Український військовослужбовець Віталій Марків сьогодні повертається до України. Напередодні Апеляційний суд Мілану виправдав його і звільнив з-під варти. У інтерв’ю кореспондентці Радіо Свобода в Італії Наталці Кудрик Марків розповів про уроки війни та ув’язнення, прочитані книжки та плани на майбутнє.
Наталка Кудрик бере інтерв'ю у Віталія Марківа одразу після його звільнення. Мілан, Італія. 3 листопада 2020 року.
Я готувався до найгіршого, але сподівався на найкраще. Якщо судді будуть дивитися об'єктивно на докази і відкинуть емоційну сторону справи, тоді є надія. На щастя, так і сталося.
Італія – це країна, яка дала мені освіту, дах над головою, і показала, що таке життя у Європі. І засуджувати Італію через діяння окремих осіб я не буду.
Перебування у тюрмі – це окремий урок. Коли ти втрачаєш усе і залишаєшся ні з чим, починаєш звертати увагу на ті речі, яких раніше не помічав. На Майдані я навчився цінувати жертовність, ту волю і наснагу, яку проявляв український народ, не зважаючи на перешкоди. На сході України, на війні, я навчився цінувати чоловічу дружбу. Йдеться про моїх побратимів, які попри все не залишили мене в тюрмі, писали мені листи, були готові приїхати і свідчити на суді.
Як тільки ти переступаєш поріг в’язниці, то усе – твої права, ким ти був, – стає другорядним. І входити у ці рамки для людини дуже важко… День у тюрмі залежить від самої людини, тобто, як ти сам собі його організуєш. Чого не бракує у тюрмі, так це вільного часу. І альтернатива така: або ти мусиш себе чимось зайняти, або просто дуріти. Мені забороняли ходити в бібліотеку, і усі книжки, які я там читав, я отримував завдяки моїй дружині та моїм рідним. Вони передавали мені різну літературу, і на патріотичну тематику теж. Зокрема, прочитав «Чорний ворон» Василя Шкляра.
До журналістів я ніколи не ставився вороже ще з Майдану. Я вважаю, що і завдяки журналістам, які, ризикуючи своїм життям на Майдані, висвітлювали ті події, була досягнута перемога. Журналісти відіграють величезну роль у поширенні правдивої інформації.
Боротьба триває до того часу, поки ти продовжуєш боротися. Неможливо зламати людину, яка продовжує свою боротьбу… Тому молодому поколінню та всім, хто має мрії, я раджу не відчувати меншовартості.
Я хочу не лише захищати свою країну, але й робити те, чим би пишалися мої рідні. Я збираюся продовжувати свою військову кар’єру.
Моє майбутнє – лише в Україні! Вона мені дала вогонь, який розпалював мою гордість, коли я бачив жовто-синій стяг.
