«Чорної трансплантології» в Україні не існує, це міф: інтерв’ю з директором Інституту Шалімова Олександром Усенком

Коронакриза завдала багато клопотів медичній галузі та змусила переорієнтовувати фінансові потоки для лікування інфікованих COVID-19. Окремі лікарні та медичні інститути надають свої ліжкомісця для хворих на коронавірус, а частина планових операцій була скасована. Втім, підтримки та допомоги потребують не лише профільні інфекційні медзаклади.

В рамках соціального проекту медійної підтримки медицини в Україні, fintech-компанія LeoGaming та видання UA.NEWS розпочинають серію публікацій, присвячених роботі Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова. Про актуальний стан трансплантології в Україні, наболілі проблеми та шляхи їх вирішення в ексклюзивному інтерв’ю UA.NEWS розповів директор медзакладу Олександр Усенко.

Матеріал створено за підтримки

У чому головні особливості та унікальність Вашого інституту?

Олександр Усенко: За два роки наш Інститут святкуватиме 50-річчя з дня заснування. Засновником Інституту є академік Олександр Олексійович Шалімов – він заснував хірургічну школу не лише в Україні, а і на всьому пострадянському просторі. Багато його учнів зараз працюють керівниками багатьох підрозділів нашої установи як в Україні, так і за її межами.

Впродовж останніх десятиліть Інститут дотримується усіх тих напрямків, які заснував Олександр Олексійович – це судинна хірургія, хірургія печінки, підшлункової залози, хірургія нирок, трансплантація органів. Усі започатковані Шалімовим ідеї та основи втілюються у життя до сих пір. Ми використовуємо класичні основи для розвитку нових напрямків трансплантології.

Дуже багато складних операцій були вперше виконані саме в Інституті. Це перші операції на судинах, трансплантації печінки, перша трансплантація легень та найперша пересадка серця.

До початку коронакризи і запровадження карантину, Інститут виконував понад 10 тисяч операцій на рік, лікуючи усі вищенаведені патології. Сьогодні ми адаптуємося до сурових реалій і плануємо надавати хірургічну допомогу хворим на COVID-19, а також організовувати ліжкомісця у своїй клініці для потреб хворих на коронавірус. Наш Інститут повністю інтегрований у життя держави, в життя міста та в Національну академію медичних наук України. Ми надаємо людям усю необхідну допомогу, якої вони потребують на сьогоднішній день.



Які ключові інновації Інституту Ви можете відзначити?

Олександр Усенко: Наш Інститут є головним по хірургії в Україні. Багато наших фахівців є провідними спеціалістами за усіма перерахованими вище напрямками.

Дуже багато складних операцій були вперше виконані саме у нашому Інституті. Це перші операції (в Україні чи у світі? – уточнити) на судинах, трансплантація печінки дорослій людині, перші пересадки печінки дітям, перша трансплантація легень та найперша пересадка серця, розроблена в нашому інституті.

Ми нікому не відмовляємо у навчанні – до нас приїжджають люди, ми залюбки ділимося досвідом. Наші фахівці брали участь у дуже багатьох операціях з трансплантації органів на теренах України – у Львові, Ковелі, Черкасах та багатьох інших центрах, де активно впроваджується система трансплантації. Головне наше надбання й ексклюзивність – це наші люди і фахівці. Я дуже пишаюся, що ми працюємо разом і сподіваюся, що це триватиме надалі.

Останні кілька років Інститут ім. Шалімова перебуває на пілотному фінансуванні. Які можна підбити підсумки за цей період? Наскільки успішною є така ініціатива?

Олександр Усенко: Чотири роки тому Кабмін запровадив пілотний проект, головною метою якого є відпрацювання нового механізму фінансування оплати медичної послуги в українських реаліях. До проекту залучені чотири установи Національної академії медичних наук України: Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска, Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова, а також Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова.

В  умовах пандемії нам обмежили планові операції. Водночас, якщо мова йде про питання життя і смерті, навіть в умовах пандемії, наш Інститут нікому не відмовляє.

Сьогодні постає питання про розширення цього проекту за рахунок держави на деякі інші деякі закладів НАМН, які спроможні щось запропонувати у медичній сфері. Проект далі розробляється, доповнюється, широко обговорюється з людьми й урядом, що свідчить про його успішність. Я сподіваюся, що результати цього проекту стануть дуже корисними для медицини.



Чи вдається останніми роками уникати криз і проблем з виплатами зарплат персоналу та закупівлею медобладнання і ліків?

Олександр Усенко: Певний період наш Інститут перебував у стані колапсу через брак фінансування. Ситуація покращилася лише коли попередній уряд Олексія Гончарука виділив нам кошти на будівництво і придбання обладнання. Останній рік наш Інститут плідно співпрацює з урядом та Міністерством охорони здоров’я України. Я сподіваюся, що ця співпраця задля користі охорони здоров’я, триватиме надалі.

Які приблизні обсяги фінансування допомогли б врятувати більше пацієнтів і форсувати розвиток Інституту?

Олександр Усенко: Коштів завжди бракує. Справа в тому, що медична галузь є однією з високотехнологічних галузей, які постійно розвиваються. Кожного місяця з’являється щось нове – нові методики, нове дороге обладнання. На жаль, сьогодні Україна не може повністю задовольнити потреби в медичній галузі. Однак я сподіваюся, що чинний уряд і міністр охорони здоров’я Максим Степанов покращать цю ситуацію. Якщо раніше на медицину з держбюджету виділялося 2% ВВП, то цього року заплановане фінансування на рівні 6%. Це заслуга нового уряду, Міністерства охорони здоров’я, за що ми їм щиро вдячні.

Щоб досягти «трансплантаційної незалежності» держави, потрібна політична воля першої особи країни і належне державне фінансування. Саме така підтримка «згори» дозволила нашим білоруським колегам обігнати Україну за кількістю операцій.

Крім того, я сподіваюся, що, коли на Донбасі закінчиться війна і буде подолана епідемія COVID-19, на трансплантологію буде виділятися значно більше коштів.

До останнього часу Інститут Шалімова продовжував надавати планову медичну допомогу. Після цього уряд оновив правила карантину. Інститут надалі працює у штатному режимі чи є якісь обмеження?

Олександр Усенко: Інститут сьогодні працює у штатному режимі, адже він є закладом, що надає високоспеціалізовану допомогу. Наш заклад увійшов до переліку закладів, для яких не обмежили планові операції.

Водночас, тут є і моральний аспект. Кожен лікар повинен усвідомлювати, що слід надати ліжкомісце людині, яка потребує невідкладної допомоги, а деякі заплановані операції відтермінувати – наприклад, косметичні операції, які не впливають на стан здоров’я. Але якщо мова йде про питання життя і смерті, навіть в умовах пандемії, наш Інститут нікому не відмовляє.



Як загалом пандемія вплинула на роботу Інституту?

Олександр Усенко: Пандемія вплинула не лише на роботу Інституту, а і на весь світ. Ми стали обслуговувати меншу кількість людей. Обмежилася логістика пересування хворих. Людей замкнули по домівках, перестали випускати у громадські місця. Це спричинило велику інформаційну паніку і змусило людей сумніватися щодо нашого Інституту – то ми лікуємо, то не лікуємо, то даємо, то не даємо.

Кошти, що витрачаються на лікування хворих за кордоном, можуть використовуватися і рятувати набагато більше життів в Україні. У нас достатньо фахових спеціалістів, обладнання і лікарень, які можуть виконувати найскладніші операції з трансплантації. Треба лише ухвалити закон, надати кошти, і буде порядок.

Ця паніка, безумовно, виникає у головах людей, і породжує нинішню ситуацію. Сподіваюся, з часом буде налагоджена система, за якої будуть чітко регламентовані дії персоналу і поради пацієнтам з огляду на специфіку нинішньої ситуації.

Влітку була озвучена теза про те, що Україна «за 2-3 роки може досягти «трансплантаційної незалежності», щоб надавати громадянам України необхідну медичну допомогу вдома». Як ви оцінюєте реалістичність такого плану? Що вже зроблено в цьому напрямку?

Олександр Усенко: По-перше, для досягнення таких показників, потрібна політична воля першої особи держави і належне державне фінансування. Саме така підтримка «згори» дозволила нашим білоруським колегам обігнати Україну за кількістю операцій.

І, по-друге, я сподіваюся, що коли в Україні закінчиться війна, частина коштів, які сьогодні виділяються на захист незалежності країни, будуть спрямовані на потреби медицини. Це дуже гідна ініціатива і з приходом Максима Степанова, ця ініціатива зрушила з місця – нас почали чути, вони почали спілкуватися між собою, а у всіх регіонах країни почали відкриватися опорні лікарні. На мою думку, служба трансплантації має перебувати під патронатом президента. Гадаю, в найближчі два роки, ймовірно навіть наступного року, ми отримаємо гідний для України результат.

«Пілотний» проект передбачає нові напрямки фінансування і нові механізми фінансування медичної галузі, що дозволить гідно оплачувати працю медиків. Сподіваюся, цей проект зупинить масовий виїзд українських професійних медиків за кордон, бо сьогодні люди справді масово виїжджають.

Кошти, що витрачаються на лікування хворих за кордоном, можуть використовуватися і рятувати набагато більше життів в Україні. У нас достатньо фахових спеціалістів, обладнання і лікарень, які можуть виконувати найскладніші операції з трансплантації. Треба лише ухвалити закон, надати кошти, і буде порядок.

Яке місце посідає Україна в трансплантації у Європі та світі? Чи є в українських фахівців власні унікальні напрацювання?

Олександр Усенко: На жаль, Україна не входить до першої десятки країн-лідерів трансплантології у світі. І не тому, що в нас недосвідчені фахівці чи їх бракує. У нас дуже професійні фахівці і дуже гарний персонал, що проходив стажування і навчався у багатьох різних країнах.

У 2004 році наші білоруські колеги приїжджали навчатися в Україну. На жаль, з того часу весь наш досвід не вдалося імплементувати в медичну галузь України. Повторюся, для цього потрібні кошти і відповідний закон. Персонал в нас є, медреформа проведена, і ми готові рятувати тисячі людських життів.

Чи вирішувалася за останні 10-20 років проблема масового виїзду українських медиків за кордон? Наскільки чуттєва вона зараз для сфери, в якій працює Інститут? Чи змінилося щось за останній рік-півтора?

Олександр Усенко: Проблема є. Нинішня зарплата й умови все ще не відповідають цій шанованій професії, тому багато людей масово виїжджали і виїжджають за кордон. І не лише лікарі, а і середній медичний персонал, без якого взагалі неможливе функціонування медичної галузі. Щоб подолати цю негативну тенденцію, держава має надати фінансування та належні умови праці. Тоді все налагодиться. За останній рік ситуація зрушила з місця, але до ідеалу ще дуже далеко.

«Чорної трансплантології» в Україні не існує, це міф. Так, безумовно, є люди, які на цьому заробляють. Однак я сподіваюся, що більшість людей законослухняні і роблять усі подібні операції виключно за законодавством тієї держави, в якій проживають.

«Пілотний» проект передбачає нові напрямки фінансування і нові механізми фінансування медичної галузі, що дозволить гідно оплачувати працю медиків. Сподіваюся, цей проект зупинить масовий виїзд українських професійних медиків за кордон, бо сьогодні люди справді масово виїжджають. Дякувати Богу, з нашого закладу ніхто не виїхав, люди продовжують працювати. Повторюсь, якщо створити належні умови, люди не виїжджатимуть з України.

Можете розвіяти найпопулярніші міфи про трансплантологію?  

Олександр Усенко: Дійсно, я був свідком кількох розмов досить шанованих й освічених людей, які стверджували, що органи можна вкрасти без відома донора і десь у підвалі спокійно пересадити іншій людині нирку або печінку. Я їх переконував, що це повна маячня, адже для операції з трансплантації мають бути задіяні не одна-дві людини, а понад 150 професійних і досвідчених лікарів. Крім того, слід обладнати відповідне високотехнологічне забезпечення, умови зберігання і консервації органів. Безумовно, самі лікарі не зможуть розвінчати ці міфи. Цим мають займатися і уряд, і соціальна реклама, і церква.

«Чорної трансплантології» в Україні не існує, це міф. Так, безумовно, є люди, які на цьому заробляють. Однак я сподіваюся, що більшість людей законослухняні і роблять усі подібні операції виключно за законодавством тієї держави, в якій проживають.

Які інші законодавчі або урядові ініціативи, окрім фінансування, допомогти у розвитку трансплантології в Україні?

Олександр Усенко: Якщо говорити про трансплантологію – у будь-якій країні світу на законодавчому рівні існують дві моделі: презумпція згоди і презумпція незгоди для потенційних донорів. Обидві працюють за належного законодавчого супроводу, за належного виконання кожним своїх обов’язків і за належного формування суспільної думки. Якщо цей досвід і механізми запровадити в Україні, все буде добре, і трансплантологія почне активно й динамічно розвиватися.