Причин падіння рейтингів довіри до голови держави багато. Українське суспільство живе за своїм внутрішнім станом, тому поступово воно стає індиферентним до цієї пафосної лінії української влади, яка тим паче не реагує на деякі болісні проблеми у відносинах формату «суспільство-влада», «суспільство-армія», тощо.
Тому, якщо говорити про динаміку довіри і недовіри, немає підстав не довіряти дослідженню КМІС. Тим не менше, це завжди питання вибірки, це завжди питання технічного підлаштування, певних правил у соцопитуваннях. Навряд чи хтось буде відстоювати позицію, що начебто у президента постійно має бути стабільний рейтинг довіри чи недовіри.
Тепер щодо причин. Перша причина падіння рейтингів – серйозна втома суспільства. Зеленський чітко асоціюється з усім горем, з лихоліттям війни, з проблемами: корупції, армії, кадрової політики, адміністрування тощо. З одного боку, мені важко сказати, що президент робить неправильно. Ми не можемо говорити, що він нічого не робить. А з іншого боку, результативність його кроків, результативність адміністрування, яке здійснює все його оточення, зосереджене в Офісі президента. Зрозуміло, що не уряд керує країною, а керує країною Офіс Президента.
Це «потужні» 5-6 менеджерів. Тобто перше питання, це все ж таки втома суспільства від війни, а друга - встановлення стійкої асоціації війни з особою Зеленського. Це в свій час зіграло дуже погано з Вінстоном Черчиллем у 1945 році.
Така сама історія може повторитися з Зеленським. І це друга причина нерозуміння, точніше, помилок в комунікації влади та суспільства. От давайте відверто скажемо, подивіться статистику: скільки дивились у громадян України новорічне звернення Зеленського? Цифри будуть порівняно менші, наприклад, з результатом 2023 чи 2022 року. Подивіться, скільки дивляться щоденних звернень президента. Ну крім медійників, експертів, політологів чи дуже активних громадян – вони, звісно, дивляться. Але президент перестав бути головним ньюсмейкером.
Третя причина, чому рівень довіри падає – це суспільство. Воно ж як живий організм, як окрема субстанція. Суспільство, коли немає перемоги над зовнішнім ворогом, починає знаходитись в полоні пошуку хоча б якихось перемог на внутрішньому фронті. Воно починає шукати внутрішнього ворога. Не здолавши зовнішнього ворога, суспільство шукає внутрішнього ворога. Чому активізувалися політики? А щоб показати, хто є внутрішнім ворогом.
У нас там Покровськ вже «тріщить по швах», в кілометрі стоїть російська орда. В Курахово вже панують росіяни. Село Шевченково з найбільшими в Україні запасами літію в роках вже росіян. Є загроза на Запорізькому напрямку, а Курська кампанія виявилася начебто непоганою, але з проміжними опосередкованими успіхами.
Проблема в тому – і це четверта причина – що українське суспільство дуже сильно заряджене на темі справедливості. Це ключова річ, базова, функціональна, психологічна річ, яка знаходиться в основі ментальних структур українського суспільства. І коли дратувати цю справедливість, то реакція буде швидкою на будь-які подразники.
Деяка частина українського суспільства починає розуміти, що Зеленський є таким подразником для них. Хоча, напевно, під час воєнного стану цього б дуже хотіла російська влада, російська пропаганда, але як інакше в демократичній державі, як інакше в демократичному суспільстві?
Олег Постернак
