Для мільйонів українців 12 квітня 2026 року — це не просто календарна дата. Це Світле Христове Воскресіння, або ж Великдень: свято, яке в християнській традиції символізує найвищий тріумф життя над смертю та світла над пітьмою. У мирні часи цей день наповнений звуками церковних дзвонів, ароматом свіжоспеченої паски та теплом родинного кола. Навіть ті, хто не вважає себе глибоко віруючими, зазвичай сприймають Великдень як острівець спокою, можливість видихнути, зібратися з близькими за одним столом, розділити традиційні страви та згадати прості, але такі важливі людські цінності.
Однак реальність п’ятого року повномасштабного вторгнення вносить у ці світлі очікування свої корективи. Війна не визнає ані свят, ані вихідних, ані релігійних календарів.
Втім, цьогоріч знову з'явилася ініціатива запровадити режим тиші на честь Великодня. Вона виходила з української сторони. Реакція Кремля довгий час була млявою та невизначеною, однак вчора, 9 квітня, у Москві раптово заявили про згоду. Тож формально з 16:00 11 квітня до 23:59 12 квітня в Україні має запанувати тиша.
Будь-яка пауза у масовому кровопролитті заслуговує на схвалення та підтримку. Але в контексті 2026 року ця ініціатива викликає вже не стільки хвилю надії, скільки глибокий скепсис та низку запитань, на які поки що немає однозначних відповідей.
Що ж насправді стоїть за цим рішенням і чому цього разу ейфорії від оголошеного перемир’я значно менше, ніж у попередні роки? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Історична ретроспектива: як Великоднє перемир’я ставало частиною війни
Аби зрозуміти суть подій весни 2026 року, варто відмотати стрічку часу трохи назад. Багато хто вже забув, однак подібні ініціативи вже фігурували в інформаційному полі як мінімум тричі (!) з моменту початку повномасштабної війни, і кожного разу мали власну унікальну специфіку та політичне забарвлення.
Вперше про Великоднє перемир'я заговорили ще навесні 2022 року. Тоді Київ за підтримки західних партнерів запропонував запровадити режим припинення вогню на період свят з 21 по 25 квітня. Втім, Москва на той час відповіла відмовою, тож бойові дії продовжилися.
Наступний значущий епізод стався в 2023 році. Цього разу ініціатива виходила вже від РФ, і стосувалася вона Різдва. Йшлося про «Різдвяне перемир’я» на початку січня. Однак того разу відмовилася вже Україна: ЗСУ перебували на піку бойової могутності, а суспільство після Харківського та Херсонського контрнаступів переважно й чути не хотіло про перемир'я.
Врешті, втретє до ідеї повернулися минулого року. В 2025-му ініціатором несподівано виступив особисто Путін. Раптова заява Кремля з пропозицією перемир'я була явно неочікуваною для Києва. Втім, Зеленський оперативно погодився, натомість запропонувавши ще більш тривалу паузу: 30 днів.
Логічний ланцюжок тут простий і зрозумілий: якщо можна не стріляти 30 годин, то цілком можливо не стріляти й 30 днів — та хоч 30 років. Вистачить лише політичного рішення припинити кровопролиття. Однак Кремль на цю пропозицію, як і слід було очікувати, не пішов. Режим тиші протримався трохи більше доби, і загалом сторони його дотримувалися.
Мирний Великдень-2026: скепсис та брак стратегічного бачення
Повертаючись до квітня 2026 року, варто одразу розставити правильні акценти. Будь-яке перемир’я — на годину, на день чи на тиждень — це насамперед врятовані життя українців. З цієї точки зору будь-який прояв тиші є абсолютним благом і величезним позитивом. Заперечувати це було б безглуздо.
Проте на п'ятий рік війни ця ідея без подальшої пролонгації, що як би «зависла у вакуумі», викликає певний скепсис. Головне питання, яке витає в повітрі та залишається без відповіді, звучить дуже просто: «Заради чого це робиться?». Яка кінцева мета короткого акту замирення? Чи є він частиною ширшого дипломатичного треку, чи це виключно символічний жест, розрахований на внутрішню та/або зовнішню аудиторію.
Справжнього, глибинного бажання завершити війну якнайскоріше сьогодні немає в жодної зі сторін. Всі вважають, що час миру ще не прийшов, а на полі бою вдасться досягти більшого, ніж переговорами у високих кабінетах. Навіть Дональд Трамп, який був чи не єдиним «миротворцем» у цій ситуації, зараз охолов до україно-російського конфлікту. Щобільше: американському лідеру тепер треба думати, як завершити вже свою власну «СВО» — в Ірані.
На цьому тлі поведінка безпосередніх учасників війни виглядає особливо ірраціонально. Сторони з великою наполегливістю продовжують знищувати одне одного у значних масштабах. І ось у цьому вирі смерті раз на рік раптом оголошується пауза на півтори доби. Солдати в окопах з усіх боків мають видихнути, з'їсти паску та крашанку, а з першими хвилинами 13 квітня знову взятися за зброю і продовжувати свою криваву роботу. З точки зору звичайної людської логіки, а не військової стратегії чи політичної доцільності, ця картина виглядає абсурдною та сюрреалістичною.
Фундаментальна проблема Великоднього перемир’я зразка 2026 року полягає в тому, що його ідея вичерпала свій моральний та політичний ресурс ще торік. У 2025 році українська сторона чітко артикулювала єдино можливий конструктивний шлях розвитку подій: не зупинятися на досягнутому, а перетворити тактичну паузу на стратегічний крок до миру, почавши з 30-денного перемир'я. Москва відкинула цю ідею. Власне, більше в цьому контексті нічого й додати.
У 2026 році ми фактично спостерігаємо фактично повторення того самого сценарію. Зеленський заявляє, що є опція не стріляти й після 12 квітня. Однак всі чудово розуміють, що це лише риторика, а насправді в таку можливість не вірить буквально ніхто. Тож все це перемир'я дозволяє сторонам лише продемонструвати «добру волю» перед власним населенням та міжнародною спільнотою, не беручи при цьому жодних зобов’язань щодо припинення бойових дій у майбутньому.
З іншого боку, не можна заперечувати гуманітарний аспект. Саме в ці короткі години затишшя волонтери та поліція отримають хоч якусь можливість провести евакуацію цивільних із найгарячіших точок, доставити гуманітарну допомогу, провести базові ремонти критичної інфраструктури, тощо. Врешті, ціною Великоднього перемир'я абсолютно точно вдасться врятувати десятки, а то й сотні життів. Саме тому оцінка ситуації залишається вкрай неоднозначною. Це одночасно і благо в моменті, і симулякр мирного процесу в стратегічному вимірі.
Думки експертів
Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов нагадує: ідею Великоднього перемир'я на католицький Великдень вже заявляв Володимир Зеленський. А тепер, напередодні Великодня для церков східного обряду, з такою ініціативою виступив уже Путін.
«Це в першу чергу такий собі політичний прийом, який декларує, що питання миру не в Москві, а в Києві. Помітно, що останнім часом Кремль постійно намагається це показати — в першу чергу для Дональда Трампа. Москва, незважаючи на всі проблемні питання, намагається підтримувати нормальні стосунки з командою Трампа. Можливо, ті преференції, які намлював Дімітрієв у рамках цієї «великої угоди» між Вашингтоном та Москвою (потенційні трильйони доларів і фактично демонтаж санкційного режиму) — це такий потужний важіль, щоб Путін намагався зберігати обличчя в очах Трампа. Він намагається показати, що хоче закінчити війну, а Зеленський нібито ні. І саме тому в цій піар-грі Путін зробив такий крок, оголосивши про Великоднє перемир'я.
На відміну від 2022 року, це зовсім інша ситуація. Тоді стосунки між Москвою та Вашингтоном були на «точці нуль», була велика складність з командою Байдена, а зараз зовсім інша ситуація. Незважаючи на заяви про те, що «дух Анкориджа» випаровується, все ж таки помітно, що сторони не зацікавлені в тому, щоб загострювати взаємини. І саме тому, можливо, це спрацює. Навряд чи, втім, це перемир'я буде пролонговано. Скоріше за все, після Великодня ми отримаємо новий масований удар, враховуючи, що майже місяць не застосовувалися «Іскандери», які весь цей час накопичувалися. В будь-якому разі, навіть 24 години миру — це краще, ніж нічого», — впевнений Андрій Золотарьов.
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік вважає, що ідея Великоднього перемир'я безумовно заслуговує на підтримку і на роздуми та аналіз стосовно того, як ця ініціатива може бути продовжена в майбутньому.
«Нагадаю, що президент Зеленський пропонував будь-який формат перемир'я ще за кілька тижнів до того. Але зараз оголошення цієї ідеї з російського боку пов'язане передусім з інформаційними і політичними кроками про готовність одностороннього припинення вогню на 32 години — хоча раніше обговорювалося і три доби, тобто 72 години. Обговорювалися й інші механізми, в тому числі масштабний обмін захопленими особами, а також початок прямих переговорів між Україною і Росією. Всього цього не відбулося. Є одностороння заява про готовність припинити вогонь, яка служить передусім політичним, гуманітарним та інформаційним цілям. Намагання це полягає в спробі відбілити свою репутацію, продемонструвати готовність до миру, тощо.
Та з цього, на жаль, не можна зробити якісь подальші висновки, тому що це не є результатом домовленостей між сторонами. Це односторонні політичні і піар-ініціативи як Росії, так і України. Є шанс, що перемир'я справді запрацює, оскільки обидві сторони вже заявили, що будуть його дотримуватися. Втім, повного припинення вогню очікувати не варто. Однак це хороший момент для того, щоб із залученням релігійних лідерів розпочати новий раунд переговорів, провести масштабний обмін захопленими особами, тощо. Цього можна досягнути. Але для того, щоб розпочати ефективні переговори, потрібно, щоб Росія і Україна продемонстрували готовність йти на поступки. А жодна сторона сьогодні не демонструє такої готовності, тому ефективні переговори між ними, на жаль, неможливі. Тож ініціатива безумовно позитивна, однак навряд чи матиме продовження і якийсь вплив на загальний переговорний процес», — зазначив Руслан Бортнік.
Резюмуючи, цьогоріч ми, судячи з усього, матимемо аж 32 години формальної тиші. Це дасть можливість мільйонам українців зустріти Великдень без звуків сирен та вибухів, що саме по собі є беззаперечним досягненням та величезною цінністю. Кожен день без жертв серед цивільного населення та військових — це маленька перемога життя над смертю, що напрочуд символічно збігається із суттю свята.
Водночас ми маємо чергове підтвердження того, що ініціатива без механізму продовження та без реального бажання сторін сідати за стіл переговорів втрачає свій фундаментальний сенс. Це нагадує спробу загасити велику пожежу склянкою води: символічний жест є, зусилля нібито докладені, але глобально нічого не змінилося.
В звичайному році зазвичай 8760 годин, і всі ці години щомиті триває війна. 32 години миру, на жаль, в буквальному сенсі є краплею в морі. Тож перемир'я на Великдень-2026 більше нагадує якусь піар-акцію та політичний ритуал, а не реальний крок на шляху до справжнього припинення кровопролиття.
