Сьогодні, в середу 18 лютого, у швейцарській Женеві пройшов черговий раунд мирних переговорів між Україною та Росією за посередництва США. Ці переговори є критично важливими, адже від них залежить, чи вдасться зупинити гарячу фазу війни, що триває вже чотири роки (швидкий спойлер — на жаль, знову не вдалося).
Українська делегація, як і до цього, представлена на найвищому рівні, що підкреслює бодай формальну серйозність намірів Києва. Президент України, як заявляється, особисто контролює процес, кожен член делегації має чіткі дипломатичні інструкції, а її керівник — прямий зв'язок з головою держави.
Однак з іншого боку столу переговорів сидить давній «новий-старий» знайомий. Російську делегацію знову очолив помічник Путіна, історик за освітою та головний «охранитель» кремлівських історичних міфів — Володимир Мединський. Його поява в Женеві стала не просто черговим кадровим рішенням, а своєрідним демаршем. Кремль міг би відправити професійного дипломата-переговорника або хоча б людину, яка має реальний досвід бодай у чомусь. Натомість ми бачимо придворного ідеолога, автора сумнівних історичних праць і людину, яка в попередні роки прославилася хіба що скандалами. І це — своєрідна «чорна мітка» для всього переговорного процесу.
Мединський — це не просто чиновник. Це символ тієї Росії, яка не хоче чути співрозмовника, яка заперечує очевидне і намагається замінити реальність міфами про «велике минуле».
Що відомо про Володимира Мединського і чому його участь у переговорах означає автоматичний провал будь-якого дипломатичного процесу? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Від українця за народженням до творця імперської пропаганди
Життєпис Володимира Мединського — це класичний приклад того, як людина, народжена в Україні, стає одним з архітекторів ідеології, що виправдовує агресію проти власного місця народження.
Мединський з'явився на світ 18 липня 1970 року в місті Сміла Черкаської області. Це невеличке промислове містечко в центральній Україні, яке станом на сьогодні регулярно потерпає від російських ударів. Минули десятиліття, і сьогодні цей уродженець української землі, людина, чиє дитинство минуло на берегах Тясмину, очолює делегацію країни, яка знищує українські міста, включаючи його малу батьківщину. Цей факт сам по собі є глибоко символічним.
Кар‘єрний шлях Мединського у Росії був стрімким. Син військового та випускник МДІМВ (російською — МГИМО) — легендарної «кузні кадрів» радянських і російських дипломатів, він швидко інтегрувався у політичне та медійне середовище. На відміну від багатьох апаратників, Мединський поєднував депутатство з написанням книг. Він створив серію праць про міфи навколо Росії, де намагався «розвінчати» негативні стереотипи про РФ. Вже тоді в його текстах проглядалася та сама лінія ресентименту, яку згодом взяв на озброєння Путін: Росію постійно недооцінюють та «кидають», її історію спотворюють, а її вороги майже всюди. Ці ідеї стали благодатною основою для майбутньої агресивної політики Кремля.
Проте справжню «славу» Мединський здобув на посаді міністра культури Російської Федерації, яку обіймав з 2012 по 2020 рік. Цей період запам‘ятався його постійними скандалами з творчою інтелігенцією.
Мединський відомий фразами на кшталт «держава нічого не винна митцям», що держава нібито «нікому нічого в мистецтві не забороняє», а також відвертою зневагою до будь-яких проявів ліберальної культури. Коли режисери та актори намагалися відстоювати свободу творчості, Мединський звинувачував їх у «відриві від народу» та навіть у зраді національних інтересів, хоча здавалося б: до чого тут національні інтереси, якщо йдеться про справжнє мистецтво, а не низькопробну пропаганду? Саме за його каденції посилилася цензура в театрах, а вистави, які не подобалися владі, знімали з репертуару під різними приводами. «Неправильні» актори та режисери (на кшталт Кирила Серебреннікова) швидко потрапляли в опалу, на них навіть заводилися кримінальні справи.
Але головна його «заслуга» — це системна робота з переписування російських підручників з історії. Саме під егідою Мединського формувався той агресивний історичний наратив, який сьогодні лежить в основі путінської ідеології: Росія як «обложена фортеця», яка віками страждала від Заходу і має історичне право «збирати землі». Він створив міцний фундамент для виправдання війни в масовій свідомості росіян. Його підручники навчають дітей, що Україна — це штучне утворення, що росіяни та українці — один народ, що Захід завжди мріяв знищити Росію, тощо. В тому числі носії цих ідей сьогодні вбивають українців на фронті.
Сьогодні ж, у 2026 році, його офіційний статус — помічник президента Путіна (один з багатьох). Фактично Мединський є людиною без власної політичної ваги. Це технічний виконавець, який втратив міністерське крісло після серії провалів та скандалів. Але саме таких виконавців Кремль відправляє на найважливіші зустрічі, демонструючи своє справжнє ставлення до мирного процесу. Якщо для Путіна переговори — це лише гра, то чому б не відправити туди людину, яка звикла гратися в псевдоісторичний абсурд замість предметних дискусій?
Деструктор миру та історичний фантазер
Володимир Мединський має унікальний послужний список на переговорному фронті. Він уже двічі очолював російську делегацію на провальних зустрічах у Стамбулі: спочатку навесні 2022 року, а потім влітку 2025-го. І кожного разу його участь ставала антонімом слова «конструктив».
Все через те, що Мединський поводиться не як дипломат, а як лектор на кафедрі, який намагається втиснути реальність у «прокрустове ложе» російських історичних міфологем. Для нього переговори — це не пошук компромісу, а можливість ще раз публічно викласти свою версію історії, принизити співрозмовника і показати, що Росія ніколи не поступається.
Так, на переговорах у 2025 році, за даними джерел, Мединський занурював присутніх у нетрі історії з таким захопленням, ніби захищав дисертацію чи виступав на мітингу. Він, зокрема, докладно розповідав про Північну війну зі Швецією у XVIII сторіччі, яку Росія вела 21 рік, прозоро натякаючи, що Москва готова воювати так само довго, незалежно від жертв. Це дуже нагадує Путіна в інтерв'ю Такеру Карлсону, коли на просте і пряме питання кремлівський диктатор почав читати довгу лекцію, почавши ледь не з періоду печенігів.
Улюблена ж тема Мединського — історія російської державності, яку він починає чи то з XIII століття, чи то з часів Рюриковичів, чи то ще раніше, доводячи таким чином «споконвічність» прав на ті території, які сьогодні намагається захопити російська армія. Замість обговорення умов припинення вогню учасники переговорів змушені вислуховувати псевдоісторичні лекції про те, як Петро І бив шведів або як Катерина ІІ приєднувала Крим. І це ще в кращому випадку; в гіршому сторонам доводиться занурюватися в «пітьму віків» та слухати про тих самих печенігів. Подекуди така любов до «альтернативної» історії неіронічно нагадує якесь психічне порушення — що в Мединського, що у Путіна.
Насправді ж це не просто дипломатична неграмотність, а свідомий зрив процесу. Коли замість предметних розмов ми починаємо з серйозними обличчями обговорювати події тисячолітньої давнини, до яких нікому давно немає діла — до того ж в російській інтерпретації — діалог стає приреченим. Мединський — це Путін у мініатюрі: та ж сама нездорова зацикленість на історії, та ж зневага до співрозмовника і та ж неготовність до компромісів. Він приїжджає на переговори не з портфелем пропозицій, а з валізою історичних аналогій, які мають комусь навіщось довести велич Росії та нікчемність її опонентів. Українські дипломати неодноразово скаржилися, що спілкування з Мединським нагадує розмову зі стіною: ти йому кажеш про війну в Україні, а він тобі відповідає про Рюрика. Чисте безумство.
Результат такої тактики не змусив себе довго чекати. Перший же день нинішніх переговорів у Женеві (тобто вівторок, 17 лютого) виявився провальним. Видання The New York Times заявило про «глухий кут». Журналісти Axios висловилися в схожому ключі. І тільки в рожевій картині світу оптиміста Стіва Віткоффа переговори були, як завжди, «дуже конструктивними».
І цього, на жаль, варто було очікувати. Коли делегацію очолює людина, яка більше дбає про просування неоімперських міфів, ніж про порятунок людських життів, іншого результату й бути не могло. Мединський не просто неефективний — він деструктивний. Його риторика щоразу погіршує атмосферу переговорів, провокує суперечки і забирає дорогоцінний час, який міг би бути використаний для реальних домовленостей.
Ситуація з призначенням Мединського виглядає як відверте знущання з самої ідеї мирних переговорів. Нагадаємо, що попередні раунди в Абу-Дабі очолював Ігор Костюков — представник ГРУ, людина військова, яка принаймні відповідала за свій профіль і могла предметно обговорювати технічні профільні питання. Але після замаху на заступника Костюкова в Москві РФ, схоже, вирішила остаточно порвати навіть із формальною підтримкою ідеї діалогу, відправивши туди абсолютно деструктивного ідеолога-псевдоісторика, чия задача, схоже, полягає виключно в знущаннях над опонентами. Можливо (і навіть дуже ймовірно) в Кремлі вважають, що це вельми дотепно.
Підбиваючи підсумки, Мединський — це і є та сама «чорна мітка» для переговорів, знак того, що Москва робить ставку на затягування часу, а не на припинення війни. В умовах, коли щодня гинуть люди, такі ігри є злочином. І поки Росія надсилає таких «переговорників», сподіватися на реальний мир — на який, на жаль, і так ніхто особливо вже не сподівається — точно не доводиться.
