Рибальський острів, затиснутий між Подолом і Оболонню, — справжня київська терра інкогніта. Незважаючи на неточність в назві (насправді це півострів), Рибальський і справді можна назвати островом. Зі сходу і півдня він відділений від решти міста водою, на заході — промзоною, а на півночі — залізницею.
Індустріальний гігант на березі Дніпра
«Районоутворююче» підприємство Рибальского — суднобудівний завод «Кузня на Рибальському» (колишня «Ленінська кузня»). Перша корабельня з’явилася на півострові в 1932 році, зумовивши індустріальне майбутнє місцевості. Тоді ж поряд з нею було введено в дію Київську районну електростанцію з невеликим селищем для її робітників. В цьому напрямку територія розвивалася й після Другої світової війни. «Ленкузня» розширилася, зайнявши майже всю територію Рибальского, для армії її «ковалів» на півдні півострова збудували цілий мікрорайон з палацом культури, з’явилося ще декілька підприємств та установ.
Фото: Олег СтельмахПодільський міст
У 2000-х роках, разом з підйомом економіки, про півострів знову заговорили. В 2003-му з другої спроби почалося будівництво Подільського мосту в бік Троєщини і Воскресенки. Величезний мостовий перехід пройде через південну частину півострова. Можливо, колись там відкриється станція метро «Суднобудівна», але перспективи цього досі не зрозумілі.
Манхеттен, що не відбувся
На фоні будівництва мосту і метро (тоді здавалося, що їх буде завершено за декілька років) Київ за образом і подобою Москви вирішив будувати на Рибальському діловий «сіті», який складався би з купи хмарочосів. Одного разу поряд із будівництвом з’явився паркан із зображенням хмарочоса «Одвічне сяйво», спорудження якого так і не було розпочато. Про проект, що не здійснився, розповідає один з його авторів, архітектор Петро Тарновський:
«Проект центру ділової активності «Київ-Сіті» на Рибальському півострові — це швидше розповідь візіонера про світле майбутнє, на жаль, або на щастя, досі не почута. Занадто утопічною і зухвалою була мрія за допомогою порівняно невеликого ділового району кардинально змінити вектор розвитку країни та сприяти становленню національної ідеї».
На території Рибальского окрім офісних веж мала з’явитися нова опера, океанаріум, «кілометр торгівлі», спортивна арена, музей приватних колекцій, будівля мерії, готелі і апартаменти. З боку київських схилів та вікон майбутніх будівель мав би відкриватися вид на величезний зелений парк з хмарочосами, що ростуть з газону, розповідає Тарновський. На думку архітекторів, залучення зірок світової архітектури мало б підвищити рейтинг країни у сфері туризму.
Фото: livejournal.comПроект Київ-сіті
Тарновський вважає Рибальський ідеальним місцем для візуального сприйняття хмарочосів. За його словами, півострів — географічний центр міста, рівновіддалений від усіх основних об’єктів інфраструктури, там відсутні обмеження висотності та кількості відвідувачів. Архітектор додає, що сіті міг би стати рішенням проблеми будівництва та розвитку ділового ядра міста на багато років вперед, концентруючи та локалізуючи офісну забудову. Але над Рибальським немов нависло якесь прокляття — сіті не збудували, завод майже не працює, вантовий міст закрито для руху, міст на лівий берег разом з метро на Троєщину не можуть добудувати вже 14 років.
Квартальне майбутнє
Після кризи 2008 року, а потім і після падіння економіки в 2014 році, у Києва зникла необхідність у такій кількості офісних метрів, які були запропоновані у проекті сіті. Будівництво зупинилось — завмерло спорудження нового офісу «Інтера» на Дмитріївській, 200-метрових «Міракс-плази» на Глибочицькій та Sky Towers на проспекті Перемоги. Девелопери зосередилися виключно на житлі.
[gallery size="full" ids="17342,17343"]
ЖК «Рибальський»
У середині 2010-х Рибальський знову повернувся до сонного стану 1990-х. Сіті не відбувся, естакада Подільського мосту зависла над військовою частиною, за пару років будмайданчик заріс бур’яном і навіть деревами. Нечисленні мешканці району користуються декількома немережевими магазинами без натяку на самообслуговування. Рибальський знову став нагадувати життя загубленого у глибинці робітничого селища.
У 2015-2017 роках ситуація змінилася — на Рибальському і в його околицях почали розвивати одразу два проекти, які повинні змінити життя на півострові. Ряд столичних забудовників почав реалізовувати на місці промислових територій проект житлового комплексу «Рибальський» з нетиповим для сучасного Києва принципом квартальної забудови. Девелопери обіцяють, що він дозволить створити затишний і комфортний простір для жителів району. Разом із будівництвом нових будинків буде реорганізована і транспортна мережа Рибальського півострова. Набережно-Рибальська дорога стане однобічною, автомобілі по ній рухатимуться тільки в напрямку Оболоні, а рух до центру переміститься на нову трасу через півострів.
Існує думка, що житлова забудова тут недоречна. Деякі дослідники містобудування вважають, що комплекс може стати черговим закритим елітним районом, як це сталося з лівобережним «Комфорт-тауном». До речі, він багато в чому схожий на «Рибальський» — його планування наближене до квартального, побудований «Комфорт-таун» так само на місці заводу. Про недоліки «Рибальського» розповідає соціолог Альона Ляшева:
«На перший погляд, ЖК «Рибальський» — це новий для Києва підхід до організації міського простору і спорудження житла. Творці житлового проекту зосередились на таких гострих для міста проблемах, як висотність забудови, доступність міського простору для пішоходів і велосипедистів, низька якість зелених зон, але в той же час з поля уваги забудовників і міської влади, медіа, активістів, які підтримують проект, як зазвичай, вислизнув такий «дрібний» аспект житла, як його доступність. Забудовники при повній згоді на те міської влади не передають частину збудованих квартир до фонду соціального житла ще з початку 2010-х, державні органи не створюють програми із забезпечення житлом тим, хто в ньому насправді має потребу, а не інвестує заради того, щоб вигідно вкласти свій капітал, давши комерційним банкам можливість заробити на кредитуванні. Своєю недоступністю Рибальський нічим не відрізняється від будинків-монстрів або хмарочосів».
З останнім твердженням погодитися не складно. «Натхненник» Київ-сіті, діловий центр Москва-сіті, доступністю не відрізняється. Незважаючи на те, що територія кварталу хмарочосів в центрі Москви не закрита парканами, безколісній людині там робити нічого. Простір між висотками некомфортний: незліченні сходи, підпірні стіни і з'їзди в підземні паркінги. Можливо, варто порадіти, що Київ уникнув появи подібного комплексу в місцевості з великим потенціалом.
Аналітик Ігор Тищенко продовжує тему можливої ізоляції району. Доповнюючи Ляшеву, він зосереджує увагу на комерційному наповненні комплексу і транспортному сполученні:
«Подібні райони колишніх промзон з доступом до води у всіх розвинених містах забудовують недешевим житлом, а також офісною та торговельною нерухомістю, але не великими торговими центрами, а першими поверхами, орієнтованими на харчування, торгівлю і сервіс. Такі місця часто стають найджентрифікованішими новими районами, так як прибережні центральні зони приваблюють потенційних мешканців і орендарів з високими рівнями доходів. Київ тут начебто повторює ситуацію з подібними великими проектами в Гамбурзі і Лондоні. Але, звичайно, для цього на Рибальському не повинно бути тільки житло, а ще й розосереджена офісна нерухомість, щоб створювалися робочі місця. Найкраще, щоб це були не банки і торгові компанії, а офіси організацій, пов'язаних з медіа, культурою, дизайном, кіно- і відеовиробництвом. Звичайно, у мене є побоювання, пов'язані з економічною недоступністю цього нового житла для київського покупця. Щоб новий масив не став суто джентрифікованим «обгородженим селищем» нових багатих киян, повинен бути великий упор на некомерціалізовані і відкриті публічні простори. Пов'язані пішохідною та велосипедною доступністю з рештою міста. Забудовник заявляв, що забезпечить це, і городяни повинні простежити за цими обіцянками. Навряд чи ми можемо якось уникнути перетворення масиву в анклав житла для багатих людей, але забезпечити різноманітний і доступний публічний простір місто і девелопери повинні. Є ще один нюанс, пов'язаний з транспортною доступністю цього району. Дуже не хотілося б, щоб це був автомобілізований район, інакше додаткове автомобільне навантаження ляже і на Поділ, і на Петрівку. І будівництво величезної розв'язки в районі валів і Гаванського моста ще більше буде відчужувати річку і автомобілізований Поділ. Потрібно забезпечити його зв'язок з містом маршрутами громадського транспорту і веломагістраллю»
Петро Тарновський, в свою чергу, вважає нинішній план забудови Рибальського закономірним розвитком ситуації:
«Найбільш продаваний вид нерухомості — житло, тим більше, це територія в центрі Києва, з комунікаціями і відмінною транспортною доступністю, без будь-яких обмежень. Ось і почав повзти плющ кварталів і вулиць по півострову. Але, якщо країні, а саме уряду, який має підтримувати такі масштабні проекти як «Київ-Сіті», байдуже на дорогоцінну київську землю і будівництво символів, то як гриби після дощу будуть виростати метри квадратні. Сама по собі концепція, яка реалізується зараз — відмінна і красива, але, на мою думку, недоречна на Рибальському півострові».
Друге народження Почайни
Паралельно з квартальною забудовою в околицях Рибальського розвивається інший важливий для суспільства проект — парк «Почайна». Як і житловий комплекс, він багато в чому спірний. Група активістів, що борються за відновлення річки Почайна (в минулому вона протікала від нинішньої Оболоні до Подолу, але в XIX столітті її русло частково було розмито, внаслідок чого річка перетворилася в ланцюжок озер), домоглася визнання затоки Вовкувата, колектора і системи озер Опечень уздовж вулиці Богатирській історичною річкою Почайна. На одній з «прибережних» ділянок, між проспектом Бандери і залізницею, активісти за підтримки міської влади збираються влаштувати парк, який в перспективі дійде до Йорданського і Кирилівського озер на Оболоні.
Безумовно, поява нового парку на місці занедбаних хащів — позитивна подія. Єдине питання — чи багато охочих знайдеться, щоб топати в таке віддалене від житла місце. Від Оболоні його відокремлює шумний проспект, безперервна смуга торгових центрів, від майбутньої забудови Рибальського парк відсікає залізнична станція. Єдині місця тяжіння на Почайні — торгові центри на проспекті Бандери: Metro і «Блокбастер». Можливо, це якраз той випадок, коли бізнес, місто і активісти зможуть один одному допомогти — близькість Почайни гуманізує бетонні майданчики торгових центрів, а самі ТРЦ залучать до Почайни більше городян.
Незважаючи на безліч нюансів і недоліків в описаних проектах, Рибальський півострів, найбільш недооцінена місцевість Києва, нарешті отримав шанс показати свій потенціал. Але радіти поки рано — всі сторони процесу (місто, бізнес, активісти) повинні не допустити перетворення цього району в чергове закрите «елітне» гетто.
Лев Шевченко
