У вівторок, 16 липня, в Україні почав діяти закон про державну мову, який колишній президент Петро Порошенко встиг підписати в останній місяць своєї каденції. Ініціатива з самого початку була спірною — закон прийняли не з першого разу, до нього були буквально тисячі поправок. Та й сам факт його підписання прямо перед виборами говорить про те, що прийняли його не з щирою метою допомогти українській мові, а на зло опонентам екс-президента.
Бажання захистити мову, яка піддавалася за останні століття заборонам та шкідництву — цілком природне, його навряд чи варто засуджувати. Але не чи не переборщила тут держава? Новий закон робить мовну політику більш жорсткою, виводячи російську мову за межу суспільства. Так, є війна, є держава-агресор, але чи справедливі такі кроки по відношенню до носіїв російської мови в Україні? Навряд.
Держава в особі мовного закону змушує ЗМІ випускати матеріали українською, проводити заходи українською, але при цьому не створює додаткових умов для її вивчення. Де безкоштовні державні курси української для іноземців і тих, хто хоче вивчити або підтягти мову? Де повага до всіх українців, незалежно від того, якою мовою вони говорять? Якщо існує покарання за неповагу до державної мови, то де захист мов тих, якими говорять інші українці? Де, врешті-решт, використання європейського досвіду з його урахуванням усіх ідентичностей?
Валентин Кибальчич
