У США дослідили зв’язок довголіття кажанів з імунітетом
Науковці Каліфорнійського університету в Берклі у США проаналізували вісім геномів кажанів роду Myotis та виявили зв’язок між тривалістю життя і роботою імунної системи. У довгоживучих кажанів зафіксували вищі рівні генів, пов’язаних із протидією раку. Про результати дослідження, опублікованого в журналі Nature, повідомляє ScienceDaily.
Гени довголіття та захист від хвороб
Команда під керівництвом Хуана Мануеля Васкеса досліджувала кажанів на заході США: тварин ловили сітками поблизу струмків, ставків і річок уночі, брали невеликі зразки тканин та відпускали. Значна частина роботи була присвячена роду Myotis, окремі види якого живуть винятково довго порівняно зі своїми розмірами.
Дослідники виявили суттєве перекриття між генами, пов’язаними зі старінням, і генами, залученими до захисту від хвороб. На їхню думку, це свідчить, що довголіття може частково залежати від імунної системи, яка зберігає ефективність проти інфекційних агентів і раку.
Серед представників роду Myotis тривалість життя значно різниться. Одного кажана виду Myotis brandtii у Європі повторно впіймали через 50 років після кільцювання, тоді як чорний кажан Myotis nigricans із Центральної та Південної Америки живе близько семи років.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Реакція клітин на ушкодження
Васкес також вирощував у лабораторії клітини, взяті з біоптатів крил кажанів, і піддавав їх дії токсичних хімічних речовин. Нині він має культури клітин від 259 особин 32 видів.
Клітини малого бурого кажана Myotis lucifugus, найдовгоживучого виду у вибірці, після сильного ушкодження підвищували активність генів, що сприяють загибелі клітин, а не генів, які забезпечують вироблення білків для відновлення ДНК. Дослідники вважають, що це може бути однією зі стратегій, які не дають пошкодженим клітинам стати небезпечними.
Взаємодія з вірусами
Аналіз також показав, що кажани Myotis мають незвично велику кількість генів, які кодують білки для взаємодії з ДНК-вірусами, зокрема герпесвірусами. Такі білки можуть або сприяти інфекції, або захищати тварину; один із механізмів захисту пов’язаний зі збільшенням вироблення інтерферону.
У людей та інших приматів, за даними дослідників, зазвичай більше генів, пов’язаних із взаємодією з РНК-вірусами, зокрема вірусами на кшталт COVID-19 і ВІЛ, ніж із ДНК-вірусами. Науковці продовжують вивчати генетичні механізми довголіття та регуляцію імунної відповіді в клітинних культурах.
