Як утікач Вільям Баклі прожив три десятиліття серед ватауронгів
У 1835 році британські колонізатори та їхні провідники з народу еора поблизу Джиланга, нині Джелонга, зустріли чоловіка в одежі з опосумових шкур і зі списом. Він майже забув англійську, але показав татуювання з літерами W. B. Так колонізатори встановили, що це Вільям Баклі — засуджений, який утік із поселення в Булланатулонгу, нині Сорренто, 1804 року. Про його історію розповідає ABC News Australia.
Втеча з колоніального поселення
Баклі народився 1780 року в графстві Чешир на півночі Англії, працював муляром і служив солдатом. У 1803 році його засудили за крадіжку зі зломом та відправили до Австралії. Сам Баклі згодом стверджував, що його провина полягала лише в отриманні викраденої тканини.
У віці 22 років він вирушив до Порт-Філліпа разом із 300 іншими засудженими, яких направили заснувати поселення на півострові Белларін. Через нестачу прісної води та обмежені площі придатної для землеробства землі умови там були важкими. Баклі та ще кілька засуджених утекли, вважаючи, що Сідней розташований у межах пішої досяжності.
Утікачі опинилися на іншому березі затоки Порт-Філліп, харчувалися ягодами та молюсками. Згодом супутники Баклі повернулися до поселення, тоді як він вирішив виживати самотужки.
Життя з ватауронгами
Спочатку Баклі відмовлявся від допомоги представників народу ватауронгів. За кілька місяців, виснажений голодом і травмований, він був урятований двома жінками, які привели його до табору. Ватауронги навчили його мови, полювання, риболовлі та пошуку їжі.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Баклі жив на периферії їхнього суспільства разом із жінкою з народу ватауронгів та їхньою дитиною. До їхньої родинної групи також прийняли ще кількох людей. У мемуарах, написаних іншою людиною з його слів, він згадував, що майже цілком став мешканцем дикої природи, спав на землі й роками жив без звичних зручностей.
До появи Баклі ватауронги контактували з китобоями та мисливцями на тюленів. За час його життя серед громади сталися дві епідемії віспи, якими він також заразився. Лі Буше, співведучий історичного подкасту The Dead Can't Sue, вважає, що Баклі передавав ватауронгам відомості про колоніальну силу, яка дедалі помітніше входила в їхнє життя.
Посередник між двома світами
Повернувшись до британців 1835 року, Баклі заявив, що чув про наміри ватауронгів атакувати табір Джона Веджа та його поселенців. Він вирішив здатися, сподіваючись запобігти конфлікту. Після помилування Баклі кілька років виступав посередником між британськими колонізаторами, які прибували до регіону, та місцевими корінними громадами.
До ватауронгів і своєї родини він не повернувся. Британські поселенці ставилися до нього з підозрою, що ускладнювало його спроби зменшити насильство. Згодом Баклі переїхав до Гобарта, де 1840 року одружився з удовою. У 1852 році журналіст Джон Морган опублікував книжку «Життя і пригоди Вільяма Баклі» на основі його розповідей.
