Поки всі чекають результатів переговорів (а вони заздалегідь відомі), ми бачимо, що росія не зупиняє наступ і не припиняє повітряні атаки.
Путін діє абсолютно логічно: переговори треба вести з позиції сили, а сила сьогодні — на його боці.
Усім відомо, чому сила на боці нашого ворога: тому що він більший, у нього більше ресурсів, більше населення, вони не перетворили оборонні заводи на склади і торгові центри — і зараз нарощують виробництво снарядів, танків, гармат, дронів.
А ми ходимо з простягнутою рукою. І як тільки американська допомога майже припинилася, а людські ресурси майже вичерпалися (ресурс до 25 років у нас недоторканний — ми його бережемо для путіна), — одразу всі почали мовити про переговори.
Чи є у нас козирі? Чи наша карта остаточно програна, і треба тільки обговорювати умови капітуляції?
Є і козирі, і можливості. Але для цього треба оголошувати дійсно загальну мобілізацію, переводити економіку на військові рейки («все для фронту, все для перемоги»), створювати військово-економічний союз західних держав, тобто Європи, в якому Україна буде відігравати найважливішу роль.
Також є козирі, які можна використовувати прямо в ході переговорів. У першу чергу, посилити позиції України допоможуть щоденні (нічні) прильоти дронів до москві. Ось сьогодні — день початку переговорів, до Києва прилетіли «шахеди», а до москви — ні. Чому?
У всіх нас були великі очікування, що наліт українських дронів на москву під час путінського параду покаже всьому світу силу України і слабкість імперії. Але так не вийшло. Бомбили до 7 травня, а після — стоп.
Президент пояснив це тим, що його просив не бомбити москву китайський лідер. Але чому ми повинні робити те, що шкодить нашим інтересам, на прохання кого б то не було? Чому товариш Сі їде до москви на 9 травня, сидить на трибуні з вбивцею — і ще про щось просить?
Що б там не просили Трамп чи Сі, наше завдання просте — зберегти незалежну, вільну, цілісну Україну. І для виконання цього завдання всі засоби хороші.
