Закон про трансплантацію органів за згодою донора: переваги та ризики в Україні

Закон про трансплантацію органів за згодою донора: переваги та ризики в Україні

Марія Гелюх
Автор
Марія Гелюх
UA.NEWS
Поділитись:

17 травня Верховна рада підтримала прийняття закону України про трансплантацію людських органів та інших анатомічних матеріалів людини. Проект пройшов за підтримки 255 народних депутатів.

Принципове положення цієї прогресивної для країни норми – отримання згоди донора на операцію. Іншими словами, кожен громадянин має право погодитися або відмовитися від вилучення його органів та біоматеріалу для трансплантації у разі смерті. Обов’язкова умова – письмове підтвердження особи, яка бажає пожертвувати свої біоматеріали іншій людині.

Розповідаємо усі деталі прийнятого законодавства, переваги та ризики донорства в Україні, оцінки експертів.

Суть Закону про трансплантацію

Головна суть закону полягає у врегулюванні посмертного донорства. Для цього створюється Єдиний державний реєстр трансплантації, де відзначатимуть згоду або відмову громадян на пересадку органів і біоматеріалу людини. Ці дані будуть засвідчені у паспорті або посвідченні водія. Добровільна участь у донорстві визначається відповідною заявою.

Врегулювання питань трансплантації допоможе скоротити смертність серед тих, хто може вижити, отримавши пересадку від померлих донорів. Стандарти, зафіксовані законом, запозичені із світової та європейської практики.

Мета законодавства – закріплення прав донорів і реципієнтів, а також усунення зловживань у сфері охорони здоров’я. Про це сказано у пояснювальній записці до проекту:

«Законом встановлено норми щодо запобігання зловживанням у цій сфері та забезпечення конфіденційності інформації про донорів і реципієнтів, в тому числі шляхом визначення порядку внесення таких відомостей до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації»

Згідно з документом, державний реєстр міститиме такі дані:

  • волевиявлення громадян щодо донорства після смерті;
  • дані довірених осіб громадян, які можуть дати згоду на їх посмертне донорство;
  • відомості про анатомічні матеріали людини, які можна використовувати для трансплантації або створення біоімплантатів;
  • живі донори, включаючи гемопоетичні стовбурові клітини;
  • одержувачі (реципієнти) органів;
  • люди, що живуть із донорськими матеріалами;
  • уповноважені на трансплантацію органів медичні установи;
  • транспланто-координатори – уповноважені особи з виявлення донорів.

Презумпція незгоди

Новий закон вводить поняття презумпції незгоди, що означає початкове право особи не дозволяти трансплантацію своїх органів після смерті. Якщо людина бажає бути посмертним донором, вона дає письмовий дозвіл на вилучення органів або біоматеріалів, який укладається за життя.

Презумпція незгоди також дає право зміни рішення на користь відмови від донорства. Якщо людина за життя не залишила побажань щодо донорства, це можуть зробити його родичі або законні представники. Уже після його смерті.

Законом заборонено донорство без дозволу. Альтернативною концепцією був принцип презумпції згоди, яким передбачено посмертне вилучення органів в обов’язковому порядку, якщо людина прямо не заборонила це робити. Парламентарії вважають, що до такої норми українське суспільство просто не готове.

Обмеження закону

Закон забороняє вилучати органи у учасників бойових дій в зоні ООС (АТО). Ця норма передбачена з метою недопущення зловживань. Також донорами не можуть бути діти-сироти та недієздатні особи.

Закон не поширюється на такі медичні процедури:

  • донорство крові, її компонентів та діяльність по використанню крові;
  • трансплантацію репродуктивних клітин, ембріонів і статевих залоз;
  • аутотрансплантацію;
  • імплантацію;
  • забір матеріалів людини для діагностичних досліджень і наукового аналізу;
  • банки пуповинної крові, інші людські клітини і тканини згідно із затвердженим уповноваженими органами переліком;
  • біоімплантанти та ксеноімплантанти.

Автори законопроекту розраховують запустити систему єдиного реєстру до жовтня 2018 року. Передбачається, що трансплантація буде безкоштовною процедурою, зобов’язання щодо фінансового забезпечення покладаються на державу.

Прихильники і критики трансплантації

Прихильники донорства вважають, що реальні потреби українців у трансплантації не покривають того, що в даний момент дозволено поточними нормами. Згідно зі статистикою Міністерства охорони здоров’я, в Україні щорічно близько 5 тисяч людей в очікуванні пересадки і лише 1 600 із них доживають до операції. Інші 3 400 вмирають, не дочекавшись донорських органів. Цю негативну динаміку можна значно скоротити, вважає Глава комітету Верховної ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець:

«Щодня в Україні вмирають 9 пацієнтів, так і не дочекавшись пересадки життєво необхідного органу. Щорічно понад 5 000 українців потребують трансплантації серця, нирок, печінки … В той же час, за попередніми підрахунками, в Україні щорічно гине від 40% до 60% потенційних донорів на 1 млн. населення, що становить близько 3 000 донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворих»

Крім головної мети порятунку життя людей за допомогою посмертного донорства, є й економічні аргументи. Українці вивозять з країни сотні мільйонів доларів на операції за кордоном, гроші втрачає і держава, говорить Богомолець:

«Щорічно Україна з державного бюджету інвестує у медичні установи іноземних держав сотні мільйонів гривень, які йдуть на оплату операцій з трансплантації різних органів. Держава покриває витрати на лікування і транспортні витрати пацієнта та супроводжуючої його особи»

Прихильники вважають, що для забезпечення прав людей, які перенесли трансплантацію органів, потрібне істотне нормативне доопрацювання і держпідтримка подоміжними препаратами у післяопераційний період. В даний момент вони отримують тільки недорогі ліки, які змушені приймати довічно, щоб уникнути відторгнення донорських матеріалів.

На думку експертів, відсутність системи трансплантації не дає можливості фахівцям з України, а вони є, проводити такі операції. Створення цієї системи буде інвестуванням і у досвід лікарів, і розвиток української охорони здоров’я в цілому.

Ризики донорства

Критики донорства вважають, що у сьогоднішніх умовах є високі ризики для спекуляцій і зловживань на пересадці органів. Особливо, з огляду на продовження війни і велику кількість важко поранених бійців. Україна не контролює окуповані території та східні кордони країни в зоні проведення ООС (АТО), які можуть використовуватися, як коридор для чорної трансплантології.

Ще один пов’язаний з цим аспект – військово-полонені, утримувані в ОРДЛО. Ці люди можуть стати заручниками незаконного вилучення у них органів. Цілком справедливі зауваження.

Є й інша група противників, які зовсім не думають про зловживання, а банально – лобіюють певні інтереси. Це впливові особи, які віддають перевагу заробляти на зарубіжних країнах щодо трансплантології. Їм невигідний розвиток галузі в Україні, так як це перекриває грошові потоки з-за кордону.

Народний депутат від Опозиційного блоку Олександр Вілкул – серед ярих супротивників прийнятого закону:

««Лікар-Смерть» Супрун з першого дня своєї роботи намагалася поставити на потік трансплантацію людських органів з України. Сьогодні Рада прийняла такий закон. Я голосував проти. У країні, в якій йде війна, тисячі, десятки тисяч зниклих без вісти, вони спростили процедуру трансплантації органів. У нас борги за комуналку більше 40 млрд гривень. Хочуть, щоб люди за комуналку нирками розраховувалися?»

Депутат проти і надання права на пересадку для приватних установ:

«Крім того, вони ж за цим законом також дозволили, що трансплантацією органів можуть займатися не тільки державні інститути, а й приватні фірми. Чорні трансплантологи після прийняття цього закону можуть стати білими трансплантологами, які на потік поставлять продаж українських людських органів»

Опоненти Вілкула вважають таку позицію чистим піаром, нагадуючи про те, що особисто пану Вілкулу та його прихильникам достаток та інші можливості дозволяють не хвилюватися про пересадку в Україні. Дозволити собі подібні послуги такі люди можуть в будь-якій точці світу. Але не більшість українців.

***

Щоб система трансплантації працювала прозоро і не призвела до наслідків, якими лякають популісти, законодавцям необхідно ще багато чого доопрацювати і створити. Етичні комітети при закладах, які будуть забезпечувати прозорість волевиявлення людей, технічні умови, підготувати реєстр, гарантувати конфіденційність і механізми захисту інформації, донорів та реципієнтів, знайти фінансування.

Не менш важливим завданням залишається питання просвіти та роз’яснювальної роботи серед населення. Щоб страшилки у політичних цілях не звели увесь задум та гуманні цілі порятунку життів українців нанівець.

Марія Гелюх

Автор: Марія Гелюх
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!