Як вибудовується соціальна відповідальність грального бізнесу

Минулого разу, коли я написав про те, що після легалізації гральний бізнес буде дотримуватися принципів відповідальної гри для створення та підтримання своєрідної еко-системи, мені дорікали, що таке можливе лише у теорії та на папері, а на практиці організатори гемблінгу не гребуватимуть нічим заради прибутку.

У принципі, я розумію чим спричинена така реакція.

Дикий капіталізм, який сформувався в Україні на світанку незалежності, не сприяв формуванню цивілізованих уявлень про сталий розвиток та соціальну відповідальність бізнесу. Втім, такий шлях проходили й інші суспільства, які наразі вважаються розвиненими державами з високими соціальними стандартами. Тому особисто я з певним оптимізмом дивлюся на перспективи «гуманізації» вітчизняного бізнесу.

Повертаючись до теми, маю зазначити, що попри скепсис і навіть побоювання, легальний гральний бізнес вже демонструє відданість принципам соціальної відповідальності.

Наприклад, найбільша гемблінгова асоціація UGC, яка об’єднує фактично 80% всього українського ринку, надає безкоштовні юридичні консультації для всіх зацікавлених осіб щодо гральної залежності. Зокрема, проходження процедури для включення себе або рідних до реєстру лудоманів, щоб обмежити доступу до азартних ігор.



P.S. Між іншим, я особисто знав людей, які у часи СРСР програвали величезні кошти, граючи у «Спортлото» та купуючи сотнями, а подекуди й тисячами лотерейні білети ДОСААФ. Схильний думати, що деякі з них однозначно страждали на лудоманію і жодних механізмів захисту їхніх інтересів тоді не існувало. Відчуйте різницю, як то кажуть.