Офіційне визнання окупованих територій російськими неможливе, нереальне, небезпечне.
Цьому на заваді Конституція нашої держави. І нижче саме про це.
Так, мене коробить від того, що окуповану українську землю топчуть брудні смердючі ноги росіян, однак їх миттєве воєнне повернення – пубертатна фантазія. Залишається конструкція «дипломатичне повернення», ціна якому – зберегти політичне обличчя.
Тепер вже однозначно можна припустити, що 18 березня під час розмови Путіна і Трампа, на річницю юридичного закріплення анексії Криму ворогом, мова йшла про легалізацію фактичного територіального стану України. Уіткофф інакше би не давав такі відверті та шокуючі коментарі Карлсону. Трампівська адміністрація і Кремль працюють над територіальним меню, про що сказав і сам Трамп, коментуючи начебто «технічні» переговори в Ер-Ріаді.
А тепер нюанси. Стаття 133 Конституції України залізобетонно передбачає, що до складу України входять Крим, Запорізька, Херсонська, Донецька, Луганська області тощо.
Але. Інша стаття, 157-ма, нашого Основого Закону говорить, що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають порушення територіальної цілісності України. Тобто вилучити українські регіони з Конституції юридично неможливо. Ніяк!
Тоді ви мені скажете, ну треба тоді змінити 157-му статтю. А ось щоб змінити цю статтю, треба провести всеукраїнський референдум, тому затвердити зміни рішенням українського народу. Не треба бути великим оракулом, щоб не спрогнозувати, яким може бути рішення українців.
І як проводити референдум, якщо 20% території країни окуповані ворогом? Замкнене коло.
Олег Постернак
