Трамп може набудувати навколо Штатів скільки завгодно «парканів», оточити себе авіаносцями та стверджувати давно відомий постулат, що «нехай ці європейці ріжуть один одного скільки завгодно, а ми на цьому будемо тільки заробляти», але є об’єктивна реальність нинішнього світу.
Причому по всіх напрямках, включаючи американську економіку. Американський ізоляціонізм – він «добрий», а місцями навіть потрібен для самої Америки. Але до певного, визначеного моменту.
Потім, як завжди (так було і в Першій світовій, і у Другій) питання постає ребром. Щоб залишатися «ВЕЛИКОЮ» (на чолі списку), чорт забирай, треба знову йти «в світ». І тут, як завжди, «дуже своєчасно» трапляється якийсь черговий Перл-Гарбор. Або німецький підводний човен «випадково» топить мирний американський лайнер.
Хоча, по великому рахунку, справа не в величності, а банально простіше – в існуванні самих США.
У двох попередніх спробах «перерозподілити світ» американських ізоляціоністів змушувало відступати одне просте міркування: якщо в світі дозволити кому-небудь ділити і «перешивати» країни та регіони, як йому заманеться, то рано чи пізно хтось спробує це зробити і з самими Америкою. Тому США, під час двох попередніх спроб «перерозподілити світ», вимушено припиняли гру в ізоляціонізм і робили дві прості речі на світовій арені: ліквідували тим чи іншим способом будь-яку силу (ідею), гіпотетично здатну кинути виклик США і прагнули встановити такі світові правила, які зберігали б на світовій арені «статус-кво» під гегемонією США.
Ну і, звичайно, намагалися на цьому заробити (янкі завжди залишаються янкі), не без цього...
Цього разу американським ізоляціоністам здається, що такий метод не вартий інвестицій і простіше - поступитися і просто поділити світ з тими, хто цього "гаряче жадає". Але й цього разу їм доведеться ще раз (який вже за рахунком?) переконатися, що існування США напряму пов'язане зі справами у всій решті світу. Якщо там процвітає і зміцнюється «Дике поле», то немає жодної гарантії, що в один прекрасний момент це «Дике поле» не з'явиться в самих США.
Адже «рівноправне» існування купки вічно голодних конкурентів, готових відкусити у світового гегемона шматок пожирніше в будь-який момент часу більш небезпечне, ніж попередній світовий устрій, коли таких конкурентів не існувало апріорі. А їхня поява і розвиток до загрозливих для США розмірів і форматів суворо контролювався.
Бо в сухому залишку це вимагатиме від американських еліт більших «інвестицій» (в найширшому сенсі цього терміна) і протягом більшого періоду часу, ніж будь-який міжнародний правопорядок з ними на чолі. Уявімо собі, коли Євразія, Океанія та Остазія, зрештою, сформуються. То буде вже пізно «пити боржомі», тому що світовий гегемон відвалиться. Більше того, саме його існування може бути поставлено під великий знак запитання.
Американським ізоляціоністам краще зараз порахувати, що дешевше, а що дорожче в довгостроковій перспективі.
Костянтин Машовець
