар та українців.

Навіть наявність українського прапора або будь-якої символіки з тамгою (національним гербом кримських татар) вважається злочином і карається «законами» окупантів. І сьогодні, в умовах анексії, кримські татари не мають права відкрито пом’янути своїх загиблих під час депортації родичів.

Окупаційна статистика

Через два роки неправомірних гонінь, обшуків та арештів серед проукраїнського населення, у квітні 2016 Кремль визнав Меджліс кримськотатарського народу екстремістським угрупуванням, діяльність якого на території Росії, включаючи і окупований півострів, до цього дня заборонена.

Сьогодні Крим в очах міжнародної громадськості та правозахисних організацій – це територія, де щодня грубо порушуються права людини. За п’ять років окупації зафіксовано понад 1,5 тисячі таких порушень. Практично 300 випадків обшуків спецслужбами будинків кримських татар, близько сотні людей утримуються під вартою, десятки людей – були викрадені, а 6 – вбиті за свої погляди.

Тільки зовсім недавно, 27 березня 2019 року, російські спецслужби провели 25 обшуків в будинках кримських татар. До людей не пускали адвокатів, кілька чоловік затримали. Обшукували будинки тих, хто підтримував політв’язнів. Як описав кримський активіст Арсен Жумаділов, сьогоднішні реалії в Криму по відношенню до його народу – це відголоски депортації 44 року:

«Серед кримських татар все більше події останнього часу викликають асоціації з депортацією 1944 року. І тоді, і зараз в будинки рано вранці вриваються озброєні люди. І тоді, і зараз селища оточуються, а людей підстерігають автозаки. І тоді, і зараз нікуди бігти, нікуди податися. Сльози старих, плач дітей, голосіння жінок …»
— Арсен Жумаділов,
кримський активіст

Будь-які ініціативи на підтримку або для вирішення нагальних питань кримськотатарського населення півострова блокуються на владному рівні.

Ще більш цинічно те, що надії на рішення Міжнародного Суду ООН в Гаазі, прийнятого в квітні 2017 року, за позовом України проти РФ з вимогою до Кремля припинити утиски кримчан, відновити Меджліс та інші політичні права етнічного населення, так і залишилися на папері.

За п’ять років окупації півострів покинуло понад 35 тисяч місцевих жителів. Масова русифікація Криму на сьогодні оцінюється до мільйона переселенців – етнічних росіян з глибинок РФ. Практика насильницького виселення нікуди не зникла, як і незаконне відчуження майна. Репресії Кремль легалізує прийняттям відповідних законів.

Про порушення прав людини йдеться у всіх звітах на міжнародному та українському рівнях. Одне з масових проявів – примус до отримання паспортів РФ і служба в російській армії – дії окупантів, заборонені нормами Женевської Конвенції.

Підсумок п’ятирічної окупації півострова дуже влучно описується главою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим:

Рефат Чубаров,
глава Меджлісу кримськотатарського народу, березень, 2019 року
«П’ять років нестерпно триваючої російської окупації Криму, десятки викрадених і вбитих кримських татар, сотні незаконно позбавлених волі кримських татар та українців, цілеспрямоване знищення історичних пам’яток, витіснення корінного народу півострова – кримських татар та етнічних українців за межі Криму, мілітаризація півострова, що супроводжується руйнуванням унікальних природних об’єктів та екологічним забрудненням території Криму, лише мала дещиця того, що, безумовно, приведе Путіна на лаву підсудних Міжнародного трибуналу»

«Досягнення» окупантів

Про те, що Крим за 5 років витягнув з ВВП Росії 10% або 150 млрд доларів, вже не приховують. Значно зменшилася і кількість прихильників окупації серед самих росіян, яким щодня доводиться оплачувати імперські амбіції Путіна із власних кишень – за рахунок податків, подорожчання життя, підвищення пенсійного віку та інших «плюшок» соціального батога.

Велич анексії все ще мусується за рахунок державної пропаганди, як і за рахунок нових символів російської окупації, серед яких – Кримський міст, зведений через Керченську протоку.

Один з найдорожчих інфраструктурних проектів по всій Росії, через рік після відкриття починає руйнуватися і зупинити цей процес неможливо через геологічну специфіку місцевості.

Що стосується самого Криму, загальний соціально-економічний стан залишає бажати кращого. Тільки один зріз проблеми – нестача питної води – спровокувала в Криму посуху і неврожай. У 2018 році окупанти були змушені оголосити надзвичайний стан в окремих регіонах півострова. Залишаються невирішеними проблеми і з електропостачанням.

Українські підприємства окупанти націоналізували. Частина підприємців виїхала на материкову Україну. Збитки держави оцінюються у трильйон гривень. Близько 4 тисяч компаній середнього і малого бізнесу були змушені припинити свою діяльність. Через режим санкції західний бізнес покинув Крим.

Про те, що Крим стає мілітаризованою зоною Росії – кажуть щодня. На кінець 2018 року на окупованій території знаходилося близько 32 тисяч військових.

Крім стягування бойової техніки і кадрових військ, потужних навчань, на півострові розвивають нові військові об’єкти та ракетні комплекси. А рівень радіації свідчить про розгортання там ядерної зброї, про що заявляла влада України.

Що стосується екології, за повідомленнями минулого року можна пригадати хімічні спалахи на заводі «Титан», облаштування полігонів для захоронення відходів шкідливих виробництв і нових звалищ, вирубку лісів та інші несанкціоновані втручання у природні ландшафти Криму.

Кримські татари, як і етнічні українці в масі своїй залишилися наодинці зі своїми проблемами в Криму, багато з яких вирішують власними силами.

Що робить Україна

В основному Україна обмежена політико-дипломатичними і правовими способами впливу на ситуацію. Ресурси країни вирішувати питання військовим шляхом непорівнянні з можливостями агресора.

Перекриття Північно-Кримського каналу з подачею води у Крим спонукало багатьох лояльних до Росії кримчан переглянути своє ставлення до окупантів. Адже з анексією їм обіцяли золоті гори, а у підсумку люди втратили навіть найелементарніше – прісну воду.

Впливають на настрої населення й інші побутові негаразди, нестача якісних ліків та медикаментів, режим санкцій, що закриває Крим від усього цивілізованого світу і бізнесу.

Це частина політики України за російську анексію, що направлено на місцеві окупаційні власті.

Судові рішення на користь України

На міжнародному рівні країні вдалося домогтися деяких принципових речей. Серед яких – вище згадане позитивне рішення Гаазького Суду при ООН на користь України у суперечці проти РФ щодо застосування тимчасових заходів щодо утисків кримських татар та українців.

На жаль, Росія не виконує вимог тимчасових заходів. Факти порушень – основа для майбутніх позовів і доказова база при розгляді справи по суті в суді ООН.

У травні 2018 року прецедентним стало рішення Гаазького суду при ООН на користь українських компаній, націоналізованих в Криму. Міжнародна постійна палата третейського суду в Гаазі присудила компенсацію у розмірі 159 млн доларів США за позовом 18 українських підприємств з вимогою до Росії відшкодувати збитки від втрачених інвестицій на півострові. Суд також зобов’язав РФ компенсувати позивачам витрати на судові витрати і адвокатів.

У грудні 2017 року Гаазький суд визнав анексію Криму міжнародним військовим конфліктом Росії та України.

Київ активно використовує систему міжнародних судів у відстоюванні своїх прав. На вересень 2019 року призначено слухання у Європейському Суді з прав людини про ситуацію в Криму за позовом України до РФ.

До слова, в даний момент в ЄСПЛ знаходиться і кілька інших міждержавних позовів країни проти Росії. Відносно порушень прав людини на Донбасі і фактів викрадення дітей-сиріт та дітей-інвалідів, а також їх переміщення в РФ. Також – щодо прав українських політв’язнів і захоплення українських моряків у Керченській протоці.

Підтримка кримських татар

У 2015 році Верховна Рада визнала насильницьке виселення кримських татар в 1944 році з півострова геноцидом і призначила 18 травня – днем ​​пам’яті жертв трагедії. Щорічно у різних куточках України проходять поминальні та культурні заходи, присвячені кримськотатарській тематиці і річниці депортації.

Цього року активісти Меджлісу представили унікальний логотип до 75-х роковин виселення – на чорному тлі зображені червоні залізничні колії, викладені у формі тамги.

У 2019 першою іноземною державою, що визнала геноцид кримських татар в 1944 році, стала Латвія. Існує ймовірність, що незабаром геноцид визнає і Канада.

Один із лідерів Меджлісу Ескендер Барієв вважає, що важливо визнати депортацію кримськотатарського народу геноцидом саме судовими органами.

Що ще більш важливо – це визнати автономію кримських татар. Їх право на самовизначення. В рамках законів України. Дискусії на цю тему ведуться вже не перший рік навіть після анексії Криму, але поки що – безрезультатно.

Лідери кримськотатарського народу вважають, що автономія допоможе Україні повернути півострів. У тому числі і внутрішня кримська експансія на материку – адже наші територіальні пріоритети, цінності й інтереси, наші державні установки на майбутнє – спільні.

У березні 2018 Петро Порошенко присвоїв звання Героя України посмертно кримському татарину Решату Аметову, який загинув під тортурами у березні 2014 після анексії Криму Росією. Це важливий момент підтримки усього кримськотатарського народу, особливо тих, хто в даний момент знаходиться в окупації або переслідується.

Але більш важливо, на наш погляд, надавати прикладну підтримку – розвивати соціальні, гуманітарні, мовні, освітні та культурні програми для кримських татар на материку. Підтримувати і фінансово, і за рахунок залучення етнічних кадрів на державні посади. Показувати своє ставлення до єдності українців на ділі.

Напередодні 75-річниці поминання жертв депортації кримськотатарського народу хочеться нагадати і про те, що ми – один народ, єдина нація. І трагедія кримчан – це наша спільна пам’ять. Без розуміння спільності Криму для усієї України не буде підтримки кримським татарам, як і не буде повернення окупованого півострова.

Автор: Марія Гелюх
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!