З якими запитами до івент-агенцій сьогодні найчастіше звертаються клієнти? Де в Європі найпопулярніші місця для організації вечірок? Чому приватність — це розкіш і в чому філософія сучасного «патімейкера» у 2026 році? Якими є основні тенденції цього бізнесу та як на нього впливає ситуація в Україні і світі?
Про це та інше в ексклюзивному інтерв'ю UA.News розповідає Аста Тамазян. Далі — пряма мова спікерки.
Про себе і свою професію
Мене звати Аста Тамазян, але всі знають мене просто на ім'я — Аста. Я позиціоную себе як креативний продюсер, creative experience producer. Розумію, що це звучить дуже пафосно, тому люблю називати себе просто «патімейкером». Мій профіль — це створення незвичайних тусовок і вечірок.
Я маю великий досвід колаборацій з іншими івент-бюро і раніше часто працювала в партнерстві з іншими колегами. Зараз же я прийшла до створення свого бренду, свого creative production, який називається Made by Asta. Це авторський creative production приватних вечірок. Його суть — не просто організовувати свята, а створювати світи та враження, які гості проживають на цих заходах. Вечірки, які неможливо забути.
Філософія мого креативного продакшену доволі проста: я не хочу робити просто красиві заходи. Мені цікаво на декілька годин створити саме іншу реальність, перенестися в інший вимір. Ми завжди говоримо — not for everyone, «не для всіх». Чому не для всіх? Тому що те, що роблю я і мій production, — це щось божевільне, незвичайне, зі стовідсотково повним зануренням у тему, ідею та образ.
З якими запитами найчастіше звертаються клієнти
Найчастіше це дні народження, вечірки, якісь важливі особисті дати. Але люди, звертаючись до мене, зазвичай уже знають, що я люблю робити незвичайні речі, не для всіх. І мені недостатньо просто гарного майданчика, хорошого артиста й вечері. Мені потрібна історія, якась тема. Я люблю робити тематичні тусовки — з характером, зі своєю реальністю. Коли ми можемо взяти якусь епоху, або спогади людини, або атмосферу якогось фільму чи міста — будь-що — і на кілька годин буквально телепортувати туди гостей.
Тому до мене приходять не просто відсвяткувати день народження. До мене приходять за досвідом, якого раніше не було, за чимось незвичайним. А привід може бути будь-яким, іноді він взагалі не потрібен. Хороша історія сама по собі варта вечірки — я щиро так вважаю.
Про те, кого найбільше серед клієнтів
Зараз основна частина людей, з якими я працюю — це українці, які живуть у різних куточках світу зі зрозумілих причин. Але мені дуже подобається, що мої проєкти вже не прив'язані до однієї країни, що вони стали міжнародними. Чесно кажучи, національність для мене взагалі не має жодного значення. Напевно, це тому, що я все життя існую на перетині різних культур. Я вірменка, яка виросла в Україні, а зараз живу в Німеччині. Тому мені складно мислити кордонами однієї країни чи однієї культури. Для мене набагато важливіший збіг за енергією, смаком, ступенем творчого божевілля. І важлива, звісно, стовідсоткова довіра клієнта. Тому мій production — це історія без географічних чи національних кордонів. Головне, щоб була історія, яку ми хочемо розповісти.
Про тренди й тенденції в організації свят у 2026 році
2026 рік дуже добре показує одну річ: просто класичного заходу вже недостатньо. Ми щодня бачимо занадто багато красивого в соціальних мережах. Красивою картинкою людину вже складно по-справжньому здивувати. Тому головний тренд для мене сьогодні — це емоція і занурення. Щоб людина прийшла не просто подивитися на подію, а опинилася всередині цієї події. І тут особливо цікава робота з «живими декораціями»: так я називаю акторів, персонажів, які вводять людину в історію, занурюють її в тему і стирають межу між постановкою та реальністю. Наприклад, якщо ми переносимо людину в певну епоху, то для мене недостатньо поставити відповідні меблі, увімкнути музику того часу, etc. Я завжди хочу, щоб на моїх заходах жили люди тієї епохи. Щоб із гостем хтось заговорив, щоб поруч щось сталося. І щоб на якийсь час людина справді забула, де вона перебуває.
І якщо продовжити тему тенденцій, ще одна тенденція — це, звісно, персоналізація. Раніше можна було взяти один івент і продати його десятьом клієнтам. Але ж набагато цікавіше взяти особисті спогади людини, її дитинство, історію кохання, улюблений фільм, сюжет, книгу, яку вона любить — і все це перетворити на подію. Щоб у гостя виникло відчуття, що це неможливо зробити ні для кого іншого. Тобто максимальна персоналізація. І взагалі я думаю, що ми поступово переходимо від визначення «івент» до визначення experience, тобто «досвід». Саме індивідуальний підхід має найбільшу цінність.
Що найскладніше в роботі з гостями і чому не буває «важких» клієнтів
Я взагалі не вірю в поняття «важкий клієнт». Я доволі швидко розумію, чи на одній ми хвилі з людиною, чи ні. Для мене найголовніше в роботі з моїми гостями — це довіра. Людина, яка приходить до мене, отримує не лише організацію. Вона повинна довіряти моєму смаку і професійному баченню. Але це, звісно, не означає, що я не враховую її побажання. Навпаки, усе починається з побажань людини, з її характеру. Це психологія. Я цікавлюся смаками клієнта, запитую про спогади, речі, які він любить. І важливо також знати те, чого людина терпіти не може. І потім, після того як я добре відчула людину, моє завдання — перекласти всі ці знання про неї мовою події.
Але при всьому цьому я абсолютно спокійно можу і відмовитися від проєкту. Тому що, наприклад, класичне весілля навіть із бюджетом у 10 мільйонів, із гортензіями, дзеркальними підлогами, Рікі Мартіном — це просто не мій профіль. І справа не в тому, що такий формат поганий. Навпаки, є надзвичайно талановиті організатори заходів, які спеціалізуються саме на таких івентах. Але для мене важливо, щоб була ідея, трохи божевілля. І можливість створити іншу реальність. Тому мені добре й комфортно працювати з людьми, які в хорошому сенсі трохи божевільні. Це мої люди.
Про найскладніший випадок у роботі, коли все вдалося врятувати в останній момент
Я можу багатьох розчарувати, тому що красивої історії про те, як за п'ять хвилин до приходу гостей там завалилася сцена, втік артист, а я все героїчно врятувала, у мене немає. Дуже сподіваюся, що вони й не з'являться. Звісно, у кожному великому проєкті щось може піти не за планом. Але я вважаю, що професіоналізм команди якраз у тому, щоб гість ніколи про це не дізнався, і ніхто не дізнався. Для мене хороший продюсер — це не той, хто ефектно «гасить пожежі», а той, хто постарався зробити так, щоб цих «пожеж» узагалі не було.
Про свою команду
У мене є «кістяк» людей, мої партнери, з якими я працюю на постійній основі. Команда складається з технічного директора: це людина, яка займається, умовно кажучи, спецефектами, світлом, звуком та всім цим величезним пластом роботи. Є, звісно ж, і декоратори. Є партнер, який займається виключно артистами, абсолютно різними: від балетмейстерів і оперних співаків до суперзірок зі США. У мене є постійні партнери у Франції, в Іспанії, в Італії і так далі. Це найкращі кейтерингові компанії в кожній країні. Вони, звісно ж, різні. А також фотографи, відеографи тощо. Коли ти працюєш по всій Європі й не тільки, ти фізично не можеш усюди брати із собою всіх членів команди. Тобі потрібні локальні партнери, і в мене є досить велика кількість таких партнерів.
Про бюджети та витрати на свята
Тут я замість суми залишу Х. Поясню чому. Бюджети приватних заходів — це дуже конфіденційна тема, як і самі заходи. Чим вищий рівень проєкту, тим менше про нього зазвичай можна розповідати, аж до підписання договору про нерозголошення. Я сама вкрай рідко публікую фотографії із заходів. І мене запитують: а де можна подивитися ваше портфоліо? Ніде. Тому що коли людина запрошує мене у доволі особисту частину свого життя — я не вважаю, що її свято автоматично стає моїм контентом.
Тому про мінімальний чи максимальний бюджет я також волію не говорити. Можу сказати лише одне: у бюджету події є точка входу, а верхньої межі, по суті, не існує. Усе дуже індивідуально й залежить від ситуації. Я навіть не можу назвати точку входу — це 10, чи 30, чи 300 тисяч євро. Це настільки індивідуально, настільки залежить від ідеї, локації, кількості гостей, запиту клієнта, що я просто не хочу вводити читачів в оману.
Приватність — це частина розкоші. Не все красиве повинно ставати контентом. Деякі вечори існують лише для тих, хто був на них запрошений, я в цьому переконана. Як казав чудовий Оскар Вайлд, таємниця — це сутність романтики. Тож давайте будемо трішки романтичнішими.
Чи впливає на роботу економічна ситуація в Україні та Європі
Звісно, економічна ситуація впливає на всіх. Було б дивно стверджувати протилежне в наших реаліях. Але в тому сегменті, в якому працюю я, помічаю радше не зникнення бюджетів, а зміну ставлення до грошей. Люди стали набагато уважніше ставитися до того, за що саме вони платять, і що придбане за ці гроші в підсумку їм принесе. Якщо це буде просто симпатично й красиво, із грошима важко розлучатися. Але коли люди розуміють, що за ці гроші вони отримують сильні емоції, які неможливо забути, то в це вони охоче інвестують. Мені здається, що у складні часи бажання святкувати це життя стає навіть сильнішим.
Про найпопулярніші та найулюбленіші локації в роботі
Серед найпопулярніших напрямків — Європа. Вона, звісно, поза конкуренцією. Італія — абсолютна класика: озеро Комо, Венеція, Тоскана, Амальфітанське узбережжя, Сицилія. Тому що саме середовище вже наполовину створює подію. Ці фантастичні палаццо, неймовірної краси сади, архітектура. Це дуже сильно приваблює. Франція: Прованс, Лазурний берег, який зараз шалено популярний. Починаючи з минулого року, популярності також набирає моя улюблена Нормандія. Ну і звичайно ж Париж, це також місто абсолютно поза будь-якою конкуренцією. Я сама обожнюю Париж та дуже люблю реалізовувати свої ідеї саме в ньому. Також Іспанія: безумовно Барселона, Ібіца, Майорка. Там дуже круто. Зараз я якраз працюю над дуже цікавим проєктом у Барселоні. Також, безперечно, завжди популярні різноманітні тропічні острови.
А ось якщо сказати, де я мріяла б попрацювати, — то це знову-таки трохи божевільні ідеї. Одна з них — зробити івент у Болівії, Південна Америка. Солончак Уюні. Коли після дощу він перетворюється на гігантське дзеркало, там практично зникає горизонт. І я просто уявляю дуже мінімалістичну конструкцію посеред цього абсолютного простору. Захід сонця, світло, музика. І там не потрібно змагатися з природою, потрібно лише правильно в неї втрутитися. Ось це моя мрія. А друга мрія — це водоспади Ігуасу між Бразилією та Аргентиною. Я просто мрію створити якийсь проєкт поруч із такою приголомшливою природною могутністю, біля водоспадів. Причому максимально делікатно, у форматі, коли головним «спецефектом» є самі водоспади. Ще одна, уже третя мрія, більш реалістична на сьогодні — якийсь техно-рейв у готичному соборі. Я велика прихильниця готичної архітектури, взагалі я художниця за освітою. І мене завжди вражають і захоплюють готичні собори з їхніми склепіннями, багатовіковими вітражами, монументальною архітектурою.
Я дуже мрію зробити електронний рейв упереміш із елементами сучасного мистецтва в такому місці. Не буду розкривати, на яку саме тему. Якщо когось це зацікавить — будь ласка. Ідея полягає в тому, щоб гості увійшли в цей простір, а через кілька годин він відчувався вже зовсім інакше. Чесно кажучи, мене також дуже захоплюють пустелі, печери, льодовики, покинуті палаци, старі театри, острови. Також хотілося б провести приватний захід на якомусь безлюдному острові, куди люди діставатимуться морем, прилітатимуть гелікоптерами. Ось такі мрії. Але це не про те, як провести 100 вечірок у 100 красивих готелях світу.
Я хотіла б одного дня подивитися на карту своїх проєктів і побачити на ній місця, про які звичайна людина насамперед запитала б: «А там взагалі можна влаштувати вечірку?» І саме тоді мені стає по-справжньому цікаво: а чому б і ні?
