Джон Вілсон зняв фільм Історія бетону — TIME
У США кінематографіст Джон Вілсон зняв повнометражний документальний фільм The History of Concrete, у якому бетон стає приводом для спостережень за людьми, випадковими зустрічами та особистими роздумами. Як зазначає TIME, стрічка продовжує підхід, знайомий за серіалом HBO How To With John Wilson: автор починає з буденної теми, але поступово переходить до несподіваних напрямів.
Від ремонту до бетону
На початку фільму Вілсон розповідає про втрату орієнтирів після завершення серіалу, пошук натхнення та роботи. Він відвідує майстер-клас за підтримки Гільдії сценаристів США про створення успішної романтичної історії для Hallmark. Згодом, виконуючи домашній ремонт, Вілсон звертає увагу на повсюдність бетону — так виникає задум документального фільму.
Режисер пояснює різницю між цементом і бетоном: цемент є складником бетону, до якого також входять вода, пісок і каміння. Вілсон їде до Рима, де знімає приклади раннього римського бетону, відвідує музей воскових фігур і конвенцію, присвячену бетону. Для участі в конвенції він мав підписати документ із обіцянкою не показувати бетон у негативному світлі.
Серед побічних сюжетів — відвідини компанії, яка зберігає татуювання близьких людей разом зі шкірою, на якій вони були зроблені.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Зустрічі з героями
Важливою частиною стрічки стали зустрічі Вілсона з жителями Нью-Йорка та Лонг-Айленда. Серед них — чоловік, який керує бруклінською компанією GumBusters. Він їздить містом зі спеціальним пристроєм, що видаляє темні плями втертої в тротуар жувальної гумки.
Також у фільмі показано дружбу Вілсона з музикантом Джеком, який регулярно грає в невеликих барах на Лонг-Айленді, а вдень роздає зразки віскі й бурбону в алкогольних магазинах. Після раптової смерті нареченої Джек шукає товариства Вілсона. Режисер дізнається, що партнерка музиканта була шанованою суддею та першою американкою азійського походження, яка стала суддею в Нью-Йорку.
TIME описує The History of Concrete як неквапну мандрівку за логікою асоціацій Вілсона, де розповідь про будівельний матеріал поступається історіям про повсякденне життя, втрати та зв’язки між людьми.
