В Росії знову заговорили про використання ядерної зброї — і знову з приводу, якого насправді не існує в реальності. 30 вересня посольство РФ в Ірландії раптом повідомило про «наявну інформацію» щодо нібито підготовки повітряної та морської блокади Калінінграда з боку НАТО. Одразу ж прямим текстом було сказано, що в такому випадку варто чекати на ядерні удари по Європі. Далі події покотилися за знайомим сценарієм: офіційна дипломатична нота НАТО, зливи в ЗМІ, заяви Лаврова про «дуже коротку» війну з Європою — і, нарешті, виступ Путіна на «Валдаї», де кремлівський диктатор знову погрожував ядерною «дубинкою».
Привід, як це водиться, абсолютно вигаданий: НАТО явно не готувало жодної блокади й навряд чи взагалі колись наважилося б на такий крок, враховуючи повну аморфність, кволість та політичну неспроможність Альянсу. Але справа навіть не в приводі, реальному чи формальному. Справа в тому, що Кремль знову розіграв ядерну карту і знову змусив світ говорити про ескалацію та небезпеку прямого конфлікту.
Навіщо все це Росії і чи справді вона готова натиснути «велику червону кнопку»? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Що сталося: хроніка кількох «ядерних» днів
Все почалося з поста посольства РФ в Ірландії — установи, яка, м’яко кажучи, точно не ухвалює рішень в контексті російської зовнішньої політики. Дипломати раптом заговорили про нібито наявну в них «інформацію» щодо потенційної блокади Калінінграда з боку НАТО — і пригрозили застосуванням «всього арсеналу, включаючи ядерну зброю», якщо анклав спробують ізолювати.
Звідки взялася ця «інформація» і наскільки вона достовірна, ніхто не пояснив. Жодна країна Альянсу не робила ніяких заяв, які б вказували на підготовку блокади. Взагалі НАТО за всі роки повномасштабної війни в Україні жодного разу не наважилося на крок, який можна було б бодай віддалено витлумачити як пряму загрозу Росії. Альянс панічно боїться дратувати Кремль і досі не надав Україні зброї в обсягах, які реально були потрібні. Ідея морської чи повітряної блокади російського ексклаву виглядає відверто фантастично.
Далі — більше. Москва надіслала НАТО дипломатичну ноту, в якій звинуватила Альянс у «небезпечному курсі», що несе «високий ризик розв’язування прямого збройного конфлікту», і попередила про можливість «російських ударів по центрах ухвалення рішень у країнах-членах НАТО». Паралельно в російських державних медіа пішла хвиля матеріалів про «червоні лінії», «терпіння Москви» та «неминучу відповідь».
Апофеозом став виступ Путіна на Валдаї 1 жовтня. Формально він заявив, що Росія не планує нападати на Європу і виступає за мирне співіснування. Але тут же окремо згадав Калінінград: якщо, мовляв, йдеться про напад на Росію (на Калінінград чи будь-які інші території), то питання про застосування всієї наявної зброї є «неминучим» і негайно постане на порядку денному. Путін також наголосив, що в разі масштабного протистояння Росії довелося б мати справу з НАТО, яке він назвав противником, «удвічі переважаючим нас за розмірами», і що в цій боротьбі Москва використає «конкурентні переваги» — натякаючи, авжеж, саме на ядерний арсенал. Окремо кремлівський очільник говорив про «фатальну точку неповернення» та про те, що «не можна виходити з припущення, ніби ядерна зброя ніколи не буде застосована».
Тобто за кілька днів Росія провернула повний цикл шантажу зброєю масового ураження: формальний привід — дипломатична нота — медійна хвиля — особисті заяви Путіна. І все це навколо «блокади Калінінграда», якої просто не існує.
Навіщо РФ ядерна риторика: ритуал, який повторюється регулярно
Ядерний шантаж для сучасної Росії — це вже якоюсь мірою рутинний інструмент політики. Після закінчення холодної війни здавалося, що ядерна зброя перетворилася на суто церемоніальний атрибут великих держав, щось на кшталт музейного експоната в арсеналі міжнародної політики. Лютий 2022 року зруйнував цю ілюзію: за кілька днів до повномасштабного вторгнення в Україну Путін провів нараду з керівництвом Міноборони, після чого російські ядерні сили привели в особливий режим бойового чергування. Москва давала зрозуміти: будь-яке втручання Заходу в «український конфлікт» може спровокувати ядерний удар. Відтоді ця риторика лише посилювалася. Прямі ядерні погрози всім кому не ліньки стали постійним елементом російського політичного ландшафту та перманентною темою на етерах пропагандистів.
Окрему й надзвичайно тривожну роль у цьому «ренесансі» ядерної риторики відіграють російські псевдоінтелектуали — люди з серйозними науковими ступенями, які легітимізують ідею застосування ядерної зброї. Сергій Караганов, Олександр Дугін, Дмитро Суслов та інші подають удари зброєю масового знищення як «священну битву» та «остаточний аргумент Росії», а деякі з них підводять до цього навіть біблійні та есхатологічні мотиви. Коментувати чи бодай просто слухати це всерйоз людині зі здоровою психікою абсолютно неможливо.
Циклічність цієї риторики також показова. Приблизно два-три рази на рік в інфопросторі РФ запускається хвиля «прогріву» ядерної теми. Пропагандисти починають синхронно говорити про те, що «червоні лінії» перетнуто, що «терпіння Москви не безмежне», що «ядерна дубинка» — це не метафора, а цілком реальний інструмент досягнення цілей, тощо. Іноді прямо Путін особисто це підтверджує, як це й трапилося вчора на «Валдаї». Потім хвиля раптово спадає, наче її й не було.
Мета цих безвідповідальних дій різнопланова. По-перше, вона спрямована на Захід: налякати європейців, посіяти розбрат у НАТО, демотивувати тих, хто найбільше боїться ескалації. По-друге, вона працює на внутрішню аудиторію, створюючи образ Росії як «обложеної фортеці» з «останнім аргументом» в руці. По-третє, вона є інструментом тиску в будь-яких майбутніх переговорах: Москва добре розуміє, що сама лише приналежність до «ядерного клубу» дає їй таку вагу, якої не дасть жодна інша зброя. Світ постійно вимушений реагувати на це з тою чи іншою ступінню панічності — а отже, мета щоразу досягається.
Чи може РФ вдарити ядеркою: метафора рушниці на стіні
Відповіді на це питання не знає ніхто. Експертна спільнота ділиться буквально навпіл. Одні кажуть, що може — і рано чи пізно вдарить, а тому не треба до цього доводити. Інші ж — і ця думка чомусь особливо популярна в Україні — впевнені, що все це блеф і ніхто ніколи не натисне кнопку.
Складно сказати, хто в реальності правий. І взагалі жахливо, що така тема в принципі обговорюється публічно в експертному та аналітичному середовищі. Але в одному Путін, як не дивно, точно правий: він влучно цитує видатного російського письменника Антона Чехова і його фразу про «рушницю на стіні» (яка в оригіналі звучала не зовсім так, але жодної ролі це не грає). Суть в тому, що якщо в першому акті театральної постановки рушниця вже висить на стіні, якщо її ще й до того ж постійно полірують, вказують на неї, кивають на неї та заглядаються— то в фінальному акті рано чи пізно вона таки вистрелить, оскільки спокуса занадто велика. І краще, авжеж, до цього не доводити.
Проблема в тому, що сама можливість ядерного удару, навіть якщо вона й залишається гіпотетичною, вже змінює поведінку міжнародної спільноти. США відсторонюються, Європа боїться, НАТО вагається, а Україна 24/7 потерпає від обстрілів і руйнувань. Кожна нова хвиля ядерної риторики робить цю ситуацію ще більш некерованою. Ядерний шантаж працює, і продуковані ним страх, невизначеність і тривога — ось це і є справжня зброя Кремля.
Інший бік проблеми — нормалізація того, що ніколи не має стати нормою. Чим довше тема застосування зброї масового ураження залишається на порядку денному, чим частіше про неї говорять серйозні люди з серйозними обличчями, тим більше вона перестає бути абсолютним табу. Все менше стає запобіжників, які утримують світ від катастрофи. Це нагадує драбину в безодню, у якій планомірно викручують одну опору за іншою.
Думки експертів
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік вважає, що заяви Путіна — це безумовно завуальована погроза. Особливо враховуючи той факт, що це говорить лідер держави з найбільшим ядерним арсеналом у світі.
«Звичайно, Росія намагається подати цю риторику не як агресивний крок — тому вони говорять про те, що ядерна зброя може бути застосована лише у випадку нападу на Калінінград чи на інші території Росії. Але ми ж з вами прекрасно знаємо, що таке «напад» з російської точки зору. Росія, наприклад, звинувачувала Україну в «нападі» на Донбас. І це було формальною причиною російського вторгнення в 2022 році. Тому все це оформлено під оборонну і захисну риторику, але це завуальована погроза застосування ядерної зброї у разі подальшого втягнення західних країн — особливо європейських — в україно-російську війну. Саме так це треба сприймати. Росія намагається залякати частину країн європейського флангу НАТО, вплинути на їхню громадську думку, на суспільства, які не хочуть війни — ну і протестувати їхню реакцію. Чи вони будуть йти на максимально високий рівень ескалації з РФ, чи почнуть навпаки відступати, і тоді їх можна буде підштовхувати до інших поступок: наприклад, до поступок по Україні чи з інших питань», — зазначив Руслан Бортнік.
Військовий експерт Олег Жданов упевнений: чим більше ядерних погроз лунає з боку РФ — тим більше шансів, що справи у них йдуть дуже і дуже погано. Росія згадує про зброю масового ураження тільки тоді, коли в неї щось не виходить.
«Це блеф. Вони намагаються залякати: мовляв, у нас є ядерна дубинка і ми нею розмахуємо. Але ядерна зброя — це, якщо хочете, наче якась реліквія чи священний Грааль. Бо поки вона не застосовується, вона залишається зброєю стримування. Як тільки її застосують — все. Збройні конфлікти з застосуванням зброї масового ураження будуть виникати де завгодно. Всі почнуть це робити, і бомба перестане бути чимось таким. Тому я не думаю, що Путін готовий піти проти всього світу. Той же Китай сильно проти цього і неодноразово давав це зрозуміти. І врешті, роза вітрів при застосуванні ядерної зброї все одно піде в бік Російської Федерації. Вони теж не залишаться без радіоактивної хмари у випадку застосування цих ракет. Тому як тільки вони дістають цю дубинку — я розумію, що справи в них йдуть дуже погано», — вважає Олег Жданов.
Резюмуючи, «калінінградські погрози» РФ і Путіна — це класичний приклад російської стратегії ядерного шантажу: вигаданий привід, синхронні заяви, офіційна нота і як «вишенька на торті» особисті погрози від очільника РФ. Мета тут не тільки налякати Захід, але й нагадати світові, що Росія має «останній аргумент» і готова його використати.
В політтехнологіях та міжнародних відносинах це відомо як класична «стратегія безумця», або ж madman theory. Суть методу в тому, щоб продемонструвати: той чи інший політичний актор — наприклад, лідер країни — абсолютно ірраціональний, непередбачуваний і «хворий на голову», він готовий піти на будь-які міри аж до розв'язання ядерної війни у випадку, якщо його спровокують. А тому краще його не провокувати, не чіпати та й взагалі, можливо, піти на поступки. Врешті, ніхто ж не хоче колективно померти у вогні атомних вибухів через Україну чи взагалі якийсь Калінінград, чи не так? Саме так просто і ефективно працює дана стратегія, саме на це вона й розрахована.
І хоча ймовірність реального ядерного удару залишається низькою, вона не є нульовою. А це означає, що світ не може дозволити собі ігнорувати цю загрозу. Єдиний вихід — негайна деескалація з усіх боків, тому що російська рушниця вже давно висить на стіні. Питання в тому, чи зможе світ зробити так, аби вона ніколи не вистрілила.
