Влада промацує реакцію громадськості на ідею запровадження обов’язкового курсу християнської етики (як завжди в таких випадках, в одних заявах курс «точно буде», в інших «у жодному разі не буде» обов’язковим) до шкільної програми. Відповідно, ожила стара дискусія. Прибічники цієї ідеї традиційно оперують аргументом «нас, християн, в Україні 102%» і правом більшості. Критики — конституцією, в якій церква відокремлена від держави.
У Львові, якого стосується мій особистий досвід щодо цього курсу, його суть насправді — «як бути греко-католиком». Не знаю, як в інших регіонах; хотілося б сподіватися, що там він не зводиться до «як бути православним московського патріархату», але якщо панівна церква в регіоні залучена, то, боюся, так і є.
Більшість батьків таке влаштовує, бо вони самі греко-католики або їм все одно. Меншість, які не греко-католики і їм не все одно, мала опцію відмовитися від предмету; тоді дитина, якщо урок останній, раніше йде додому, а якщо не останній — сидить сама в підсобці чи в коридорі (досить емоційно дискомфортно для багатьох). Звісно ж, більшість батьків обирає потерпіти. Хоча б для того, щоб не бути «тим кінченим татом із вайбера, який постійно проти». Дитина теж може потерпіти, це ж не єдина нерелевантна річ у школі — випилювання лобзиком он яке ідіотське, й нічого, купують лобзик, пиляють.
Чи можуть цей курс викладати інакше, подаючи християнську етику в якомусь більш загальному й відстороненому вигляді? Напевно, так; напевно, десь так і роблять. В принципі, й раніше програма не передбачала християнізації дітей. Але там, де батьки і вчителі переважно належать до однієї конфесії, а меншість мовчки погоджується, не бачу для цього передумов. Вони ж більшість. Кому не подобається, пензлюй у секулярну спецшколу або чемодан-вокзал.
Але ж цейво.
Якщо дитина була зарахована до лав греко-католицької церкви у віці кількох тижнів; росла серед греко-католиків, у греко-католицькій родині, з греко-католицькими хрещеними; ходить до греко-католицької церкви і в принципі нічого, крім цієї релігії, не знає, хіба їй потрібно, щоб ще й школа роками вчила її бути греко-католиком? (Підставте на місце «греко-католика» «православного» чи «християнина», буде те саме.)
Навпаки, дітям — представникам більшості потрібно дізнаватися про меншини. Знати, які ще релігії існують у світі і в Україні, що в них спільне і чим вони різняться. Розуміти, у що люди вірять, що для них важливо, що для них неприйнятно. Вчитися з ними спілкуватися, говорити з ними про свою та їхню релігію з повагою та без агресії. Щоб, коли дитина виросла, вона не називала дівчину з дивною зачіскою «крішна патлата», й не кидалась на жінку в мусульманському одязі з криком «арабська підстилка!» Коротше, знати про різне і вміти бути толерантним до різного. Ось такий курс я би всіляко підтримав.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
