Трохи про те, як працює мовна традиція.
Існує (але це ненадовго) мова джербел ([ˈdʒɜːrbəl], російською чомусь передають як «дірбал»). Сьогодні вона налічує 29 носіїв, але ще одне покоління тому їх було значно більше.
Але найвідоміша фішка джербелу - це їхня система табу. Фактично в джербелі є два окремі лексикони - повсякденний і табуйований.
Поведінкове табу передбачає заборону на спілкування з тещею, зятями і невістками, а також кузенами. Дивитись на них теж табу. Причина, якщо вірити дослідникам, полягає в максимальному униканні інцестуальних потягів до найближчої непрямої рідні. В ідентичних одностатевих стосунках поведінкове табу не настільки строге, але табуйований лексикон однаково вживався приблизно на рівні «ввічливої мови».
Лексичне табу передбачає, що в присутності «табуйованих» груп (коли вони можуть почути) належить вживати виключно слова з дялунґуй, другої категорії. В повсякденній мові немає слів на позначення табуйованих родових понять, а все, що об'єднує ці типи лексики - кілька лексем на позначення предків у третьому коліні. Дялунґуй оперує загальними назвами (ящірка, птаха, риба), в ґувалі (повсякдення мова) вживаються видові назви, але немає загальних. Аналогічна ситуація з дієсловами. Дялунґуй, як правило, має одне загальне поняття. Наприклад, [baŋarrmba-l] означає водночас запитувати, запрошувати до компанії і «запитувати після того, як тобі вже відповіли». Ґувал оперує трьома окремими словами на позначення цих трьох понять. Дялунґуй має лише слово із загальним семантичним полем «дивитись», але ґувал має окремі поняття для «стежити», «витріщатися», «підглядати» і «дивитися вночі при світлі», скажімо. Природа такої табуїстичної лексики доволі зрозуміла, оскільки загальні поняття не можуть бути потрактовані як двозначні натяки чи образи. Щоб якось обійти це обмеження, джербел працює з морфологією і, скажімо, розділяє дієслова на перехідні/неперехідні, аби відбивати важливі для мовлення контексти. Оскільки джербел - мова ергативна, перехідність дієслова впливає також на структуру речення. Це дає достатню нюансованість лексично бідної мовної системи для повноцінного спілкування. На таких прикладах можна побачити, як потенційно треба говорити, щоб узагалі нікого не образити і випадково ні на що не натякнути. Потенційно так виглядає політкоректність, доведена до цілковитого абсурду (нам це не загрожує, видихайте).
Це настільки екзотичний феномен, що для лінгвістів джербел є свого роду автомемом. Чи, правильніше сказати, був. Уже в 1970-х роках дослідники, котрі вирішили поглибити свої знання цих «двох мов» з ідентичною фонетикою і граматикою, але цілком різними словниками, зіткнулися з прикрим феноменом. Досліджувати стало нічого. Буквально впродовж одного покоління через глобалізацію Австралії та нав'язані соціальні контакти система табу відмерла, а з нею до невпізнаваности змінилась і сама мова (молодий джербел, на противагу старому, зафіксованому раніше). Сьогодні старий джербел, наскільки я розумію, повністю вийшов з ужитку. Молодий доживає останні десятиліття в найкращому разі.
Із занепадом лексичного розрізнення змінилась і граматика, котра перестала потребувати багатьох фортелів для трансляції смислів між лексично багатшим ґівалом і біднішим дялунґуєм. На зміну оригінальній граматичній системі, про котру можна почитати у працях Роберта Діксона, прийшли запозичення з англійської граматики.
Чи можна назвати цей процес природним? Якщо дивитись на покоління, в якому ці зміни й відбулись, то, мабуть, так. Ніхто не змушував носіїв джербелу відмовлятись від частини своєї лексики і змінювати граматику, відмовляючись від ерґативности, не притаманної англійській. Але якщо поставити питання «чому саме граматика англійської мови стала підставою зникнення джербелу?», відповідь неминуче приведе нас до англійської зовнішньої політики кількома століттями раніше.
Звісно, специфіка процесу тут визначається фундаментальною несхожістю мов. Якби джербел був аналітичною мовою, ймовірно, перехід був би плавніший і з потужнішим акцентом на лексико-фонетичну складову з мінімальними граматичними адаптаціями. Це, до речі, відповідь на питання «а який стосунок сучасні російськомовні мають до злочинів русифікаторів минулого?» Якщо припустити, що наша історія почалась пів покоління тому - тоді, звісно, жодного.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
