7 липня у столиці Туреччини стартує один із найважливіших самітів НАТО за останні роки. На тлі повномасштабної війни Росії проти України союзники обговорять збільшення оборонних витрат, нарощування виробництва озброєння, подальшу підтримку Києва та майбутню модель європейської безпеки.
Для України ця зустріч може визначити не лише обсяги військової допомоги на найближчий рік, а й подальший формат співпраці з Альянсом.
UA.News розбиралося, яких рішень очікує Київ від саміту НАТО в Анкарі, чи варто розраховувати на нові політичні сигнали щодо членства та чому дедалі більше експертів говорять про те, що Україна вже сьогодні змінює сам Альянс.
Україна більше не просто партнер
Ще кілька років тому будь-яка зустріч України з лідерами НАТО зводилася до традиційних питань: постачання озброєння, фінансова підтримка, санкції проти Росії та перспективи майбутнього членства.
Сьогодні ситуація кардинально змінилася.
Саміт в Анкарі фактично стане першим, де Україна інтегрована не в окремий блок порядку денного, а одразу в усі ключові напрями роботи Альянсу. Йдеться про підтримку Києва, збільшення оборонних бюджетів союзників та розвиток оборонної промисловості НАТО.
Представник Міністерства закордонних справ України Андрій Праведник переконаний, що сьогодні головне завдання України полягає не лише в отриманні нової допомоги.
«Ми сподіваємося, що участь України в цьому саміті доведе не тільки те, що Україна потребує допомоги від держав-членів НАТО, а й те, що Україна є вагомим контриб'ютором у систему європейської безпеки», — зазначив дипломат.
Фактично це означає зміну самої філософії відносин між Києвом та Альянсом.
Україну дедалі менше сприймають як країну, яка лише звертається по підтримку. Натомість вона стає державою, що вже зараз робить внесок у безпеку всього європейського континенту.
Праведник вважає, що саме активна робота Ради Україна — НАТО останніми місяцями демонструє цю трансформацію.
«Ми вважаємо, що це свідчить про те, що НАТО бачить нас не тільки країною, яка отримує допомогу, а країною-партнером. Партнером у тому сенсі, що ми теж вносимо нашу частку у створення нової архітектури європейської безпеки», — наголосив він.
Чому саміт в Анкарі відрізняється від усіх попередніх
Одна з головних особливостей нинішнього саміту полягає в тому, що питання України вже неможливо відокремити від майбутнього самого НАТО.
Росія офіційно визначена Альянсом як найбільша довгострокова загроза євроатлантичній безпеці. Водночас саме Україна вже понад чотири роки фактично стримує російську армію, не дозволяючи війні поширитися далі на захід.
Саме тому питання допомоги Києву поступово переходить із категорії політичної солідарності до категорії стратегічної необхідності.
Як пояснив Андрій Праведник, рішення союзників про збільшення оборонних витрат до 5% ВВП також безпосередньо пов'язане з Україною.
«Допомога Україні, а також інвестиції у розвиток української оборонної індустрії враховуватимуться як частина цих 5%. Це означає, що Україна опосередковано є частиною всіх трьох ключових пріоритетів саміту», — зазначив представник МЗС.
Фактично підтримка України вже перестає бути окремою програмою допомоги. Вона інтегрується у довгострокове оборонне планування самого Альянсу.
Це принципово інший рівень співпраці.
Від держави, яка просить допомоги, — до держави, яка сама гарантує безпеку
Якщо раніше Київ називали партнером, який потребує підтримки, то тепер у виступах дипломатів та експертів дедалі частіше звучить слово «контриб'ютор» — тобто держава, яка вже робить власний внесок у колективну безпеку.
На думку Андрія Праведника, це найточніше визначення нинішньої ролі України.
«Безперечно, нашою стратегічною метою залишається членство в НАТО. Але вже зараз Україна розглядається не тільки як країна, яка потребує допомоги, а як держава, що робить реальний практичний внесок у захист європейського континенту від російської агресії», — наголосив він.
Саме ця зміна сприйняття, на думку багатьох експертів, може стати головним політичним результатом саміту в Анкарі.
Адже питання вже не звучить як «що НАТО може зробити для України?». Дедалі частіше союзники ставлять інше питання — «як використати український досвід для зміцнення безпеки всього Альянсу?»
І саме ця трансформація може виявитися значно важливішою за будь-які дипломатичні формулювання у підсумковій декларації саміту.
Що Україна хоче привезти з Анкари
Українська делегація їде до Анкари не за символічними заявами чи дипломатичними формулюваннями. Після чергових масованих російських атак Київ очікує цілком конкретних рішень, які можуть безпосередньо вплинути на ситуацію на фронті та безпеку українських міст уже найближчими місяцями.
Саме практичний результат, а не політичні декларації, сьогодні стає головним критерієм оцінки будь-якого міжнародного саміту.
Patriot, ракети та ППО — питання номер один
Напередодні саміту майже всі українські експерти були одностайними: головним пріоритетом для Києва залишаються системи протиповітряної оборони.
Це цілком логічно. Масовані комбіновані атаки Росії останніх місяців показали, що навіть одна ніч може коштувати десятків людських життів та масштабних руйнувань цивільної інфраструктури.
Саме тому українська дипломатія продовжує концентрувати значну частину своїх зусиль навколо отримання нових систем Patriot, додаткових ракет-перехоплювачів та інших засобів протиракетної оборони.
Керівниця аналітичного напряму Центру оборонних стратегій Леся Огризко наголошує, що саме питання протиповітряної оборони стане одним із центральних для української делегації.
«Очевидно, особливо після сьогоднішньої жахливої трагічної ночі, номер один — це антибалістика. Саме нові Patriot і пакети допомоги зараз будуть головним запитом України до партнерів», — зазначила експертка.
За її словами, українська сторона також розраховує, що союзники погодяться швидше передавати озброєння зі своїх складів, а вже потім компенсуватимуть ці запаси новими контрактами для власних армій.
Фактично йдеться про значно швидший механізм підтримки України, який дозволить не чекати роками на виробництво нової техніки.
Не лише зброя. НАТО дедалі більше інвестує в український ОПК
Ще одна принципова відмінність цього саміту від попередніх полягає в тому, що дедалі більше уваги приділяється не передачі готової зброї, а розвитку її виробництва безпосередньо в Україні.
Якщо у 2022 році більшість дискусій стосувалися постачання танків, артилерії чи боєприпасів, то зараз союзники дедалі частіше говорять про спільне виробництво озброєння, створення нових підприємств та залучення приватних інвестицій.
Андрій Праведник із Міністерства закордонних справ України звернув увагу, що одним із важливих елементів саміту стане Форум оборонних індустрій, де українські компанії матимуть можливість представити свої розробки потенційним інвесторам.
«Ми сподіваємося, що українські компанії зможуть показати результати своєї роботи та знайти партнерів для виробництва новітньої української зброї як в Україні, так і за її межами», — зазначив дипломат.
Ще кілька років тому такий сценарій здавався малоймовірним.
Сьогодні ж українські виробники безпілотників, систем радіоелектронної боротьби, морських дронів та іншого сучасного озброєння дедалі частіше стають повноцінними учасниками міжнародних оборонних проєктів.
Для НАТО це також прагматичне рішення.
Війна показала, що саме український оборонно-промисловий комплекс здатний швидко масштабувати виробництво та створювати технології, які практично одразу проходять бойову перевірку.
На думку Владислава Харкавенка, саме розвиток оборонної промисловості може стати одним із найбільш реалістичних результатів саміту.
«Можливо, буде оголошено про нові проєкти кооперації українських підприємств оборонно-промислового комплексу з європейськими виробниками — створення спільних підприємств, локалізацію виробництва чи обмін технологіями. Такі домовленості посилюватимуть обороноздатність як України, так і самого Альянсу», — вважає експерт.
Україна вже навчає НАТО
Однією з найцікавіших тенденцій останніх років стало те, що процес інтеграції перестав бути одностороннім.
Раніше говорили переважно про те, як Україна переймає стандарти НАТО.
Тепер дедалі частіше звучить інше формулювання — НАТО вчиться в України.
Леся Огризко переконана, що це вже не дипломатичний комплімент, а реальність, яку визнають у штаб-квартирі Альянсу.
«Україна сьогодні — це єдина країна, яка фактично вирішує ключову проблему для НАТО. Саме Росія визначена Альянсом як головна загроза євроатлантичній безпеці, і саме Україна стримує цю загрозу», — наголосила вона.
За словами експертки, українські військові вже брали участь у навчаннях НАТО в Естонії та Швеції, де ділилися досвідом застосування безпілотників, автономних систем і сучасних методів ведення бойових дій.
Це, фактично, означає зміну ролей.
Якщо раніше країни Альянсу навчали українських військових, то тепер дедалі більше військових інструкторів НАТО вивчають український бойовий досвід.
Особливо це стосується використання FPV-дронів, інтеграції цифрових технологій на полі бою та надзвичайно швидкого циклу "виявлення цілі — ураження".
Огризко також звернула увагу, що Альянс лише починає усвідомлювати масштаб українських напрацювань.
«Поки що партнери перебувають на стадії lessons identified — вони побачили ці уроки. Наступний етап — lessons learned, коли цей досвід буде повністю інтегрований у військові доктрини НАТО», — пояснила вона.
Довгострокова підтримка важливіша за одноразові пакети
Керівник Центру «Нова Європа» Сергій Солодкий звертає увагу ще на одну важливу деталь, яка може стати одним із головних результатів саміту.
На його думку, Україні потрібні не лише нові пакети допомоги, а й довгострокові фінансові зобов'язання союзників.
«Для України важливо не лише отримувати масштабну допомогу сьогодні. Важливо, щоб ворог розумів: ця підтримка гарантована не на кілька місяців, а щонайменше на рік чи два вперед», — наголосив експерт.
На його переконання, саме передбачуваність підтримки може стати одним із ключових факторів стримування Кремля.
Росія продовжує розраховувати, що західна допомога поступово скорочуватиметься, а політична єдність союзників ослабне.
Саме тому будь-які рішення, які демонструватимуть довгострокову відданість НАТО підтримці України, мають не лише військове, а й стратегічне значення.
Членство в НАТО: чи варто очікувати прориву саме зараз
Попри те, що питання майбутнього членства України в НАТО традиційно перебуває у центрі суспільної уваги, більшість експертів закликають дивитися на саміт в Анкарі без завищених очікувань.
Навряд чи саме цього разу пролунає політичне рішення, яке кардинально змінить статус України у відносинах з Альянсом. Водночас це зовсім не означає, що саміт не матиме історичного значення.
Сьогодні процес інтеграції дедалі менше вимірюється лише офіційними рішеннями чи деклараціями. Україна вже фактично інтегрується у безпекову систему НАТО через стандарти управління військами, спільне виробництво озброєння, оперативну взаємосумісність армій та постійну координацію між військовими структурами.
Саме тому дедалі частіше експерти говорять не про символічне "наближення" до Альянсу, а про практичне входження України до євроатлантичного безпекового простору.
Одним із підтверджень цього став нещодавній звіт щодо оперативної сумісності України з НАТО, який уперше оцінював український сектор безпеки за методологією, що застосовується до держав-членів Альянсу. Для багатьох дипломатів саме це стало одним із найбільш показових сигналів останнього року.
Домашнє завдання України ніхто не скасовував
Водночас навіть найактивніші прихильники вступу України до НАТО визнають: існує чимало речей, які Київ має виконати самостійно.
Народний депутат України та один із авторів законодавчих реформ у сфері євроатлантичної інтеграції Андрій Левус наголошує, що політична ситуація у світі справді впливає на перспективи членства України, однак значна частина роботи залежить виключно від української держави.
«Є чинники, на які ми вплинути не можемо — міжнародна ситуація чи зміна політичних сил у країнах-партнерах. Але є й те, що повністю залежить від нас. Саме це і є нашим домашнім завданням», — підкреслив він.
За словами Левуса, одним із головних напрямків залишається подальша реформа сектору безпеки.
Йдеться не лише про модернізацію Збройних сил, яка триває вже багато років. Не менш важливими залишаються цивільний демократичний контроль над сектором безпеки, оновлення законодавства щодо державної таємниці, завершення реформи Служби безпеки України та адаптація всієї архітектури безпеки до стандартів Альянсу.
«Нам потрібна спільна дорожня карта. Без політичних суперечок. Без поділу на владу чи опозицію. Це питання безпеки держави», — наголосив експерт.
Саме тому нинішній саміт варто розглядати не як фінальну точку, а як ще один етап тривалого процесу, який значною мірою залежить від самої України.
Кремль уже готується використати результати саміту у власній пропаганді
Будь-який великий міжнародний саміт — це не лише дипломатія, а й інформаційне протистояння.
Радниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Марія Ковач застерігає, що незалежно від підсумків зустрічі російська пропаганда намагатиметься представити її як доказ нібито розколу всередині НАТО.
«Ми вже зараз можемо прогнозувати основні інформаційні атаки. Кремль просуватиме наративи про "слабке НАТО", "роз'єднаність союзників", "Україну як інструмент Заходу" та про те, що Альянс нібито прагне продовження війни», — зазначила експертка.
Саме тому, за її словами, надзвичайно важливо, щоб результати саміту були максимально конкретними.
Чим більше практичних рішень ухвалять союзники, тим менше можливостей залишиться для російських інформаційних маніпуляцій.
«Саміт має стати успішним як для України, так і для членів Альянсу. Тоді російським пропагандистам буде значно складніше маніпулювати його результатами», — наголосила Ковач.
Саміт НАТО в Анкарі навряд чи увійде в історію як момент, коли Україна офіційно отримала запрошення до Альянсу. Однак його значення значно ширше за будь-які дипломатичні формулювання.
Саміт як індикатор майбутньої політики Заходу
Водночас Харкавенко застерігає, що головний ризик полягає навіть не у відсутності конкретних рішень, а у відсутності будь-яких сигналів.
«Найгіршим сценарієм стане саміт заради саміту — без політичних заяв, без нових домовленостей, без рішень щодо подальшої співпраці. Такий результат лише посилить невизначеність», — зазначає він.
Разом із тим експерт звертає увагу й на одну з довгострокових ініціатив, яка поки що залишається предметом дискусій серед союзників.
Йдеться про запропонований генеральним секретарем НАТО Марком Рютте механізм, за яким країни Альянсу могли б щороку спрямовувати 0,25% свого ВВП на підтримку України. Хоча нині кілька держав виступають проти такого підходу, саме саміт може стати майданчиком для політичних консультацій щодо його реалізації.
«Цей саміт навряд чи стане історичним, але він може виявитися поворотним. Він покаже, яка логіка переважає серед західних політиків — прагнення миру будь-якою ціною чи готовність і надалі відстоювати принципи міжнародного права та безпеки. Саме це стане головним індикатором його підсумків», — підсумовує Владислав Харкавенко.
Фактично саме зараз формується нова модель відносин між Україною та НАТО. Якщо ще кілька років тому Київ виступав переважно як держава, що потребує допомоги, то сьогодні союзники дедалі частіше говорять про Україну як про ключового партнера, який уже сьогодні забезпечує безпеку всього європейського континенту.
Результатом саміту можуть стати нові системи протиповітряної оборони, додаткове фінансування українського оборонно-промислового комплексу, довгострокові зобов'язання щодо військової допомоги та поглиблення інтеграції української оборонної індустрії у спільний безпековий простір НАТО.
Але, мабуть, головний підсумок полягає в іншому. Війна остаточно змінила роль України в європейській системі безпеки. Сьогодні вже не лише Україна прагне стати частиною НАТО — сам Альянс дедалі більше усвідомлює, що без українського досвіду, української армії та українських технологій його власна безпека у XXI столітті буде неповною.
Саме тому саміт в Анкарі стане не стільки черговою дипломатичною зустріччю, скільки ще одним кроком до переосмислення місця України у майбутній архітектурі безпеки Європи.
