Політичний календар Росії останніми роками дедалі частіше впливає на «графік» бойових дій, і травень поточного року не став винятком. За кілька днів до 9 травня — дати Дня Перемоги, яка в російському офіційному дискурсі давно втратила пам'ятний характер про трагедію Другої світової і перетворилася виключно на демонстрацію військової сили — Кремль виступив із несподіваною пропозицією. Путін запропонував Україні (через Трампа) оголосити короткочасне одноденне перемир’я на честь цього надважливого для російського режиму свята.
Ініціатива пролунала на тлі кількох дуже промовистих обставин. Перша — офіційне рішення проводити парад у Москві та інших містах в урізаному форматі, без військової техніки, що мотивується «заходами безпеки» та «захистом від українського терору». Друга — у ніч на 4 травня безпілотник прилетів на вулицю Мосфільмовську, яка знаходиться приблизно за 8 км від Красної площі, де планується парад.
Збіг цих факторів створює ситуацію, у якій пропозиція про перемир’я набуває геть інших рис. Навіщо ж Путіну раптово знадобилося припинення вогню, чи потрібно це Україні і чи варто Києву давати свою згоду? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Що стоїть за пропозицією Кремля
Коли сторона, яка розв’язала війну, виступає з раптовою ініціативою тимчасового припинення вогню, логічно припустити, що мотиви такого «душевного пориву» лежать не в гуманітарній, а в суто політичній і військовій площинах. У випадку з травневим перемир’ям ці мотиви можна умовно розділити на два рівні — зовнішній і внутрішній.
Зовнішній рівень адресований насамперед міжнародній аудиторії, а головним одержувачем сигналу виступає президент США. Москва таким чином намагається закріпити за собою образ сторони, відкритої до діалогу та пропозицій по мирних форматах, і в цьому сенсі навіть символічне перемир’я працює як елемент дипломатичного позиціонування.
Це, втім, не означає, що за ініціативою стоїть реальна готовність до поступок. Сама логіка — зупинити виснажливі бойові дії рівно на один день, а потім продовжити їх у звичному режимі — викликає великі питання стосовно адекватності того, хто це пропонує. Війна не стає менш руйнівною, кривавою та безглуздою від однієї короткої паузи, а сторони аж ніяк не наближаються до врегулювання. Цей формат має суто символічний та інформаційний зміст. Іншими словами, це жест, розрахований на зовнішнє сприйняття, але позбавлений внутрішнього змістовного наповнення.
Значно більш конкретним і зрозумілим виглядає внутрішній мотив, пов’язаний суто з проведенням параду на 9 травня. Схоже, що ППО РФ не здатна до кінця гарантувати безпеку навіть у столиці. І сьогоднішній приліт БПЛА по центру Москви це підтверджує.
Військовий парад на Красній площі є не просто церемонією, а інструментом загальної легітимації влади та головною «скрєпою» кремлівського режиму. Будь-який інцидент під час його проведення завдав би серйозної репутаційної шкоди. Саме це, а не раптове прагнення миру, з великою ймовірністю і є справжнім мотивом пропозиції Путіна. Перемир’я потрібне йому для того, щоб на один день гарантовано виключити будь-які інциденти, здатні зіпсувати картинку головного свята російського мілітаризму.
Таким чином, російська ініціатива — це комбінація зовнішньополітичного сигналу і суто прагматичної потреби забезпечити безпеку ключової пропагандистської події. Жоден із цих мотивів не має стосунку до реального бажання завершити війни.
Хоч один день без пострілів: український вимір перемир’я
Якщо ж подивитися на ситуацію з української сторони, то все виглядає дещо менш однозначно. З одного боку, у влади явно є очевидна спокуса відкинути ініціативу саме через причини, якими вона продиктована: приймати правила гри, встановлені Кремлем у його ж інтересах, виглядає як сумнівна стратегія. З іншого боку, є кілька раціональних аргументів, які змушують поставитися до пропозиції абсолютно серйозно.
Перше і ключове: навіть один день припинення вогню — це доба, протягом якої не гинутимуть люди (або принаймні таких випадків стане на порядок менше). Це день, коли українські міста не зазнають обстрілів, а люди спокійно спатимуть вночі. Для цивільного населення це доба без повітряних тривог і без ризику опинитися під ударом, а для військових на передовій — пауза, яка дає можливість хоча б мінімально перепочити та відновити сили. Тож якщо існує ймовірність, що за цей день не загине жодна людина або загине значно менше, ніж за звичайну добу бойових дій — ігнорувати таку можливість було б злочином.
Є також психологічний аспект, який не варто недооцінювати. Пауза в бойових діях створює контраст між станом війни і станом тиші. Для людей, які роками перебувають у середовищі постійної загрози, доба без стрілянини може стати нагадуванням про те, як виглядає нормальне життя. Це працює з обох боків лінії фронту. Для українських військових це нагода перепочити. Для російських — можливо, привід замислитися над тим, що війна не є природним станом, і що її можна просто зупинити. Звісно, не варто переоцінювати цей ефект, бо один день навряд чи змінить свідомість армії, яка роками діє в логіці агресії та перманентного наступу. Але й повністю ігнорувати його теж не слід.
Ще один суттєвий фактор — політична площина. Україна перебуває в ситуації, коли будь-яка відмова від перемир’я, навіть запропонованого з сумнівними намірами, буде негайно використана проти неї. Російська пропаганда та лояльні до Москви голоси на Заході миттєво сконструюють наратив про те, що Київ відкидає мирні жести і налаштований виключно на продовження війни. Це не той сигнал, який вигідно надсилати міжнародним партнерам. Крім того, оскільки бойові дії ведуться на українській території, саме Україна з об’єктивних причин виглядає стороною, яка найбільше зацікавлена в будь-якому зниженні інтенсивності кровопролиття. Відмова від бодай короткочасної, але тиші суперечила б цій логіці.
Отже, з української точки зору погоджуватися на перемир’я потрібно. Потрібно не тому, що Путін хоче провести свій парад, а тому, що вигоди від одного дня тиші переважають витрати, а політичні ризики відмови є доволі відчутними. Та погоджуватися варто не безумовно, а з чіткою власною стратегією.
Пауза як інструмент впливу
Насправді ключове питання, яке постає перед владою, полягає не в тому, приймати чи відхиляти пропозицію Кремля. Питання в тому, як саме її прийняти і який наступний крок зробити. Просто сказати «так» і зупинити вогонь на добу, щоб наступного ранку війна відновилася в колишньому режимі — дурість. Але існує можливість перетворити цю ситуацію на щось більше.
Якщо Росія пропонує зупинити бойові дії на один день, Україна має повне право запитати: а чому лише на один? Якщо ми можемо забезпечити режим тиші на добу — чи є об’єктивні перешкоди для того, щоб продовжити його на тиждень? Якщо виходить тиждень — що заважає спробувати місяць? А далі — рік? А в перспективі — чи не означає це, що сторони здатні домовитися про повноцінне припинення вогню на постійній основі, яке могло б стати основою для політичного врегулювання?
Така постановка питання має одразу кілька переваг. По-перше, вона демонструє, що Київ не відкидає мирні ініціативи, а навпаки — готовий розвивати їх далі. Це сильна позиція для зовнішньої аудиторії: Україна виступає не як сторона, що погоджується на чужі умови, а як сторона, що пропонує розширити рамки дискусії. По-друге, це перевірка справжності намірів Москви. Якщо Кремль справді прагне продемонструвати миротворчість, йому буде складно пояснити, чому він готовий зупинити війну на один день, але не готовий обговорювати довший термін. Якщо ж відповіддю буде відмова або ухилення — а саме так і буде — це стане додатковим свідченням того, що йшлося не про мир, а про вирішення тактичного завдання, пов’язаного з 9 травня.
Українська влада вже діє в цій логіці. Однак розраховувати на те, що Москва погодиться на пролонгацію перемир’я, означає бути ну дуже великим оптимістом. Та саме в цьому й полягає сенс зустрічної пропозиції: вона переводить дискусію з площини символічних жестів у площину конкретних зобов’язань. І навіть якщо РФ відмовиться, Київ опиниться у виграшній позиції в інформаційному полі. Він продемонструє, що готовий до реального припинення вогню, а не лише до одноденної політичної вистави.
Думки експертів
Політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що ситуація з проханням про перемир'я та парадом на 9 травня у Москві виглядає водночас парадоксальною та цікавою.
«Це буде перший парад без військової техніки з моменту вторгнення, що дуже показово. Розумієте, говорити про демілітаризацію України і проводити парад без військової техніки — це, м'яко кажучи, пікантно. Хоча росіян це не лякає, тому що у них є виключно своя правда, яка тільки для них є правдою, і ми це маємо розуміти. Розмова Трампа і Путіна на цю тему теж дуже цікава з однієї простої причини: Путін хотів, щоб це була його ініціатива і він належним чином її опрацював. Але тут склалася ситуація, коли вийшов Трамп до людей — а він любитель давати різноманітні оцінки і робити заяви — і сказав про те, що це його пропозиція про перемир'я. І це дуже цікавий епізод. Врешті, є і третє: це сьогоднішній приліт українського безпілотника до Росії. Це взагалі змінює ситуацію достатньо кардинально. Це показує, що Росія і конкретно Москва не є ефективно захищеними навіть попри те, скільки систем ППО туди стягнуто. Але ми маємо усвідомлювати, що ця ситуація не стане тригером для Росії і російських громадян, тому що перебувають в певному інформаційному вакуумі, в доволі обмеженому інформаційному середовищі. Але ця ситуація однозначно стане тригером для наших західних партнерів. І ми маємо про це максимально активно говорити», — впевнений Євген Магда.
Політолог, директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко взагалі вважає, що перемир'я Путіну потрібне зовсім не для параду.
«Це спосіб оточення Путіна проштовхнути в громадську думку саму ідею перемир'я. Адже якщо можна припинити вогонь на 1-2 дні, то можна і на місяць, і на три, і так далі. Так колись робили на Кіпрі, у В'єтнамі, Кореї, тощо. Раніше російська ідея була така: ми бомбимо Україну і одночасно ведемо переговори. Україна при цьому перебуває гіршому становищі. Але зараз немає взагалі ніякого мирного процесу, бо для реальних переговорів потрібне перемир'я. Я думаю, що зараз у Путіна шукають цей шлях до перемир'я, бо все це надто затягнулося. Тобто це робиться не так для параду, а скільки для того, щоб суспільна свідомість РФ звикла до перемир'я.
І так, це не вперше вже плануються якісь короткострокові припинення вогню. Проте ситуація постійно змінюється. Всередині РФ не все гаразд, є свої складнощі. Плюс успішні українські удари. Путіну, щоб зупинити війну, потрібна згода армії, потрібно забезпечити виконання його наказу. Все набагато системніше, і справа тут не в 9 травня. Я не думаю, що Путін особливо боїться чогось цього дня, ні. Що ж до України, то нам потрібне перемир'я хоча б місяця на три, і, звичайно ж, відновлення переговорів. Над цим треба працювати. Україні взагалі вигідно стягування ППО до Москви. Адже таким чином «оголюються» інші важливі ділянки. Не треба бомбити Москву — є куди пріоритетніші цілі!» — зазначив Віктор Небоженко.
Резюмуючи, на пропозицію припинити вогонь 9 травня варто погодитися — бо навіть один день без масових смертей і обстрілів міст неможливо переоцінити. Але згода має супроводжуватися тиском: давайте не просто зупинимося на добу, а продовжимо цю паузу. Давайте перевіримо, чи здатні ми не стріляти бодай тиждень, а може й місяць чи рік. Якою б не була відповідь Москви (а ми здогадуємося, якою вона буде) — м'яч таким чином все одно опиняється вже на її полі. А це зовсім інша гра.
