27 серпня – 100 днів з моменту вступу Володимира Зеленського на посаду президента України. За традицією, що склалася, це перший термін, за який прийнято оцінювати діяльність новообраних лідерів.
Не зраджуючи цієї традиції, ми підводимо підсумки перших 100 днів президента Зеленського, на якого поклали свої надії близько 75% населення.
Загальні враження: власний стиль із домішками Порошенка
Різкуватий щодо публічного спілкування з чиновниками різного рангу, як наприклад, на нарадах місцевих і регіональних адміністрацій у Борисполі, Миколаєві, Черкаській і Житомирській областях, або на митниці в Закарпатті та Одесі. Словом – скрізь, де президент буває з робочими поїздками і проводить наради.
Розноси за бездіяльність і корупцію, гучні звільнення нерозторопних держслужбовців, вибивання обіцянок і термінів від місцевої влади у вирішенні локальних проблем – фішка Зеленського. Що можливо не до душі чиновникам, але в народі сприймається позитивно. І нагадує практику гласного спілкування президента Білорусі Олександра Лукашенка.
Наскільки ефективною буде така манера у перспективі, сказати складно. Залежить від готовності самого президента і його найближчої команди тиснути на систему до кінця і контролювати результативність на місцях.
Те, що наради за участю глави держави перестали нагадувати постановочні зустрічі VIP-персон, де все вирішується по-тихому у кабінетах – позитивне явище. Головне тут, щоб публічна порка від Зеленського не стала тим самим показушним сценарієм для симпатиків, за яким на ділі нічого не змінюється.
Брак досвіду і примари Порошенка
Якщо з бюрократією президент готовий боротися, не добираючи виразів і методів, публічно примушуючи чиновників йти у відставку за власним бажанням, то в плані інших не менш гострих питань, займає вичікувальну позицію.
Як, наприклад, щодо реакції на різні суспільні та політичні виклики. Зеленський або мовчить зовсім, або реагує всупереч очікуванням. І тут відчувається брак політичного досвіду та відсутність власної думки.
Статус російської мови, реінтеграція Донбасу, конкретні шляхи досягнення миру в регіоні, ставлення його адміністрації до Росії та проросійських сепаратистів, готовність поступатися інтересами країни для «умиротворення» агресора. Щодо цих і багатьох інших чутливих тем у президента все ще немає чіткої стратегії. А якщо вона й існує, то зусиллями його команди висловлюються різні, а іноді й протилежні точки зору.
Всупереч дистанціюванню від старих еліт і попередника Петра Порошенка, президент Зеленський, якого спочатку сприймали як прихильника повернення України у сферу впливу Кремля, багато в чому прояснив свої прозахідні пріоритети першими закордонними візитами – до Брюсселю, Парижу і Берліну, в Канаду, на зустрічах з лідерами Ізраїлю та Туреччини.
І фактично Зеленський змушений повторювати зовнішньополітичну риторику Порошенка. Щодо європерспектив України, руху в НАТО, співпраці із західними кредиторами, санкційного тиску на Росію. Але робить він це по-своєму, більш лояльно. Зокрема, у публічних оцінках стосовно Росії і особисто Володимира Путіна.
Довіра з боку Зеленського російському лідерові вже сприймається як невиправдана. З моменту останнього безстрокового і повного перемир'я на Донбасі продовжують гинути українські військові, а сепаратисти використовують заборонену Мінськими угодами зброю. Про що свідчать щоденні зведення ООС і ОБСЄ.
Ймовірно, що сам президент з часом також буде змушений поміняти своє лояльне ставлення. Коли на особистому рейтингу переконається в тому, що Путін і довіра – поняття не сумісні.
Можливо і те, що в недалекому майбутньому глава України відмовиться від швидких обіцянок, як було у випадку із відновленням мосту в Станиці Луганській протягом місяця (чого не сталося) або з відстрочкою штрафів для єврономерів (аналогічно). Про що детальніше зупинимось у другій частині матеріалу. Адже головні підсумки Володимира Зеленського в тому, чого не вдавалося жодному українському лідерові – отримати всю повноту державної влади в країні.
Політичне моновладдя – найгучніший результат Зеленського
Власне, тріумфальна перемога Володимира Зеленського на президентських виборах здивувала не тільки Україну, а й увесь світ. Політичний новачок, актор і шоумен зміг виграти складну кампанію у досвідченого політика і дипломата Петра Порошенка. 75% підтримки народ України до цього моменту не виявив жодному лідерові.
Парадокс полягав у тому, що отримавши такий кредит народної довіри, Володимир Зеленський з самого початку свого правління виявився в ситуації, коли фактично не міг впливати на те, що відбувається в Україні. Без представництва в парламенті президентські ініціативи залишалися не почутими з боку народних депутатів, а будь-які звільнення та призначення, для яких було потрібно голосування в Раді, були провальними. Як у випадку з Гройсманом, Клімкіним та іншими знаковими фігурами.
Все змінилося після дострокових парламентських виборів, на яких пропрезидентська партія «Слуга народу» повторила тріумф Зеленського, отримавши більшість місць у Верховній Раді. 254 мандати з 426. Ймовірно, монобільшість посилиться і за рахунок депутатів-самовисуванців, готових до роботи під брендом і на умовах «Слуги народу».
Завдяки результатам виборів до парламенту, Зеленському не довелося домовлятися про коаліцію з іншими політичними силами. Йти на компроміси і поступки в питаннях формування влади і розподілу ключових посад. А значить, президент може сформувати лояльний його політиці уряд і отримати кадрові переваги в більшості пріоритетних комітетів Ради і міністерствах.
Парламентська монобільшість – запорука підтримки прогресивних законопроектів, озвучених президентом, як першочергові. Про скасування депутатської недоторканності, про процедуру імпічменту президента, проект закону про відповідальність за незаконне збагачення, щодо очищення влади, про старт роботи Антикорупційного суду та інші.
Вже 29 серпня новообрана Рада планує розпочати свою роботу. Станом на 27 серпня відомо, що президент визначився з кандидатурою прем'єр-міністра. Ймовірно, ним стане Олексій Гончарук, заступник глави Офісу президента.
За словами представника Зеленського в Раді Руслана Стефанчука, реальних досягнень варто очікувати саме після 29 серпня, коли запрацює парламент IX скликання – по суті, головний двигун реформ в країні.
Попри обмежені можливості, президенту вдалося досягти й інших результатів – просування по обміну полоненими, реанімація Нормандського формату, спроби роззброєння Станиці Луганської. Ці досягнення все ще спірні, так як у практичній площині Україна не відчула змін. Про ці та інші підсумки першої «сотки» Зеленського на посаді глави держави зупинимося у другій частині статті.
