Ядерний клуб: які країни мають ядерну зброю
Ядерна зброя — це не лише інструмент стримування, а й важіль глобального впливу. Від початку ядерної ери у 1945 році лише кілька країн світу отримали статус ядерних держав. Вони утворюють так званий ядерний клуб — обмежене коло держав, що володіють найпотужнішою зброєю масового ураження.
У цьому матеріалі ми детально розглянемо, скільки є ядерних держав, які саме ядерні країни світу мають боєголовки, скільки їх у кожної з них, коли вони приєдналися до ядерного клубу, а також які держави потенційно можуть стати наступними володарями ядерної зброї. Також згадаємо приклади країн, які свідомо відмовились від ядерного потенціалу.
Скільки є ядерних держав?
На сьогоднішній день дев’ять країн світу мають ядерну зброю. П’ять з них офіційно визнані ядерними державами згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Мова про США, Велику Британію, Францію, Китай та рф.
Ще чотири країни стали власниками ядерної зброї поза межами договору. Це Індія, Пакистан, Ізраїль та Північна Корея. Кожна з цих держав є членом так званого «ядерного клубу». В їхніх сукупних арсеналах налічується понад 12 тисяч ядерних боєголовок (станом на початок 2023 року).
При цьому близько 90% цього запасу припадає на США та рф. Обидві вважаються наддержавами, які мають значно більше боєзарядів, ніж інші ядерні країни.
Оцінка кількості ядерних боєголовок у арсеналах ядерних держав станом на 2023 рік. На діаграмі показано розподіл боєзарядів за статусом: розгорнуті стратегічні (червоний), тактичні (помаранчевий), нерозгорнуті (жовтий) та виведені з експлуатації, що очікують демонтажу (бежевий).
Ядерні країни світу та їхні арсенали
Нижче публікуємо перелік дев’яти держав, що володіють ядерною зброєю. Для кожної з них вказано рік першого ядерного випробування та приблизну кількість боєголовок в арсеналі (за відкритими даними станом на 2023 рік). Важливо вказати, що наведені цифри ядерних арсеналів є експертними оцінками, оскільки точні дані здебільшого засекречені. Джерелами цих оцінок є відкриті звіти на кшталт SIPRI, FAS та розвідувальна інформація, проаналізована дослідниками. Кількість боєголовок може включати як розгорнуті заряди, так і складські запаси. Також до цього переліку можуть відноситись й боєголовки, що очікують демонтажу.
Тож:
США (1945) – близько 5 244 ядерних боєголовок. Сполучені Штати стали першою ядерною державою, провівши випробування «Трініті» в липні 1945 року. Сьогодні США мають один із двох найбільших ядерних арсеналів у світі, що продовжує модернізуватися.
росія (СРСР, 1949) – близько 5 889 боєголовок. СРСР здійснив перше випробування у 1949 році, а після його розпаду весь ядерний потенціал успадкувала рф. росія володіє найбільшим у світі запасом ядерної зброї (приблизно рівним американському).
Китай (1964) – близько 410 боєголовок. Після першого випробування у 1964 році КНР значно наростила арсенал — з ~350 у 2021 році до 410 у 2023-му. У найближчі роки Китай планує подальше розширення і розвиток міжконтинентальних засобів доставки.
Франція (1960) – приблизно 290 боєголовок. Франція провела перше ядерне випробування в 1960 році і з того часу розбудувала власну «ядерну тріаду». Теперішній французький арсенал становить майже три сотні боєзарядів. Країна продовжує модернізацію своїх підводних ракетоносців та авіаційних засобів доставки ядерної зброї .
Велика Британія (1952) – приблизно 225 боєголовок. Великобританія стала третьою ядерною державою, випробувавши бомбу в 1952 році. Її сучасний арсенал оцінюється у кілька сотень боєголовок. Країна планує збільшити запас до 260 одиниць у майбутньому .
Пакистан (1998) – приблизно 170 боєголовок. Пакистан провів свої перші ядерні вибухові випробування у травні 1998 року, невдовзі після індійських тестів, Таким чином, країна стала ядерною державою. Кількість боєзарядів Пакистану зіставна з індійською (понад півтора сотні) і також повільно зростає.
Індія (1974) – приблизно 164 боєголовки. Перше «приховане» випробування ядерного пристрою (операція «Посмішка Будди») Індія здійснила у 1974 році. Офіційно країна оголосила себе ядерною державою у 1998 році після серії випробувань. Індійський арсенал оцінюється у півтори сотні боєзарядів і поступово зростає .
Ізраїль (ймовірно, з кінця 1960-х років) – близько 90 боєголовок. Офіційно не підтверджує наявність ядерної зброї та не проводив випробувань (знову ж таки, офіційно), дотримуючись політики «ядерної невизначеності». За оцінками, Ізраїль досяг ядерного потенціалу ще в 1967 році і нині модернізує свій прихований арсенал.
Північна Корея (2006) – близько 30 боєголовок. Це наймолодша ядерна держава: перше випробування відбулося у 2006 році. КНДР має до 30 боєзарядів і матеріал для ще 50-70. Попри санкції, Пхеньян активно розвиває арсенал, вважаючи його основою національної безпеки.
Потенційні ядерні держави без ядерної зброї
Попри те, що сьогодні ядерні країни світу обмежуються наведеним вище списком, існує коло держав, які мають науково-технічний потенціал для створення ядерної зброї, але офіційно нею не володіють.Такі держав іноді називають «пороговими», оскільки від ухвалення політичного рішення до отримання реальної боєздатної зброї у них може знадобитися від кількох місяців до кількох років. До цього переліку входить:
Іран – яскравий приклад країни, що перебуває на межі ядерного статусу. Іран має розвинену ядерну програму збагачення урану і теоретично спроможний створити ядерний вибуховий пристрій.
Південна Корея – у 1970-х роках Південна Корея розглядала можливість розробки власної ядерної бомби, але відмовилася від цих планів під тиском США, приєднавшись до ДНЯЗ як без’ядерна держава у 1975 році.
Японія – хоча й пережила на собі жахи атомних бомбардувань, ця держава має один з найпотужніших цивільних ядерних потенціалів у світі. Японія володіє розвиненою ядерною енергетикою та значними запасами плутонію, вилученого з відпрацьованого ядерного палива. Це фактично надає їй «ядерний варіант» – технічну можливість відносно швидко створити ядерну зброю у разі кардинальної зміни безпекової ситуації.
Саудівська Аравія – не має власної ядерної зброї, але неодноразово заявляла про готовність її отримати, якщо цього вимагатиме ситуація в регіоні. Зокрема, саудівський наслідний принц Мохаммад бін Салман у 2018 році прямо сказав: «Якщо Іран розробить ядерну бомбу, то і Саудівська Аравія зробить те саме».
Ер-Ріяд активно розвиває ядерну енергетику і підтримує тісні зв’язки з Пакистаном, який є ядерною державою.
Відмова від ядерної зброї та роззброєння
Є приклади країн, які добровільно відмовились від ядерної зброї. Найвідоміший – Південно-Африканська Республіка. У 1980-х вона таємно створила шість боєзарядів, але на початку 1990-х ухвалила рішення їх знищити. До 1991 року арсенал було демонтовано, а в 1993-му ПАР приєдналася до ДНЯЗ як без’ядерна держава. Роззброєння підтверджено інспекціями МАГАТЕ.
Ще три держави (Україна, Казахстан та Білорусь) відмовилися від ядерного арсеналу, успадкованого після розпаду СРСР. На момент проголошення незалежності в 1991 році на території цих республік залишалася значна кількість радянських ядерних боєголовок. До прикладу, наша країна володіла третім за величиною ядерним арсеналом у світі (приблизно 1700 боєзарядів стратегічного призначення).
У 1994 році Україна погодилася передати всі ядерні боєголовки росії для їхнього демонтажу та приєдналася до ДНЯЗ, отримавши взамін гарантії безпеки за Будапештським меморандумом (наслідки отримуємо і сьогодні).
За аналогічною схемою ядерної зброї позбулися Білорусь і Казахстан. До середини 1990-х всі ядерні боєзаряди було вивезено з до рф, а самі держави стали без’ядерними учасниками ДНЯЗ.
Висновок про Ядерний клуб
Підсумуємо. Ядерний клуб на сьогоднішній день включає 9 країн. Розширення його складу стримується режимом нерозповсюдження та міжнародними зусиллями у сфері контролю над озброєннями. Хоча кілька держав мають прихований потенціал приєднатися до числа ядерних країн, світова спільнота намагається запобігти появі нових ядерних держав.
Читайте також про те, як обрати найкращий бронежилет, та про військові звання та посади ЗСУ у 2025 році.
