До недавнього часу інтерес до української теми з боку світової громадськості переживав тривалий спад. Резонансне «вбивство» опозиційного російського журналіста Аркадія Бабченка в Києві, що переросло у викривальну спецоперацію служб безпеки України, повернуло жваві дискусії про країну на передовиці провідних ЗМІ.
Західна преса впевнена, історія з Бабченком негативно відіб'ється на іміджі України і ще довго буде про себе нагадувати. До того ж ця тема затьмарила інформаційні приводи, які могли б утримувати увагу світової громадськості на позитивній ноті. Наприклад, фінал Ліги чемпіонів УЄФА, який відбувся в Києві за кілька днів до інциденту.
«Журналіст живий, але правда у Києві трохи померла» - CNN
Влада описала вжиті заходи, як необхідність гібридних тактик на підготовлювані провокації з боку Росії. Глава СБУ Василь Грицак заявив, що спецоперація допомогла виявити причетних осіб до усунення Бабченка, яке планувалося російською розвідкою. Але очікуваної підтримки і схвалення від західних партнерів Україна не отримала. Ставлення до подій – швидше здивування і розчарування, що і відбилося на сторінках передових ЗМІ.
Як і з арештом головного редактора проросійського інформагентства «РИА-Новости» Кирила Вишинського, контент навколо Бабченка згенерувала сама Україна. Скандальний контент. І якщо у першому випадку світова преса стримувалася в оцінках дій української влади, тому що мова йшла про підривну і пропагандистську діяльність проти держави, то у другому – емоції на градуси вище.
У колонці британського The Times від 1 червня «Україні не слід копіювати російські трюки» (Ukraine should beware copying Russia's tricks) автор називає інсценування спецслужб «фокусом», «безглуздою подією», «оперетою», та «провокацією з підставною особою». Видання вважає, що така активність підриває відносини України із Заходом і в майбутньому «історія Бабченка» може викликати недовіру у випадку реальних злочинів:
«Україна більше скидається на бананову республіку, ніж на надійного партнера. Київська оперета може зіграти країні погану службу. Російські пропагандисти вже пересмикують: а що якщо атака із застосуванням нервово-паралітичної речовини у Солсбері теж була постановкою? ... З практичної точки зору, після тверджень про смерть Бабченка буде лише складніше сколихнути народний гнів після наступного звірства – на цей раз вже справжнього»
The Times пов'язує подію зі спробами влади переключити увагу громадськості із реальних проблем на шоу, яке вкрай сумнівне з точки зору результатів:
«Викорінити хабарництво та підняти життєві стандарти – робота складна і невдячна. Набагато простіше пустити пил в очі спецоперацією, а заодно і парирувати нескінченне приниження з боку Росії. Однак «нудний» шлях реальних досягнень у підсумку виявляється надійнішим. Якщо ж намагатися повторити брудні прийоми Путіна, це лише розмиє межі між правдою і брехнею – тут і сумнівів бути не може. Ми не зможемо захистити наші суспільства від путінізму, якщо самі станемо на шлях путінізації»
Схожу думку поділяє автор іншого впливового видання The New York Times, у статті «Овечкін, Бабченко і політика російського хокею» (Ovechkin, Babchenko and the Politics of Russian Hockey) від 31 травня:
«Відтепер новини про будь-якого іншого вбитого противника Кремля будуть сприйматися з виправданим скептицизмом»
Історія з Бабченком розглядається у більш широкому контексті – політики Путіна щодо усунення опонентів у самій Росії та за її межами:
«На даний момент, твердження про те, що Путін насправді не замовляє ці вбивства, не має ніякого значення. Він може не віддавати відповідних наказів. Але він президент Росії. Він створив атмосферу, правову та ідеологічну, де це залишається безкарним. Тому він заохочує вбивць. І в деяких випадках він також може виступати замовником»
Позиція британського The Independent відображається у самій назві матеріалу, що вийшов 31 травня та присвячений темі інсценування: «Так, у Кремля був привід змусити Бабченка замовкнути, але після його воскресіння Росія отримала моральну перевагу» (Yes, the Kremlin had a clear motive to silence Babchenko – but after his resurrection, Russia can claim the moral high ground). Україні будуть потрібні чималі зусилля, щоб довести причетність Росії до задуму усунути журналіста Бабченка:
«Тепер дискусія не про те, чи вправі була Україна використовувати обман (це старий, як світ, прийом, який застосовується у спецслужбах, арміях, та й усюди). А про те, наскільки далеко вона зайшла в інсценуванні вбивства і офіційному звинуваченні сусідньої держави. Міжнародна репутація України тепер буде багато в чому залежати від якості доказів російської змови, які вона може пред'явити»
Міжнародний скепсис щодо усього конфлікту з Росією та ослаблення співчуття Україні – результат інсценування, вважає автор колонки. На репутації самого Бабченка участь в спецоперації також позначиться негативно:
«Невже необхідно було брати участь в інсценуванні власного вбивства? Тепер з'явиться підозра, що знову-таки буде грати Москві на руку, що для Бабченка його роль політичного опонента важливіша ролі поважного репортера. Дуже важко собі уявити, як тепер повернутися до колишнього сприйняття»
The Washington Post у матеріалі «Уряд України щойно інсценував смерть журналіста. Чи варто воно того?» (Ukraine's government just faked a journalist's death. Will it be worth the cost?) також критикує і владу України, і участь самого Бабченка, та прогнозує країні довгий шлях відновлення довіри:
«Ніхто не подумав про непрямі збитки; ніхто не питав, чи повірить хто-небудь наступного разу спецслужбам, коли вони заявлять, що загинув журналіст. У країні, де дійсно вбивають журналістів, не ясно, чи повірить тепер хто-небудь самим журналістам, і вже точно не Бабченкові. Незрозуміло, чи пробачать найближчим часом українському урядові іноземні дипломати, які кинулися співчувати і робили публічні заяви. Ніхто так і не пояснив, чому не знайшлося менш складного, а також менш руйнівного способу зловити цього злочинця. Зрештою, іншим країнам вдається ловити вбивць, не влаштовуючи фіктивних смертей відомих людей і не викликаючи національної і навіть міжнародної жалоби»
Схожі позиції прозвучали в матеріалах CNN «Журналіст живий і Росія підняла галас» (A journalist reappears, and Russia cries foul), The Guardian «Україна інсценувала «вбивство» російського журналіста Аркадія Бабченка» (Ukraine reveals it staged 'murder' of Russian journalist Arkady Babchenko), The New Yorker «Життя, смерть та воскресіння російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка» (The Life, Death, and Resurrection of the Russian Opposition Journalist Arkady Babchenko) та інших західних ЗМІ.
Усі ці джерела впевнені у тому, що на кону – репутація офіційного Києва і гра на руку Москві. Автор The New Yorker робить невтішний прогноз: незважаючи на запевнення спецслужб України про запобігання замаху на вбивство Бабченка, ця інсценівка не знімає питання його безпеки в майбутньому. Іншими словами – гарантій того, що журналіста або інших відкритих супротивників Кремля, не усунуть, Київ дати не може. Але допустив трактування можливих майбутніх злочинів з боку Росії як фейкових новин. З чим складно сперечатися.
Чи є теми окрім Бабченка?
Як згадувалося вище, інсценування вбивства Аркадія Бабченка - топова тема і практично єдина, яка стосується безпосередньо України. Крім цього країну опосередковано згадували в контексті результатів розслідування збитого проросійськими сепаратистами малазійського Boeing MH17 в Донецькій області у 2014 році.
Британський The Economist пише про те, що міжнародна слідча група ООН (JIT) встановила російське походження ракети, яка збила пасажирський літак:
«Досьє слідчої комісії виглядає досить переконливо. Воно включає фотографії та відео, надані очевидцями, на їх основі можна простежити маршрут проходження «Бука» з бази в Курській області (у Росії) до кордонів України. У розпорядженні комісії також є частина фюзеляжу самої ракети, який вдалося відновити на місці події. Тепер Нідерланди і Австралія кажуть, що Росія зазнає свою частку відповідальності, і закликають до переговорів, щоб врегулювати це питання»
Видання береться прогнозувати, що міжнародні суди будуть розглядати цю справу, але які саме способи правового захисту застосують обвинувачі, не відомо.
Польське ЗМІ Defence24 стверджує, що потужного громадського і політичного резонансу від розслідування цієї катастрофи не сталося. І частка відповідальності за це лежить на спокійній позиції Сполучених Штатів, які свого часу не підтримали союзників в особі Нідерландів та Австралії. На думку авторів, засудження винних – також під питанням:
«Важко сподіватися на те, що зараз, коли з моменту катастрофи минуло вже стільки часу, вони зможуть чогось добитися у ключових політичній та дипломатичній сферах, а також у ЗМІ. Представлені докази, цілком ймовірно, не наблизять світове співтовариство до покарання винних у цьому злочині»
Разом з тим, розслідування катастрофи і доказ причетності Росії може мати довгостроковий ефект:
«Перш за все саме ця катастрофа поряд із захопленням Криму, участю росіян у збройних діях в Україні і «справою Скрипаля» створила нову перспективу, з якої Захід дивиться на Росію та її дії. «Нова холодна війна» або «холодна війна 2.0» накладе свій відбиток на те, як ЄС та Північноатлантичний альянс будуть у найближчі роки ставитися до адміністрації Володимира Путіна»
***
Україна домоглася того, що увага до неї з боку світу знову прикута. Але, спираючись на думки багатьох авторитетних джерел, логічним видається запитання: а чи виправдані заходи? Якщо країна бажає впливати на свій імідж позитивно і надалі розраховувати на стабільну підтримку Заходу, ймовірно, варто використовувати відповідні досягнення і створювати сприятливий контекст, а не застосовувати сумнівні практики, проти яких сама ж і бореться.
