У будь-якому суспільстві політика доходів - це частина державної соціально-економічної політики. Сучасна українська політика доходів провокує постійне трактування державної підтримки як тягаря, який несуть активні верстви населення, бізнес, дієві територіальні громади і який начебто заважає їхньому розвиткові. Водночас принципова некоректність політики доходів провокує сумніви цих активних верств у дійсній необхідності їхньої допомоги, сумніви у неспроможності нужденних самостійно здійснювати необхідні кроки для досягнення власного благополуччя, а отже, провокує соціальне невдоволення, що межує із суспільною напругою і конфронтацією. Тоді як ефективна політика доходів сприяє згуртованості суспільства на відміну від його поділу і навіть розколу.
Попередньо ми висвітлювали матеріали щодо суттєвого зростання находжень до бюджету. Та як це знайшло відображення на доходах громадян та соціальному захисті найбільш вразливих верств населення? Адже будь-яке коригування однієї складової (мінімальної зарплати, розміру єдиного соціального внеску тощо) неодмінно спричиняє зміну інших доходів (держави, бізнесу, домогосподарств).
Наявний дохід у ІІ кварталі 2018 року становив 557,8 млрд грн, що на 22,4% більше, ніж у ІІ кварталі 2017 року.
Рис. – Наявний дохід за період 2012- 2 квартал 2018 рр
Найвищий рівень оплати праці спостерігається за такими видами економічної діяльності: телекомунікації, державне управління й оборона; обов’язкове соціальне страхування, професійна, наукова та технічна діяльність, а серед промислових видів діяльності – підприємства з виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів, добування кам’яного та бурого вугілля, де заробітна плата перевищила середній показник по економіці в 1,4–4,1 рази.
Найнижчий рівень заробітної плати, як відзначає відомство, на підприємствах поштової та кур’єрської діяльності, охорони здоров’я, тимчасового розміщування й організації харчування, функціювання бібліотек, архівів, музеїв та інших закладів культури, а також водопостачання; каналізації, поводження з відходами і не перевищував 73,8% від середнього рівня по економіці.
Середній розмір оплати праці в усіх регіонах був вище рівня мінімальної заробітної плати, разом із тим лише в чотирьох із них заробітна плата перевищила середню по Україні: м. Київ – 13207 грн, Донецька область – 9498 грн, Київська – 8854 грн та Дніпропетровська – 8693 грн. Найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 80% від середнього по економіці, спостерігався в Чернівецькій, Тернопільській, Чернігівській та Херсонській областях.
Індекс реальної заробітної плати в січні–жовтні 2018р. порівняно з відповідним періодом 2017р. становив 113,0%.
Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати впродовж січня–жовтня 2018р. збільшилась на 21,8%, або на 515,2 млн.грн, і на 1 листопада п.р. становила 2883,6 млн.грн, що дорівнює 4,0% фонду оплати праці, нарахованого за жовтень п.р.
Заборгованість перед працівниками економічно активних підприємств упродовж цього періоду збільшилась на 33,2%, або на 422,5 млн.грн, і на 1 листопада п.р. становила 1694,9 млн.грн.
Серед видів економічної діяльності найвагоміше збільшення суми невиплаченої заробітної плати спостерігалося на економічно активних підприємствах з виробництва машин та устаткування, не віднесених до інших угруповань (на 131,4 млн.грн), із видобування кам’яного та бурого вугілля (на 79,5 млн.грн), із постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (на 70,2 млн.грн).
У регіональному розрізі зростання суми заборгованості економічно активних підприємств відбулось у 20 регіонах, а найбільше у Сумській (на 131,0 млн.грн), Донецькій (на 78,0 млн.грн), Запорізькій (на 67,4 млн.грн) областях та м.Києві (на 57,7 млн.грн).
Кількість працівників, які вчасно не отримали заробітну плату, на 1 листопада п.р. становила 112,7 тис. осіб, або 1,5% від середньооблікової кількості штатних працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплатили в середньому 15040 грн, що в 1,6 раза більше середньої заробітної плати за жовтень п.р.
Що стосується соціального захисту, то, як відображено у спостереженнях Держкомстату, у січні–жовтні 2018р. призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг 3865,9 тис. домогосподарств, із них у міських поселеннях – 2633,7 тис., у сільській місцевості – 1232,2 тис. домогосподарств.
Сума субсидій, призначених домогосподарствам, у січні–жовтні п.р. становила 1164,8 млн.грн, з неї в міських поселеннях – 857,6 млн.грн, у сільській місцевості – 307,2 млн.грн.
Середній розмір призначеної субсидії на одне домогосподарство в жовтні п.р. становив 538,9 грн (у вересні – 102,3 грн).
Крім того, у січні–жовтні 2018р. 638,8 тис. домогосподарств було призначено субсидії готівкою на відшкодування витрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, з них у міських поселеннях - 125,3 тис. домогосподарств, у сільській місцевості - 513,5 тис. домогосподарств.
Середній розмір призначеної в жовтні 2018р. субсидії цього виду на одне домогосподарство становив 2983,1 грн (у вересні – 3038,0 грн). У січні–жовтні 2018р. сума субсидій готівкою, отриманих домогосподарствами на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, становила 1913,0 млн.грн.
У жовтні п.р. населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги 5,1 млрд.грн, що становило 77,5% нарахованих за цей період сум. За постачання електричної енергії – відповідно 3,0 млрд.грн і 110,4% (за рахунок погашення боргу попередніх періодів).
Варто зазначити, що на кінець жовтня 2018р. заборгованість населення зі сплати за постачання природного газу становила 18,0 млрд.грн, за централізоване опалення та постачання гарячої води – 10,2 млрд.грн, за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – 4,0 млрд.грн, за централізоване постачання холодної води та водовідведення – 3,1 млрд.грн, за вивезення побутових відходів – 0,6 млрд.грн, за постачання електричної енергії – 4,0 млрд.грн.
Отже, емпіричні дослідження указують на прогрес щодо зростання доходів громадян та соціального захисту найбільш вразливих верств населення. Та варто зазначити, що проблемою українського обігу доходів є приховане та пряме виведення капіталу за межі України. Необхідність забезпечення свободи підприємницької діяльності не передбачає прямої заборони, що, однак, не позбавляє державу інструментів стримування. Крім того, міжнародні стандарти обліку та державна політика доходів мають забезпечити прозорість і системи ціноутворення. Недотримання принципів конкурентності та прозорості ціноутворення є основною вадою абсолютно всіх ринків України, що спричиняє хронічне завищення цін та їх неадекватність доходам цільових споживачів.
