Завжди вважав, що нормального українця від ватника з національним колоритом відрізняє ставлення до білорусів.
Дуже просто перевірити. От, наприклад, людина розповідає, що Велике Князівство Литовське спілкувалося українською мовою. І ти вже знаєш, що ця людина взагалі відмовляє білорусам в суб'єктності - адже мовний розподіл української та білоруської відбувся значно пізніше. Але для цієї персони білоруси - щось таке, чим можна взагалі знехтувати. Мовляв, ми тут із російськими наративами боремося, а ви тут про якусь дрібноту.
Майже в тих же інтонаціях, в яких про нас казала російська вата.
Взагалі дуже нагадує анекдот, який у різних національних версіях переповідається по-різному. Я його чув про курдів та турків, про чехів та словаків. У нашій версії - про росіян та українців. Розповім саме в таких означеннях, щоб ФБ не забанив.
Отже, жили проміж гуцулів два брати російського походження. І ніколи ті їх за своїх не мали. Братам це набридло, вони й питають:
- Ми ж тут все життя живемо, а для вас ще як чужі. Що нам зробити, щоб стати для вас українцями?
- А ви видеріться на Говерлу, - кажуть їм. - От тоді і вважатимемо.
Робити нема чого, полізли. Лізуть, лізуть - і от, старший видряпався, а молодший ще на два метри позаду. Молодший старшому:
- Руку дай!
Старший - молодшому:
- Відчепися, чужинцю!
От саме так, хлопці, ви виглядаєте, коли намагаєтеся дивитися на білорусів зверхньо. Самі якими були до Майдану? А до ПЕРШОГО Майдану? Самі як до РФ ставилися в нульових? Окей, хтось, може, Москву з часів Олексія Михайловича ненавидить - але більшість, хлопці, якщо чесно? Я ж теж в нульові жив, я добре пам'ятаю навіть тих з вас, що себе вже забули та тричі переосмислили.
Я розумію, що в житті не так багато шансів відчути себе кльовими пациками, які попереду на цілий прищ на носі. Але сваритися заради цього з сусідами - дуже невдячна справа.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
