Напередодні Дня пам'яті жертв голодомору в Україні запаленою свічкою ми згадуємо усіх тих, хто постраждав від репресивного сталінського режиму під час голодного терору 1932-33 років. Сьогодні 79% наших співгромадян вважають цю трагедію минулого геноцидом українського народу. Такий відсоток зростає з кожним роком. Збільшується і світове визнання голодомору актом геноциду.
У сьогоднішній спецтемі згадуємо про страшні часи 1932-33 років, які ще живуть у пам'яті небагатьох, що дійшли до наших днів. Аналізуємо, чому важливе визнання голодомору геноцидом над українцями.
Статистика минулого і сучасності
Враховуючи багато демографічних показників, в тому числі природну смертність, народжуваність, дані переписів населення, міграцію та інші історики приходять до висновків, що жертвами голодомору 32-33 років стали близько 4,5 млн українців. Ще більше 6 млн чоловік, такі дані наводить СБУ – загальні втрати України серед ненароджених.
У пікові місяці голодомору, що випало на весну 1933 року, кожну хвилину в Україні гинуло 17 осіб, щогодини – 1 тисяча людей і майже 25 тисяч – щодня.
Ці дані періодично уточнюються і доповнюються, похибка неточності існує в силу багатьох причин, включаючи те, що сталінський режим всіляко замовчував трагедію та її наслідки. Як приклад, витяг із досліджень:
«Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж зазвичай, смертність в селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків)»
Архівні та засекречені матеріали досліджуються і донині, в тому числі міжнародними організаціями та експертами.
Ставлення сучасників
Дискусії навколо голодомору 32-33 років минулого століття і визнання його геноцидом тривають в Україні десятиліттями. Кримінальний Кодекс роз'яснює поняття геноциду (ч. 1 ст. 442), зокрема це:
«Діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження або запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу»
Тільки у 2006 році Верховна Рада на законодавчому рівні визнала голодомор геноцидом українців. У Законі «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» статтею 1 встановлено:
«Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу»
Цей документ став основою для офіційного розслідування трагедії та публікації тих даних щодо жертв, які сьогодні доступні громадськості.
Радує те, що серед наших співгромадян щороку зростає кількість тих, хто також дотримується позиції щодо геноциду. За останні 8 років загальна кількість прихильників визнання зросла на 30%. У новому дослідженні, яке проводилося в жовтні 2018 року, 79% населення України вважають голодомор актом геноциду. Нижче наводимо зріз по регіонах:
- Західна Україна – 92%;
- Центральна Україна – 83%;
- Південна Україна – 69%;
- Східна Україна – 67%
Серед усіх опитаних 68% готові взяти участь в Акції, що вже стала доброю традицією: запалити свічку в День пам'яті жертв голодомору, що масово проводиться в останню суботу листопада. Цього року це буде 24 число – виповнюється 85-я річниця трагедії. У храмах в цей день проходять поминальні молебні.
62% українців також вважають, що Україні варто домагатися міжнародного визнання голодомору геноцидом.
Визнання голодомору геноцидом у світі
На сьогоднішній день таких країн – 16 (включаючи і саму Україну). Серед них – як традиційні партнери і союзники Києва, так і далекі сусіди: Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Угорщина.
На міждержавному рівні геноцидом проти українців голодомор був визнаний Балтійською Асамблеєю. А на рівні окремих регіонів і муніципалітетів – ще низкою держав: Аргентиною, Бразилією, Великобританією, Іспанією, Італією, США та іншими. Також – Константинополем в особі Вселенського Патріарха Варфоломія І. У його Посланні від 20 листопада 2008 року йдеться:
«Збережені історичні документи колишнього Радянського Союзу мають дуже багато відомостей про національність репресованих. Переважна більшість знищених або виселених – українці, до того ж, національно свідомі або господарі ... У світовій історії за весь час існування людства не було такої трагедії, щоб за один мирний рік знищити більше людей однієї нації, ніж було знищено за кілька років війни. І хто що б не говорив, як би не намагався применшити зло, це явна ознака геноциду»
На сьогоднішній день 21 штат США визнає Голодомор геноцидом. Американський Сенат одноголосно підтримав резолюцію щодо визнання голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу в жовтні 2018 року.
Президент України Петро Порошенко закликає до визнання акту геноциду і європейське співтовариство.
Чому визнання важливе
Аналіз численних досліджень, в тому числі і зарубіжних, а також здоровий глузд підказують, що визнання голодомору 32-33 років геноцидом проти українців – це практика називання речей своїми іменами. По суті це – визнання правди та всієї гіркоти пережитого минулого. Це данина пам'яті усім тим, хто помер голодною смертю і хто не народився в результаті цілеспрямованих дій тодішньої влади.
Якщо вдуматися в цифри трагедії, на сьогоднішній перерахунок це практично ¼ населення сучасної України. Невизнання таких принципових речей, як голодомор та геноцид нації рівнозначне запереченню реальності та приховуванню злочинів проти людяності.
Окрім моральної складової та історичної справедливості, визнання геноциду – це заклик до прийняття відповідальності винних. Росія, як наступниця Радянського Союзу не тільки не визнає голодомор геноцидом, а й чинить тиск на ті країни, які могли б це зробити. Та ж Білорусь, Азербайджан, Казахстан і багато інших, що знаходять у сфері впливу Кремля.
Як сказав видатний автор сучасності, іспанський філософ Хоссе Ортега-і-Гассет, щоб не повторювати помилок минулого, історію необхідно перетравлювати. Ми не можемо змусити антагоністичний нам і ворожий російський режим визнавати історію та здобувати уроки. Тим більше, щодо України, яка прагне мінімізувати усі зв'язки з державою-агресором. Як показує досвід, це мало досяжно.
Але ми, як нація, можемо вирощувати нашу національну пам'ять і розглядати минуле критично, крізь призму аналізу задокументованих історичних відомостей, визнавати наші трагедії, щоб не повторювати їх. Сьогодні в Україні та за кордоном проводиться маса заходів, присвячених вшануванню річниці голодомору.
Свічка пам'яті, яку можна буде побачити у багатьох вікнах 24 листопада, це не тільки красива духовна традиція поминання жертв голодного терору 32-33 років, це наша турбота про завтрашній день, про нашу самосвідомість і становлення як нації.
